Шість місяців достатньо: Верховний Суд визначив правила обчислення строків для оголошення військового померлим

У воєнний час питання оголошення осіб померлими стає надзвичайно актуальним, адже багато людей зникають безвісти під час бойових дій. Від чіткого підходу судів залежить можливість родичів оформити спадщину, отримати виплати та реалізувати свої права, тому єдність практики тут має ключове значення.

У постанові у справі № 615/129/25 від 29 квітня 2026 року Верховний Суд розглянув питання моменту початку перебігу строку для оголошення фізичної особи померлою у ситуації, коли територія після завершення активних бойових дій стала тимчасово окупованою.

Це рішення відображає адаптацію цивільного права до реалій війни, де невизначеність щодо долі особи не може залишатися неврегульованою тривалий час.

Обставини справи

Дружина військовослужбовця звернулася до суду із заявою про оголошення її чоловіка померлим. Чоловік був мобілізований до Збройних Сил України та у листопаді 2022 року зник безвісти під час виконання бойового завдання у місті Бахмут Донецької області.

За результатами службового розслідування встановлено, що під час бою військовослужбовець потрапив під артилерійський обстріл і після відходу підрозділу не повернувся, при цьому свідки повідомляли про відсутність у нього ознак життя.

Відомості про зникнення були внесені до ЄРДР, особа перебувала у розшуку, даних про перетин кордону чи перебування у місцях позбавлення волі не встановлено.

Суд першої інстанції задовольнив заяву, визнавши наявність достатніх підстав для вірогідного припущення смерті. Апеляційний суд скасував це рішення, виходячи з того, що бойові дії на відповідній території не завершені, оскільки вона є тимчасово окупованою.

Заявниця подала касаційну скаргу, вказуючи на неправильне застосування апеляційним судом частини другої статті 46 ЦК України та неврахування правових висновків Великої Палати Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Суд нагадав, що відповідно до частини другої статті 46 ЦК України фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

Статтею 47 ЦК України визначено, що правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті.

Оголошення фізичної особи померлою - це судове визнання померлою фізичної особи, щодо якої за місцем її постійного проживання немає будь-яких відомостей про місце перебування протягом встановленого законом строку.

ВС вказав, що у правовому контексті оголошення фізичної особи померлою є припущенням її смерті, що має наслідком припинення правосуб'єктності. Суд під час оголошення фізичної особи померлою достеменно не може встановити факт її смерті, а лише припускає це на підставі непрямих доказів або у зв'язку із тривалою безвісною відсутністю.

Оголошення громадянина померлим має своїм призначенням усунення невизначеності, яка склалася у правовідносинах за участю особи, яка тривалий час є відсутньою за місцем свого постійного проживання і місце перебування якої невідоме.

Суд підкреслив: «З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою не раніше спливу шести місяців від дня закінчення активних бойових дій на місці ймовірної загибелі фізичної особи або від дня настання події, за якої відбулася загибель фізичної особи, якщо така подія, хоча і є наслідком воєнних дій, проте сталася не на території ведення активних дій».

Особа може бути оголошена в судовому порядку померлою у разі встановлення обставин, на підставі яких суд робить вірогідне припущення про смерть цієї особи.

Водночас підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин.

Доказами, що підтверджують факт смерті особи в умовах воєнного стану або на тимчасово окупованій території України, можуть бути, зокрема: письмові докази; речові докази, у тому числі звуко- і відеозаписи; висновки експертів; копії лікарського свідоцтва/довідки про смерть; показання свідків, що можуть підтвердити ті обставини, на які посилається заявник; довідки з військкомату або від командира військової частини (у випадку загибелі військовослужбовців); заяви до правоохоронних органів про зникнення особи, в тому числі при обставинах, що загрожували їй смертю.

Вочевидь вказаний перелік доказів не є вичерпним та може бути конкретизований у кожній справі залежно від встановлених у ній обставин.

Разом із тим суд повинен мати достатні належні та допустимі докази для встановлення обставин, на підставі яких можливо зробити вірогідне припущення про смерть громадянина. Відсутність безумовних доказів або суперечність у доказах на підтвердження обставин, що надаються заявником та/або заінтересованими особами, унеможливлює оголошення особи померлою.

Велика Палата Верховного Суду вказувала раніше, що для з'ясування змісту припису речення другого частини другої статті 46 ЦК України «з урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців» використовувала телеологічний (цільовий) спосіб тлумачення норми права.

ВС вказав, що шість місяців, які визначені в реченні другому частини другої статті 46 ЦК України, мають відраховуватися від дня закінчення активних бойових дій на місці (на території) ймовірної загибелі фізичної особи.

Суд також пояснив, що шестимісячний строк, який у цьому випадку обраховується з дня закінчення активних бойових дій, виконує функцію своєрідного запобіжника, спрямованого на захист прав та інтересів фізичної особи, яка може перебувати в невідомому місці або тимчасово не мати змоги вийти на зв`язок з різних причин, пов`язаних з обставинами воєнних дій, збройного конфлікту.

Така правова гарантія запобігає передчасному оголошенню особи померлою, враховуючи, що в умовах війни можуть бути численні фактори, які заважають встановленню фактичного місця перебування людини. Цей строк забезпечує можливість з`ясування додаткових обставин або отримання нової інформації про зниклу особу, що сприяє уникненню помилкових судових рішень, які могли б призвести до негативних правових наслідків для самої особи, її родичів і суспільства загалом.

Оскільки за встановленими у цій справі обставинами територія, на якій відбулась вірогідна загибель військовослужбовця на момент такої події була територією активних бойових дій, а потім окупована супротивником; у суду з надзвичайно великою вірогідністю є достатні істотні підстави вважати, що військовослужбовець загинув, то відлік строку, передбаченого частиною другою статті 46 ЦК України може бути здійснений у цій справі з 13 грудня 2023 року.

ВС пояснив, що такий висновок суду не суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду про те, що шість місяців мають відраховуватися від дня закінчення активних бойових дій на місці ймовірної загибелі фізичної особи або від дня настання події, за якої відбулася загибель фізичної особи, якщо така подія, хоча й є наслідком воєнних дій, проте сталася не на території ведення активних бойових дій.

Розширювальне тлумачення частини другої статті 46 ЦК України, за якого відлік строку, після спливу якого фізична особа може бути оголошена померлою, ставиться у залежність від можливості отримання підтверджень із території, що після завершення активних бойових дій набула статусу тимчасово окупованої, призводить до позбавлення заявників передбаченого законом механізму захисту його прав, оскільки наведена норма не пов`язує перебіг відповідних строків з такими подіями.

Також у справі наявні матеріали службового розслідування військової частини, під час проведення якого допитані свідки, які підтвердили обставини загибелі, а також документи кримінального провадження та відомості державних органів, що свідчать про відсутність особи за місцем проживання та відсутність інших даних про її перебування.

Верховний Суд констатував, що суд першої інстанції, правильно визначившись із характером спірних правовідносин і встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного вирішення заяви, дійшов загалом обґрунтованого висновку про наявність достатніх правових підстав для оголошення померлим у результаті його безпосередньої участі у бойових діях та забезпечення заходів з національної безпеки і оборони України, загибель якого пов`язана з виконанням бойового завдання в умовах воєнного стану.

Натомість апеляційний суд, виходячи з тих самих обставин справи й наданих сторонами доказів, в інший спосіб розтлумачив частину другу статті 46 ЦК України, в зв`язку з чим скасував рішення, яке відповідало вимогам законності й обґрунтованості.

Керуючись вищевикладеним, Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції про оголошення особи померлою.

Суд сформулював правову позицію, відповідно до якої перебіг шестимісячного строку, передбаченого частиною другою статті 46 ЦК України, починається з моменту завершення активних бойових дій на території ймовірної загибелі особи і не залежить від подальшої окупації цієї території.

Такий підхід забезпечує реалізацію прав осіб і виключає їх обмеження через статус території, підтверджуючи, що за наявності достатніх доказів вірогідної загибелі родичі не зобов’язані очікувати тривалий час чи деокупації, якщо активні бойові дії у місці ймовірної загибелі вже завершені або перейшли в іншу фазу.

Читайте також які документи потрібні родинам зниклих безвісти військових для видачі посвідчень, які дають право на пільги у матеріалі «Судово-юридичної газети».

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.