ОП ККС ВС має сформувати єдиний підхід щодо застосування статті 48 КК України у справах про ухилення від мобілізації

Практика розгляду справ про ухилення від мобілізації поступово сформувала нове дискусійне питання — чи можуть обставини, які виникли вже після вчинення правопорушення, впливати на звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Ухвала Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у справі № 459/3471/23 від 30 квітня 2026 року стосується застосування статті 48 КК України у провадженнях за ст. 336 КК, зокрема питання, чи може отримання відстрочки або бронювання після вчинення правопорушення свідчити про втрату особою суспільної небезпечності.

Саме різні підходи касаційного суду до оцінки відстрочки від призову та бронювання як можливої «зміни обстановки» стали підставою для передачі справи на розгляд об’єднаної палати Верховного Суду з метою формування єдиної правозастосовної практики.

Обставини справи

Червоноградський міський суд Львівської області 1 лютого 2024 року визнав обвинуваченого винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, та призначив йому покарання у виді трьох років позбавлення волі.

Суд встановив, що обвинувачений був визнаний придатним до військової служби за результатами військово-лікарської комісії та отримав мобілізаційне розпорядження на відправку до військової частини. Після цього він відмовився від проходження служби, написав відповідну заяву та надалі неодноразово відмовлявся від отримання повісток і не прибував для направлення до військових частин.

У квітні 2024 року Львівський апеляційний суд змінив вирок лише в частині покарання та застосував до засудженого положення ст. 75 КК України, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням.

Постановою Касаційного кримінального суду від 5 грудня 2024 року таке рішення було скасовано через необґрунтованість застосування ст. 75 КК, а справу направлено на новий апеляційний розгляд.

Під час повторного розгляду Львівський апеляційний суд 13 листопада 2025 року скасував вирок першої інстанції та звільнив обвинуваченого від кримінальної відповідальності на підставі ст. 48 КК України у зв’язку зі зміною обстановки, закривши кримінальне провадження.

Прокурор оскаржив це рішення, зазначивши, що апеляційний суд необґрунтовано дійшов висновку про наявність підстав для звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності, оскільки право на відстрочку він отримав лише після повторного розгляду кримінального провадження судом апеляційної інстанції, тоді як на час вчинення кримінального правопорушення такого права не мав, та зазначений факт автоматично не припиняє суспільної небезпеки вчиненого ним кримінального правопорушення.

Позиція Верховного Суду

ВС вказав, що відповідно до положень ч. 2 ст. 434-1 КПК суд, який розглядає кримінальне провадження в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає таке кримінальне провадження на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду.

Як визначено положеннями ст. 48 КК особу, яка вперше вчинила кримінальний проступок або нетяжкий злочин, крім корупційних кримінальних правопорушень, кримінальних правопорушень, пов'язаних з корупцією, порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час кримінального провадження внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною.

Аналіз вказаної норми закону дає підстави дійти висновку, що така норма передбачає дві окремі самостійні умови для звільнення особи від кримінальної відповідальності внаслідок зміни обстановки: коли вчинене особою діяння втратило ознаки суспільної небезпечності, або коли ця особа перестала бути суспільно небезпечною.

Суд підкреслив, що у справі № 681/123/25, на яку посилався прокурор, а також у справі № 632/1141/25 не ставиться питання про те, що кримінальне правопорушення, передбачене ст. 336 КК, перестало бути суспільно небезпечним (перша самостійна умова) на час настання обставин, які слугували підставою для подальшого звільнення осіб від кримінальної відповідальності у зв`язку зі зміною обстановки.

Водночас застосування положень ст. 48 КК у частині визнання особи такою, що перестала бути суспільно небезпечною (друга самостійна умова), передбачає встановлення реальних, істотних і позитивних змін у самій особі або в обстановці навколо неї, які з великою ймовірністю виключають можливість вчинення нею нового кримінального правопорушення.

В обох зазначених справах предметом аналізу судів була наявність підстав для звільнення осіб, обвинувачених за ст. 336 КК, від кримінальної відповідальності відповідно до положень ст. 48 КК у зв`язку з отриманням відстрочки та бронювання.

ВС нагадав, що відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації є тимчасовим правом військовозобов`язаного, яке слугує відтермінуванню його призову на військову службу під час дії воєнного стану за наявності підстав, які визначені у ст. 23 Закону № 2435-IV.

Суд звернув увагу, що відстрочка у зв`язку з бронюванням військовозобов`язаного є адміністративно-правовим механізмом забезпечення функціонування окремих підприємств та організацій і не пов`язане з оцінкою морально-правових якостей особи чи ступеня її суспільної небезпечності.

Так само не є безумовною підставою стверджувати про об'єктивні зміни у поведінці особи, які б свідчили про зниження або ж усунення її суспільної небезпечності, й відстрочка на підставі положень ст. 23 Закону № 2435-IV, оскільки така відстрочка за своєю правовою природою не може трактуватися як звільнення особи від військового обов'язку взагалі, має строковий вимір.

ВС сформулював ключовий висновок, що сам по собі факт надання особі відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або бронювання військовозобов`язаного на період мобілізації та на воєнний час не свідчить про такі зміни у поведінці чи способі життя особи, які б унеможливлювали вчинення нею нового кримінального правопорушення або істотно знижували ризик протиправної поведінки в майбутньому.

Керуючись вищевикладеним, Суд передав кримінальне провадження на розгляд об’єднаної палати Касаційного кримінального суду для формування єдиного підходу щодо застосування ст. 48 КК України у справах про ухилення від мобілізації.

Можна підсумувати, що ВС фактично поставив під сумнів підхід, за яким отримання відстрочки або бронювання після вчинення правопорушення автоматично свідчить про втрату особою суспільної небезпечності.

Читайте також іншу справу, де Верховний Суд дійшов висновку, що  мобілізація після вироку не є «зміною обстановки» у понятті статті 48 КК.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.