Якщо в одному провадженні кілька злочинів, примирення з потерпілим не допоможе — Верховний Суд
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у склад за результатами розгляду справи № 371/111/25 скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які звільнили двох обвинувачених від кримінальної відповідальності за незаконне проникнення до житла у зв’язку з примиренням із потерпілим. Суд дійшов висновку, що застосування статті 46 Кримінального кодексу є неможливим, якщо в одному кримінальному провадженні особі інкримінується реальна сукупність кількох кримінальних правопорушень.
За матеріалами справи, двох чоловіків обвинувачували у незаконному проникненні до житла, вчиненому за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 162 КК України), а також в умисному легкому тілесному ушкодженні (ч. 1 ст. 125 КК України).
Що вирішили суди першої та апеляційної інстанцій
Миронівський районний суд Київської області звільнив обох обвинувачених від кримінальної відповідальності за епізодом незаконного проникнення до житла на підставі статті 46 КК України у зв’язку з примиренням із потерпілим та закрив провадження в цій частині.
Водночас розгляд обвинувачення за ч. 1 ст. 125 КК України було продовжено. Київський апеляційний суд залишив це рішення без змін.
Прокурор у касаційній скарзі вказував, що звільнення обвинувачених від кримінальної відповідальності є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, оскільки ця норма може бути застосована до особи, яка вперше вчинила кримінальний проступок або необережний нетяжкий злочин. Натомість обвинуваченим інкриміновано вчинення двох кримінальних проступків за наявності ознак їх реальної сукупності, вчинених із розривом у часі, з різними об'єктами посягання та різними потерпілими, що, на думку прокурора, унеможливлює застосування положень статті 46 КК України.
Позиція Верховного Суду
Верховний Суд визнав обґрунтованими доводи прокурора про те, що суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно звільнили обвинувачених від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 162 КК України на підставі статті 46 КК України.
Суд зазначив, що стаття 46 КК України передбачає можливість звільнення від кримінальної відповідальності лише за наявності визначених законом умов, однією з яких є вчинення особою кримінального проступку або необережного нетяжкого злочину вперше.
Водночас Верховний Суд звернув увагу, що при застосуванні статей 46, 33 та 35 КК України необхідно враховувати принцип презумпції невинуватості, відповідно до якого винуватість особи може бути встановлена виключно обвинувальним вироком суду.
При цьому суд зазначив, що необхідно розрізняти особливості застосування статті 46 КК України у випадках, коли особі інкримінується кілька самостійних кримінальних правопорушень в одному кримінальному провадженні та коли такі правопорушення є предметом різних кримінальних проваджень.
Якщо на момент вирішення питання про застосування статті 46 КК України інші діяння особи розслідуються або розглядаються в іншому кримінальному провадженні й щодо них немає обвинувального вироку, суд може розглядати діяння, яке є предметом конкретного провадження, як вчинене вперше. Інакше суд фактично давав би правову оцінку діянням, які не є предметом розгляду, що суперечило б принципу презумпції невинуватості. Такий підхід відповідає правовому висновку Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеному у постанові від 14 вересня 2020 року у справі № 591/4366/18.
Водночас, якщо кілька кримінальних правопорушень розглядаються в одному кримінальному провадженні, наявність ознак реальної сукупності унеможливлює застосування статті 46 КК України.
Також, Верховний Суд наголосив, що сам по собі факт вчинення кримінального правопорушення вперше не створює підстав для звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням із потерпілим, якщо поряд із ним у тому самому кримінальному провадженні особі інкримінується інше самостійне кримінальне правопорушення.
У цій справі, як встановив Верховний Суд, за обвинувальним актом обвинувачені 9 листопада 2024 року близько 20:45 незаконно проникли до житла, а приблизно через п'ять хвилин за тією ж адресою спричинили легкі тілесні ушкодження двом потерпілим. Ці окремі діяння були кваліфіковані за ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 162 та ч. 1 ст. 125 КК України й утворювали реальну сукупність кримінальних правопорушень у розумінні статті 33 КК України.
Суд підкреслив, що відповідно до статті 35 КК України сукупність кримінальних правопорушень враховується не лише під час кваліфікації та призначення покарання, а й при вирішенні питання щодо можливості звільнення особи від кримінальної відповідальності.
За висновком Верховного Суду, місцевий суд неправильно застосував положення статті 46 КК України, що призвело до безпідставного звільнення обвинувачених від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження в цій частині. Апеляційний суд, своєю чергою, не усунув цих порушень і помилково погодився з висновком про можливість вважати кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 162 КК України, вчиненим уперше лише через відсутність обвинувального вироку за ч. 1 ст. 125 КК України.
Касаційний кримінальний суд також наголосив, що обидва обвинувачення розглядалися в межах одного кримінального провадження, а тому місцевий суд не був наділений повноваженнями створювати процесуальні умови для застосування статті 46 КК України шляхом фактичного відокремлення окремих епізодів, які утворювали реальну сукупність кримінальних правопорушень.
З огляду на це Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували закон України про кримінальну відповідальність та допустили істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, що стало підставою для скасування їхніх рішень і призначення нового розгляду справи в суді першої інстанції.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
