Чи можуть відмовити у наданні адміністративної послуги через розбіжності в електронних реєстрах: що каже закон
Цифровізація державних послуг суттєво спростила взаємодію громадян із державою. Сьогодні більшість довідок, витягів і відомостей посадовці отримують через електронну взаємодію між державними реєстрами, а заявникам дедалі рідше потрібно збирати паперові документи. Водночас саме цифрові бази даних нерідко стають джерелом нових проблем. Через різне написання прізвища, неактуальну адресу, технічну помилку або несвоєчасно оновлену інформацію державний орган може відмовити у наданні адміністративної послуги.
Виникає закономірне питання: чи законна така відмова, якщо причина полягає не в діях громадянина, а в неузгодженості державних реєстрів?
Чи є розбіжності в державних реєстрах законною підставою для відмови
Відповідь на це питання насамперед міститься у статті 19 Конституції України, яка встановлює один із базових принципів діяльності органів державної влади: посадові особи можуть діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією і законами України. Отже, державний орган не може відмовити особі лише тому, що між електронними базами даних існують розбіжності, якщо закон прямо не передбачає такої підстави.
Крім того, стаття 4 Закону України «Про адміністративні послуги» визначає основні принципи надання адміністративних послуг. Серед них – законність, доступність, рівність заявників перед законом, відкритість процедури та захист прав фізичних і юридичних осіб. Це означає, що адміністративна процедура повинна бути спрямована на реалізацію права людини, а не на створення додаткових бюрократичних перешкод.
Держава не має права вимагати інформацію, якою вже володіє
Однією з ключових гарантій для заявників є положення статті 9 Закону України «Про адміністративні послуги». Норма прямо забороняє суб’єкту надання адміністративної послуги вимагати від особи документи або інформацію, які вже перебувають у розпорядженні органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи містяться у державних інформаційних системах і реєстрах.
«Суб’єкт надання адміністративної послуги не може вимагати від суб’єкта звернення документи або інформацію, що перебувають у володінні суб’єкта надання адміністративних послуг або у володінні державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ або організацій, що належать до сфери їх управління», – йде мова в документі.
Іншими словами, якщо необхідні відомості вже є у держави, саме державний орган повинен їх отримати шляхом електронної взаємодії між інформаційними ресурсами.
Додатково стаття 10 Закону «Про адміністративні послуги» покладає на адміністративний орган обов’язок самостійно одержувати необхідні відомості через державні реєстри. Перекладати цей обов’язок на громадянина закон не дозволяє. Саме тому ситуація, коли людині пропонують самостійно «вирішити проблему» між двома державними базами даних або принести документи, які вже містяться у реєстрах, не відповідає вимогам законодавства.
Що повинен зробити державний орган, якщо виявив невідповідність
Сам факт розбіжностей між державними реєстрами ще не означає, що адміністративну послугу необхідно автоматично відхилити. Якщо під час розгляду заяви посадова особа встановила, що інформація в одному державному реєстрі не збігається з даними іншого, вона повинна насамперед з’ясувати причину такої невідповідності.
На практиці це може бути технічна помилка, несвоєчасне оновлення інформації, різне написання прізвища після транслітерації, зміна місця проживання, дублювання записів або інші обставини, які не свідчать про відсутність права особи на адміністративну послугу. У такій ситуації адміністратор або інший уповноважений працівник має зареєструвати заяву, провести необхідні перевірки та повідомити заявника про виявлені неточності.
Якщо для усунення розбіжностей необхідні додаткові дії з боку громадянина, йому повинні роз’яснити, які саме відомості потребують уточнення та до якого органу необхідно звернутися. Натомість усна відмова або відмова без належного мотивування суперечить вимогам адміністративного законодавства.
Позиція Верховного Суду
У постанові Верховного Суду від 27 квітня 2021 року у справі № 127/12200/20 суд зазначив, що формальні неточності або недоліки в документах чи інформаційних ресурсах не можуть автоматично бути підставою для відмови у вчиненні відповідної адміністративної або реєстраційної дії, якщо вони не впливають на можливість встановити права та обов’язки особи. Фактично Верховний Суд сформував важливий правовий підхід: державний орган повинен оцінювати всі обставини справи комплексно, а не обмежуватися лише формальним посиланням на невідповідність даних у реєстрах.
Такий підхід особливо актуальний сьогодні, коли значна частина адміністративних процедур здійснюється виключно в електронному форматі.
Як діяти, якщо у наданні послуги все ж відмовили
Якщо посадова особа повідомляє про неможливість надати адміністративну послугу через розбіжності в електронних реєстрах, насамперед необхідно вимагати письмове рішення із зазначенням конкретних норм закону, на підставі яких прийнято відмову. Саме письмова відповідь стане основним доказом під час подальшого оскарження.
Після цього заявник може звернутися зі скаргою до керівника відповідного органу або органу, який здійснює контроль за його діяльністю. Якщо ж адміністративний порядок не дав результату, закон дозволяє звернутися до окружного адміністративного суду із позовом про визнання відмови протиправною та зобов’язання державного органу повторно розглянути заяву або надати адміністративну послугу.
Варто зазначити, що право особи на судовий захист гарантоване статтею 55 Конституції України, а порядок оскарження рішень суб’єктів владних повноважень визначений Кодексом адміністративного судочинства України.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
