Тимчасовий виїзд дитини за кордон не повинен використовуватися як спосіб обмеження прав батька на спілкування з дитиною – КЦС ВС

Тимчасовий виїзд дитини за кордон не повинен використовуватися як спосіб обмеження прав батька на спілкування з дитиною, яке має реалізовуватися задля підтримки родинних зв’язків та емоційного контакту малолітньої дитини з батьком.

Такий висновок зробила колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі від 12 березня 2025 року № 487/2960/23 (провадження № 61-8756св24).  

У справі, що переглядалася, батько подав позов до матері дитини з вимогою про усунення перешкод у спілкуванні з дочкою та визначення порядку участі в її вихованні. Позивач стверджував, що мати без його відома виїхала з дитиною до Словаччини, перешкоджає спілкуванню через відключення зв'язку і відмовляється повернутися з дитиною до місця постійного проживання.

Суд першої інстанції частково задовольнив позов, а саме визначив спосіб участі батька у вихованні дитини, але відстрочив виконання рішення на час воєнного стану та перебування дитини в Словаччині. Матір зобов'язав організувати спілкування дитини з батьком у режимі відеозв’язку кожного вівторка, четверга та суботи.

Апеляційний суд змінив рішення суду першої інстанції, відстрочивши зустрічі батька з дитиною в Україні до завершення воєнного стану. Матір зобов'язав організувати щоденне спілкування через відеозв'язок. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що тимчасовий виїзд дитини за кордон не повинен обмежувати права батька на спілкування з нею, а воєнний стан не є перешкодою для відеозв'язку. 

КЦС ВС погодився з висновками судів, зазначивши, що тимчасовий виїзд дитини за кордон не повинен використовуватися як спосіб обмеження прав батька на спілкування з дитиною. Разом із цим апеляційний суд обґрунтовано відстрочив виконання рішення щодо зустрічей батька з дитиною в Україні до завершення воєнного стану, запропонувавши натомість щоденне спілкування через  відеозв’язок, що з огляду на обставини, які склалися в країні, відповідає найкращим інтересам дитини.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на виховання дитини. Навпаки, міжнародні договори та національне законодавство гарантують батькам реалізацію принципу рівності щодо виховання дитини.

Верховний Суд зауважив, що військова агресія Росії проти України, воєнний стан та пов’язані з ним обмеження об’єктивно впливають на обсяг і способи спілкування не лише позивача з дочкою, а й багатьох інших батьків з їхніми дітьми, які також вимушено, внаслідок війни, опинилися за межами України. У цій ситуації обов’язок обох батьків полягає в тому, щоб підтримати дитину, мінімізувати психологічний тиск на неї, пов’язаний із сімейними конфліктами, налагодити комунікацію та співпрацювати в інтересах дитини.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.