Усне погодження відпустки без доказів не захищає від звільнення за прогул — Верховний Суд
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у касаційному порядку цивільну справу за позовом про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також перевірив законність додаткового рішення апеляційного суду щодо розподілу судових витрат.
Предметом перегляду стали рішення судів попередніх інстанцій та доводи касаційних скарг сторін щодо правильності застосування норм матеріального і процесуального права.
Суть справи № 761/30428/23
Позивач, який перебував у трудових відносинах із акціонерним товариством на посаді головного інженера з геології, оскаржив наказ про звільнення за прогул без поважних причин, виданий на підставі пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України. Він обґрунтовував позов тим, що фактично перебував у щорічній відпустці, яку, за його твердженням, було погоджено керівництвом у усній формі з урахуванням умов воєнного стану, а також зазначав, що подав відповідну заяву через відділ кадрів. Позивач вказував, що відсутність на робочому місці була зумовлена перебуванням на санаторно-курортному лікуванні, а дії роботодавця є недобросовісними, оскільки спочатку відпустку було дозволено, а згодом це заперечено.
Крім того, позивач стверджував про порушення процедури притягнення до дисциплінарної відповідальності, зокрема відсутність належного з’ясування причин його відсутності, невитребування письмових пояснень та відсутність окремого наказу про застосування дисциплінарного стягнення. Також зазначалося про необхідність попередньої згоди профспілкового органу на звільнення, про недостовірність матеріалів службового розслідування та наявність обставин, пов’язаних зі станом здоров’я і соціальним статусом позивача.
Відповідач заперечував проти позову, посилаючись на відсутність належно оформленої та поданої заяви про відпустку, фіксацію відсутності працівника актами, проведення службового розслідування та відсутність документально підтверджених поважних причин неявки на роботу.
Судами встановлено, що позивач був відсутній на роботі протягом кількох днів поспіль, що підтверджено відповідними актами, а також що письмова заява про відпустку не була зареєстрована і не подана у встановленому порядку. Роботодавцем було проведено службове розслідування, за результатами якого встановлено відсутність працівника без поважних причин, що стало підставою для видання наказу про звільнення.
Рішення судів
Суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, скасував наказ про звільнення, поновив позивача на роботі та стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу. Мотивуючи рішення, суд виходив із того, що за відсутності заперечень з боку роботодавця щодо відпустки та за умов її усного погодження позивач мав правомірні очікування щодо її надання.
Апеляційний суд скасував це рішення та відмовив у задоволенні позову, зазначивши, що факт подання заяви про відпустку не доведений, а відсутність працівника на роботі була зафіксована належними доказами. Суд також вказав, що позивач був обізнаний про відсутність погодженої відпустки та можливість притягнення до дисциплінарної відповідальності, а отже, звільнення відповідає вимогам законодавства.
Додатковою постановою апеляційний суд частково задовольнив заяву відповідача про розподіл судових витрат, стягнувши витрати на правничу допомогу в обмеженому розмірі та відмовивши у стягненні інших витрат, зокрема гонорару успіху, посилаючись на недотримання процесуальних вимог щодо подання доказів.
Позиції та висновки Верховного Суду
Верховний Суд зазначив, що відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права у визначених законом випадках. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування норм права в межах доводів касаційної скарги і не вправі переоцінювати докази.
Перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення скарги позивача та часткове задоволення скарги відповідача.
Суд виходив із того, що відповідно до статті 40 КЗпП України прогулом є відсутність працівника на роботі без поважних причин, а застосування дисциплінарного стягнення вимагає дотримання процедури, передбаченої статтями 148–149 КЗпП України. При цьому визначальним є встановлення факту відсутності та оцінка поважності причин такої відсутності.
Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду про те, що позивач не довів подання заяви про відпустку та не мав правових підстав вважати, що відпустка була надана. Усний порядок погодження відпусток не передбачений законодавством і не може вважатися належним способом реалізації права на відпустку. Відсутність графіка відпусток також не надає працівнику права самостійно визначати порядок її використання.
Суд підкреслив, що позивач був обізнаний про відсутність погодження відпустки та не надав доказів існування об’єктивних обставин, які б виключали його вину у неявці на роботу. Відтак звільнення за прогул було здійснено відповідно до вимог законодавства.
Щодо додаткової постанови апеляційного суду Верховний Суд зазначив, що докази судових витрат мають подаватися у строки, визначені процесуальним законом, а їх неподання без поважних причин є підставою для відмови у їх відшкодуванні. Водночас суд визнав помилковим висновок апеляційного суду про відмову у стягненні гонорару успіху виключно з підстав його необов’язковості.
Верховний Суд вказав, що гонорар успіху є складовою витрат на правничу допомогу і підлягає оцінці з точки зору реальності та розумності. З урахуванням обставин справи, складності спору та принципу співмірності суд визначив обґрунтованим розмір такого гонорару у сумі 10 000 гривень.
У результаті касаційна скарга представника позивача залишена без задоволення, постанова апеляційного суду залишена без змін, касаційна скарга відповідача задоволена частково, а додаткова постанова апеляційного суду змінена шляхом стягнення гонорару успіху у визначеному судом розмірі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
