Диякон-баптист просив замінити мобілізацію альтернативною службою без зброї: що вирішив суд
Вінницький окружний адміністративний суд розглянув справу № 120/14064/24 за позовом священнослужителя до Хмільницької районної військової адміністрації Вінницької області щодо визнання протиправною бездіяльності та зобов’язання розглянути заяву про заміну виконання військового обов’язку альтернативною (невійськовою) службою.
Позивач стверджував, що районна військова адміністрація не прийняла належного рішення за його заявою про заміну виконання військового обов’язку альтернативною службою у зв’язку з релігійними переконаннями. У зв’язку з цим він просив суд визнати таку бездіяльність протиправною та зобов’язати відповідача повторно розглянути його заяву з урахуванням правової оцінки суду.
Обставини справи
Позивач перебуває на військовому обліку та є священнослужителем (дияконом) релігійної громади церкви Євангельських Християн-Баптистів «Відродження» у місті Калинівка. Він зазначав, що його релігійні переконання не допускають користування зброєю, а тому виконання військового обов’язку суперечить його віросповіданню.
У зв’язку з цим він звернувся до Хмільницької районної військової адміністрації із заявою про заміну виконання військового обов’язку альтернативною (невійськовою) службою. У заяві наголошувалося, що він готовий виконувати обов’язок перед державою в іншій формі, не пов’язаній із несенням військової служби та використанням зброї.
У відповідь районна військова адміністрація повідомила заявника листом, що Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу» не передбачає направлення громадян на альтернативну службу під час мобілізації в умовах воєнного стану.
Вважаючи, що відповідач фактично не розглянув його заяву по суті та не прийняв передбаченого законом рішення, позивач звернувся до адміністративного суду.
Правові висновки суду
Дослідивши матеріали справи, суд зазначив, що Конституція України гарантує свободу світогляду і віросповідання та передбачає можливість заміни виконання військового обов’язку альтернативною (невійськовою) службою у випадках, коли виконання такого обов’язку суперечить релігійним переконанням громадянина.
Разом із тим суд звернув увагу на те, що в Україні діє правовий режим воєнного стану та загальна мобілізація, оголошена відповідними указами Президента України та законами України.
Суд проаналізував положення Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу», а також Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби.
За результатами такого аналізу суд дійшов висновку, що альтернативна служба за своїм правовим змістом є службою, яка запроваджується замість проходження саме строкової військової служби. Законодавство, яке регулює питання мобілізації та проходження військової служби під час воєнного стану, не містить положень щодо заміни військової служби за мобілізацією альтернативною (невійськовою) службою.
Суд також зазначив, що Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу» не визначає порядку направлення та проходження альтернативної служби під час мобілізації або в умовах воєнного стану.
Оцінюючи доводи позивача про порушення права на свободу совісті та віросповідання, суд звернувся до положень статті 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини. Суд зауважив, що свобода сповідувати свої релігійні переконання не є абсолютною та може підлягати обмеженням, встановленим законом і необхідним у демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, захисту публічного порядку, здоров’я, моралі та прав інших осіб.
Посилаючись на практику ЄСПЛ, суд наголосив, що держави мають право встановлювати процедури оцінки обґрунтованості посилань особи на переконання совісті та запобігати зловживанню правом на звільнення від військової служби. При цьому жодні релігійні переконання не можуть бути підставою для ухилення громадянина України, який визнаний придатним до військової служби, від виконання конституційного обов’язку щодо захисту територіальної цілісності та суверенітету держави в умовах збройної агресії.
Суд дійшов висновку, що відповідач не допустив протиправної бездіяльності, оскільки чинне законодавство не врегульовує механізм заміни виконання військового обов’язку альтернативною (невійськовою) службою під час дії воєнного стану та мобілізації. Відтак районна військова адміністрація правомірно повідомила заявника про відсутність передбачених законом підстав для направлення на альтернативну службу в таких умовах.
З огляду на викладене Вінницький окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні позову в повному обсязі.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
