Верховний Суд роз'яснив порядок розподілу судових витрат у справах за позовом прокурора в інтересах держави
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду роз’яснив порядок розподілу судових витрат у справах, порушених прокурором в інтересах держави. Суд дійшов висновку, що якщо сторона помилково визначила особу, з якої просить стягнути витрати на професійну правничу допомогу, це саме по собі не є підставою для відмови у їх відшкодуванні. У такому випадку суд повинен визначити належного суб’єкта, на якого мають бути покладені відповідні витрати.
Фабула справи
Керівник Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра, діючи в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, звернувся до суду з позовом про витребування квартири на користь територіальної громади.
Прокуратура зазначала, що документи, які підтверджують передачу квартири у приватну власність у порядку приватизації, відсутні, а державна реєстрація права власності на це майно не здійснювалася. Водночас квартира була зареєстрована за комунальним виробничим житловим ремонтно-експлуатаційним підприємством Самарського району на підставі рішень виконавчого комітету Дніпровської міської ради.
Під час перевірки встановлено, що право власності на квартиру було зареєстровано на підставі договору купівлі-продажу, укладеного у грудні 2020 року. При цьому продавець посилався на договір купівлі-продажу від 26 листопада 1999 року, нібито посвідчений державним нотаріусом. Водночас відповідно до інформації Державного нотаріального архіву такий договір нотаріусом не посвідчувався, а зазначений у ньому реєстровий номер використовувався для вчинення інших нотаріальних дій щодо інших осіб. Також встановлено, що у квартирі були зареєстровані особи, які не брали участі у відповідних правочинах.
У січні 2021 року квартира була відчужена за наступним договором купівлі-продажу та перейшла у власність останнього набувача.
Прокурор вважав, що жоден із учасників зазначених правочинів не мав законних підстав для набуття права власності на спірну квартиру. За наведеними обставинами було розпочато кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 190 КК України. У зв’язку з цим прокурор просив витребувати квартиру на користь територіальної громади міста Дніпра.
Рішення судів
Самарський районний суд міста Дніпропетровська відмовив у задоволенні позову. Дніпровський апеляційний суд залишив це рішення без змін.
Після завершення апеляційного перегляду відповідач подав заяву про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу.
Дніпровський апеляційний суд відмовив у задоволенні заяви, зазначивши, що позов та апеляційну скаргу подано прокурором в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, тому підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу саме з міської ради немає.
У касаційній скарзі заявник наголошував, що суд безпідставно відмовив у розподілі судових витрат, не надав оцінки доказам їх понесення та неправильно застосував положення статей 137, 141 і 270 ЦПК України. Крім того, заявник зазначав, що навіть якщо було неправильно визначено особу, з якої мають бути стягнуті судові витрати, суд мав визначити належного суб’єкта, а не відмовляти у їх компенсації.
Позиція Верховного Суду
Верховний Суд у справі № 206/6259/23 зазначив, що процесуальне законодавство встановлює загальний порядок розподілу судових витрат між сторонами спору, який ґрунтується на принципі обов’язкового відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, за рахунок її процесуального опонента.
Суд звернув увагу, що представництво інтересів держави прокурором має субсидіарний характер. Держава бере участь у справі через відповідний уповноважений орган, однак прокурор є самостійним суб’єктом звернення до суду. Якщо провадження відкрито за позовом прокурора в інтересах держави в особі компетентного органу, такий орган набуває статусу позивача, тоді як прокурор здійснює процесуальні права та виконує процесуальні обов’язки, пов’язані із захистом інтересів держави.
Верховний Суд наголосив, що прокурор, звертаючись до суду в інтересах держави, є суб’єктом сплати судового збору та самостійно здійснює права і виконує обов’язки, пов’язані з розподілом судових витрат.
Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд, встановивши, що позов і апеляційну скаргу у справі подано прокурором, повинен був покласти судові витрати на належного суб’єкта, а не відмовляти у їх відшкодуванні лише з мотивів неправильного визначення особи, з якої заявник просив їх стягнути.
За висновком Верховного Суду, висновок апеляційного суду про відсутність підстав для ухвалення додаткового рішення є передчасним та не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.
З огляду на це Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу Дніпровського апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
