Виграв апеляцію, але зі служби не звільнили: суд поставив крапку у справі військовослужбовця, який доглядає за дідом
Львівський окружний адміністративний суд розглянув справу військовослужбовця, який домагався звільнення зі служби для догляду за своїм дідом — особою з інвалідністю II групи. Попри те, що право військового на звільнення вже було підтверджене постановою апеляційного суду, уповноважена військова частина відмовилася оформити його звільнення, повторно оцінивши обставини, яким уже була надана оцінка судом. Суд наголосив, що органи державної влади зобов’язані виконувати судові рішення, які набрали законної сили, та враховувати встановлені ними преюдиційні обставини.
Позов було задоволено повністю. Суд визнав протиправною відмову у звільненні та зобов’язав військову частину, командир якої має відповідні кадрові повноваження, звільнити військовослужбовця на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу».
Обставини справи
Військовослужбовець звернувся до суду після того, як його повторний рапорт про звільнення за сімейними обставинами фактично залишили без реалізації.
Передумовою нового спору стало те, що ще 30 грудня 2025 року Восьмий апеляційний адміністративний суд визнав протиправною попередню відмову у звільненні та зобов’язав військову частину звільнити позивача зі служби через необхідність постійного догляду за дідом — особою з інвалідністю II групи. Апеляційний суд тоді встановив, що мати військовослужбовця, яка є дочкою дідуся, з 2018 року постійно проживає в Іспанії, не має наміру повертатися до України і фактично не може здійснювати догляд за батьком. Саме тому суд визнав, що військовослужбовець має право на звільнення за відповідною сімейною підставою.
Після набрання цією постановою законної сили військовослужбовець подав новий рапорт про звільнення разом із копією рішення апеляційного суду та іншими документами. Командир частини, у якій він проходив службу, погодив рапорт і направив його до військової частини, командир якої мав повноваження приймати рішення про звільнення офіцерів.
Втім вища військова частина повернула документи без реалізації. Вона вказала, що у дідуся є дочка та інший онук, які нібито можуть здійснювати догляд, заявила про відсутність акта перевірки сімейного стану, затвердженого керівником ТЦК та СП, поставила під сумнів можливість фактичного здійснення догляду через проходження військової служби, а також висловила сумніви щодо достатності медичних документів для підтвердження потреби саме у постійному сторонньому догляді. Крім того, військова частина зазначила, що попередня постанова апеляційного суду не покладає безпосередніх обов’язків саме на неї.
Що вирішив суд
Львівський окружний адміністративний суд не погодився з такою позицією.
Суд зазначив, що постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду вже були встановлені обставини, які мають преюдиційне значення для цього спору. Зокрема, у справі 380/8249/26 було встановлено наявність у військовослужбовця права на звільнення у зв’язку з необхідністю постійного догляду за дідом та неможливість здійснення такого догляду його матір’ю, яка постійно проживає за кордоном.
Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства обставини, встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили, повторному доказуванню не підлягають. Тому військова частина не мала правових підстав повторно ставити під сумнів ці обставини та надавати іншу оцінку доказам, які вже були предметом судового дослідження.
Суд також відхилив аргументи про те, що догляд могла здійснювати дочка дідуся, оскільки це питання вже було вирішене постановою апеляційного суду. Не прийняв суд і доводи про існування іншого онука, адже відповідач не надав жодних доказів, які б підтверджували цю обставину.
Окремо суд наголосив, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов’язковими для виконання всіма органами державної влади та їх посадовими особами. Обов’язковість їх виконання є складовою права на справедливий суд, гарантованого Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства, Законом «Про судоустрій і статус суддів» та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Ключовим у справі стало застосування принципу преюдиційності: обставини, встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили, не підлягають повторному доказуванню і повинні враховуватися органами державної влади під час вирішення пов’язаних питань.
У підсумку суд визнав протиправними дії двох військових частин щодо відмови у звільненні військовослужбовця та зобов’язав військову частину, командир якої має відповідні кадрові повноваження, звільнити його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» у зв’язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дідом — особою з інвалідністю II групи. Також суд постановив повернути позивачу помилково сплачений судовий збір, оскільки дійшов висновку, що військовослужбовець був звільнений від його сплати відповідно до Закону України «Про судовий збір».
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
