Для должников по алиментам отменят ряд санкций: законопроект от Слуги народа

В Слуге народа предлагают исключить общественно полезные работы из перечня санкций по КоАП, а также смягчить ответственность для должников по алиментам.

Так, из Кодекса об админправонарушниях (КоАП) уберут статью 183-1, согласно которой была предусмотрена ответственность за неуплату алиментов на содержание ребенка, одного из супругов, родителей или других членов семьи, что привело к возникновению задолженности; неуплату алиментов на содержание ребенка с инвалидностью, ребенка, который болеет тяжелыми перинатальными поражениями нервной системы, тяжелыми врожденными пороками развития, редким орфанным заболеванием, онкологическими и др. заболеваниями.

Аналогично уберут из КоАП статью 183-2 «Уклонения лица от отбывания административного взыскания в виде общественно полезных работ». Соответственно, из перечня лиц, имеющих право составлять протоколы об административных правонарушениях по статье 183-2 (статья 255 КоАП) исключаются лица центрального органа исполнительной власти, реализующего государственную политику в сфере исполнения уголовных наказаний.

Также вовсе предлагается исключить из КоАП статью 31-1 об общественно полезных работах (подметание улиц и пр.) и главу 31-А Кодекса, которая регулирует производство по выполнению таких работ.

В том числе такую санкцию исключают для неплательщиков алиментов.

Из Уголовного кодекса соответственно исключается статья 389-2 «Злостное уклонение лица от отбывания административного взыскания в виде общественно полезных работ»

Кроме того, изменениями в Закон «Об исполнительном производстве» предлагается уменьшить сумму совокупной задолженности по уплате алиментов для вынесения государственным исполнителем постановления о наложении на должника штрафа в размере 20 процентов суммы задолженности по уплате алиментов до шестимесячной:

«За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів».

Соответствующий законопроект №3339 зарегистрировала в парламенте 14 апреля народный депутат Любовь Шпак. 

Необходимость принятия законопроекта автор поясняет следующим образом.

«Згідно зі ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень про стягнення аліментів покладається на органи державної виконавчої служби та приватних виконавців.

7 грудня 2017 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 2234-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку примусового стягнення заборгованості зі сплати аліментів», яким ст. 24 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) доповнено новим видом адміністративного стягнення – суспільно корисними роботами, які призначаються за несплату аліментів.

Майже дворічна практика існування такого виду стягнення фактично довела не лише його неефективність, а й шкідливість. Його введення породило значно більше проблем у практиці ніж сприяло розв’язанню проблеми несплати аліментів.

Хоча протягом 2018 року і спостерігалась позитивна тенденція сплати аліментів, це було не наслідком застосування суспільно корисних робіт, або попереджувального впливу цього стягнення.

Основні причини необхідності прийняття рішучих кроків щодо скасування такого адміністративного стягнення, як суспільно корисні роботи можна звести до наступного.

І. Застосування суспільно корисних робіт суперечить практиці Європейського суду з прав людини та міжнародним актам

Ухилення особи від відбування адміністративного стягнення у виді суспільно корисних робіт відповідно до ст. 183-2 КУпАП тягне за собою накладення ще одного виду адміністративного стягнення – адміністративного арешту строком до 10 діб, а злісне ухилення, за яке вже передбачено кримінальну відповідальність (ст. 389-2 КК України), на думку законодавця – це продовження ухилення від відбування суспільно корисних робіт особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності. Таким чином, ухилення особи від відбування адміністративного стягнення у виді суспільно корисних робіт є триваючим правопорушенням, яке має місце там, де протиправне діяння (дія чи бездіяльність) триває безперервно протягом певного часу до моменту його припинення.

У теорії адміністративного права «триваючими» визначаються правопорушення, які, почавшись з якоїсь протиправної дії чи бездіяльності, здійснюються потім безперервно шляхом невиконання обов’язку. Отже, з урахуванням змісту норм українського законодавства та практики Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) зазначені норми унеможливлюють застосування ст. 389-2 КК України стосовно особи, яка злісно ухиляється від відбування адміністративного стягнення у виді суспільно корисних робіт, оскільки ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях констатував про недопустимість притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, зазначаючи таке: «Зважаючи на характер та суворість покарання у виді адміністративного арешту на строк до 15 діб, Суд вважає, що це провадження у розумінні ст. 6 ЄКПЛ є кримінальним та підлягає під «кримінальну процедуру» у розумінні ст. 4 протоколу 7 ЄКПЛ» (див. рішення «Ігор Тарасов проти України (2016 р.)).

Також, у справі «Сергій Золотухін проти Росії» (2009 р.) Суд розглядав існуючі підходи до тлумачення принципу «non bis in idem» та дійшов висновку, що ст. 4 Протоколу № 7 слід розуміти як заборону кримінального переслідування або судового розгляду у справі щодо другого «правопорушення», так як вони, на думку Суду, слідують з ідентичних або по суті одних і тих самих фактів (п. 82). Таким чином, існуюча правова «архітектура» суперечить положенням ст. 4 протоколу 7 ЄКПЛ.

ІІ. Тягар організації виконання суспільно корисних робіт покладається на органи місцевого самоврядування, що ним абсолютно не властиво, а відповідно і не сприймається

Органи місцевого самоврядування, відповідно до ст. 31-1 КУпАП, повинні визначати види оплачуваних робіт і об’єкти для їх виконання. Нині вони зобов’язані приймати на роботу та оплачувати з місцевих бюджетів працю осіб, які мають заборгованість з аліментів, додатково перераховуючи кошти на оплату судового збору та оплату послуг державних виконавців за складений протокол і перерахування коштів.

Це не лише «відбирає» робочі місця у населення, а й примушує місцеві органи влади створювати зайві та не потрібні робочі місця на комунальних підприємствах, оскільки їх чисельність зумовлена не потребами підприємства, а лише числом осіб, яким призначене це стягнення. У значній кількості підприємств кошти на оплату праці цієї категорії взагалі відсутні і рішення суду про накладення стягнення у виді суспільно корисних робіт фактично не виконуються. Крім того, суми, які потенційно може заробити порушник, є незначними і не покривають всієї заборгованості або хоча б її значної частини.

ІІІ. Практика застосування суспільно корисних робіт призводить до порушення трудового законодавства, адже сама модель цього стягнення є абсолютно нелогічна з позиції теорії трудового права

Правовідносини, що виникають між власником підприємства та порушником на якого накладено  адміністративне стягнення у виді суспільно корисних робіт, мають низку ознак, притаманних трудовим відносинам, однак чинним законодавством не передбачено укладання трудового чи цивільно-правового договору.

Зокрема склалася поширена практика оформлення порушників на період відбування адміністративного стягнення відповідно до норм трудового законодавства, укладаючи з ними трудовий або цивільно-правовий договір, що в результаті призводить до порушення власниками підприємств ст. 128 КЗпП України (Обмеження розміру відрахувань із заробітної плати), оскільки кошти за оплату виконання суспільно корисних робіт повним обсягом перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.

ІV. Суспільно корисні роботи є інорідним заходом примусу і не вписуються в існуюче правове поле адміністративної відповідальності

У разі ухилення особи від відбування адміністративного стягнення у виді суспільно корисних робіт вона підлягає притягненню до адміністративної відповідальності, що законодавчо закріплено у ст. 325-4 КУпАП.

Санкція вищезазначеної статті передбачає накладення адміністративного стягнення у виді адміністративного арешту. Однак реалізація цієї санкції часто є неможливою. Зокрема, фактично неможливим є притягнення до адміністративної відповідальності за ухилення особи від відбування адміністративного стягнення у виді суспільно корисних робіт жінки, що має дитину віком до 12 років, оскільки до цієї категорії осіб адміністративний арешт не може бути застосований відповідно до ст. 32 КУпАП, а санкція
ст. 183-2 КУпАП не містить альтернативного виду стягнення. Тобто надсилання зазначеного протоколу відносно жінок, які мають дітей віком 

до 12 років, призведе до відмови суду притягати винних за ухилення від відбування суспільно корисних робіт, як наслідок, особа може продовжувати ухилятися від відбування суспільно корисних робіт та не буде нести відповідальність за це.

V. Механізм забезпечення виконання суспільно корисних робіт суперечить Конституції України

Закріплення дій, що нині передбачені ст. 389-2 КК України (Злісне ухилення від відбування адміністративного стягнення у виді суспільно корисних робіт), як самостійний склад злочину породжує низку негативних наслідків у правозастосуванні.

Винесення обвинувального вироку судом відносно осіб, які злісно ухиляються від відбування адміністративного стягнення у виді суспільно корисних робіт, породжує правову колізію, оскільки а ні кримінальним, а ні адміністративним законодавством не передбачено процедури поглинання чи складання кримінальних покарань з адміністративними стягненнями, тому постанови суду про накладення адміністративного стягнення підлягають подальшому виконанню.

Винесення вироку відносно порушників не впливає на їх правосвідомість і вони продовжують ухилятися від відбування суспільно корисних робіт.

Чинні норми кримінального та адміністративного права побудовано законодавцем з урахуванням конституційного принципу «non bis in idem», зміст якого полягає в забороні двічі до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (ст. 61 Конституції України, ч. 1 ст. 3 КК України, ч. 1 ст. 19 КПК України).

Нормативною основою зазначеного принципу є положення ч. 1 ст. 4 Протоколу 7 Конвенції з прав людини та основоположних свобод, що ратифікована Законом України; 475/97-ВР від 17.07.1997 р. «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», що вказує на те, що «нікого неможливо вдруге притягнути до суду або покарати у порядку кримінального провадження під юрисдикцією однієї і тієї ж держави за правопорушення, за яке його вже було остаточно виправдано або засуджено відповідно до закону та кримінальної процедури цієї держави».

VII. Статті, що передбачають застосування суспільно корисних робіт, є такими, що дублюють більш ефективні апробовані механізми забезпечення сплати аліментів

Окрім факту наявності кримінальної відповідальності за злісне ухилення від відбування адміністративного стягнення у виді суспільно корисних робіт (ст. 389-2 КК України), контролюючими органами відносно осіб, які не сплачують аліменти, можуть вноситися відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 164 КК України (Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей) або ст. 382 КК України (Невиконання судового рішення).

Відповідно до ч. 11 та ч. 12 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три місці, виконавець роз’яснює стягувачу право на звернення до органів досудового розслідування із заявою (повідомленням) про вчинене кримінальне правопорушення боржником, що полягає в ухиленні від сплати аліментів.

У разі наявності в діях боржника ознак адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 183-1 КУпАП (Несплата аліментів), державний виконавець складає протокол про адміністративне правопорушення та надсилає його для розгляду до суду.

Таким чином, на практиці можуть виникати випадки коли за одне і теж діяння особу може бути притягнуто до адміністративної та кримінальної відповідальності. Крім того, санкція ст. 164 КК України передбачає покарання у виді громадських робіт, арешту або обмеженням волі, що буде унеможливлювати відбування особою суспільно корисних робіт, що передбачено санкцією ст. 183-1 КУпАП, у разі притягнення її до адміністративної відповідальності.

Ураховуючи вищезазначене, є нагальна потреба внесення змін до законодавства щодо виключення деяких норм із законодавчих актів щодо  адміністративного стягнення у виді суспільно корисних робіт.

Варто акцентувати увагу на неспроможності під час застосування
ст. 183-2 КУпАП та ст. 389-2 КК України досягнення мети адміністративної або кримінальної відповідальності та проблемі застосування ст. 389-2 КК України, що полягає, зокрема у її неефективності та колізій у правозастосуванні.

Відповідно гуманізація кримінальної відповідальності за ухилення від сплати аліментів, відмова від карального характеру контролю за ухиленням від їх сплати та запровадження майнових санкцій для боржників дозволить створити сприятливіше середовище для процесу погашення заборгованості зі сплати аліментів.

Більш ефективним є стягнення суми заборгованості органами державної виконавчої служби у поєднанні з існуючими обмеженнями у праві виїзду за межі України; у праві керування транспортними засобами; у праві користування певними видами зброї; у праві полювання – до погашення заборгованості зі сплати аліментів повним обсягом; прийомом на державну службу; нарахування штрафів за наявності заборгованості; автоматизований арешт коштів боржника тощо.

Реалізація проєкту не вимагатиме додаткових витрат із Державного бюджету України, а навпаки сприятиме збільшенню надходжень до бюджету за рахунок збільшення ефективності процедури виконавчого провадження щодо заборгованості зі сплати аліментів», - указывает автор в пояснительной записке.

Подписывайтесь на наш Telegram-канал, чтобы быть в курсе самых важных событий.