Акт перевірки не є обов’язковим рішенням суб’єкта владних повноважень: КАС ВС

Головним призначенням колегіальної перевірки є забезпечення фаховості перевірки ведення податкового обліку та сплати певного виду податків, а не  фактичної присутності однієї з осіб контролюючого органу на момент закінчення оформлення та підписання акта перевірки. Суд не позбавлений можливості з’ясування причин непідписання акта, отримання підтвердження такої особи щодо участі у здійсненні перевірки та наявності обставин, викладених в акті. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів Касаційного адміністративного суду у справі № 140/388/19, інформує пресслужба Верховного Суду.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

У разі незгоди платника податків або його представників з висновками чи фактами і даними, викладеними в акті перевірки, вони мають право подати свої заперечення та/або додаткові документи в порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводить перевірку.

Отже, акт податкової перевірки є службовим документом, в якому зафіксовані виявлені при проведенні тієї або іншої податкової перевірки порушення, він є носієм доказової інформації про виявлені порушення, та його зміст може бути оспорено шляхом подання до контролюючого органу за основним місцем обліку заперечень. Водночас платник податку за обставиннами справи заперечень на акт не подавав.

Сам собою акт податкової перевірки та дії посадових осіб контролюючого органу зі складання цього акта не створюють правових наслідків у вигляді виникнення обов’язків, зміни чи припинення будь-яких прав платника податків, крім виникнення права на подання зауважень до акта.

Таким чином, акт перевірки не є правовим документом, який встановлює відповідальність суб’єкта господарювання, й не є обов’язковим рішенням суб’єкта владних повноважень. Непідписання акта перевірки не можна ототожнювати, зокрема з непідписанням судового рішення, наслідки чого прямо встановлені в законі, чи непідписанням окремих рішень суб’єктом владних повноважень, коли негативні наслідки такого дефекту також можуть бути встановлені законом.

Верховний Суд зазначив, що, ухвалюючи рішення та визнаючи протиправними і скасовуючи податкові повідомлення-рішення, вимогу про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, посилаючись на невідповідність оформлення акта перевірки нормам законодавства, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою, що лише цей факт не може бути підставою для визнання недійсними оскаржуваних рішень.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла про повернення судового збору: позиція Верховного Суду.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.