ВС роз’яснив, чи входять витрати на відрядження до структури заробітної плати

Витрати на відрядження не входять до структури заробітної плати, тому позивач повинен був звернутися до суду за її стягненням в тримісячний строк, встановлений статтею 233 КЗпП України, з моменту звільнення або коли дізнався чи повинен був дізнатися про порушення свого права.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №  910/24323/16.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що до Господарського суду м. Києва звернувся громадянин України з позовом до ПАТ «М» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку, втрат від інфляції, відсотків в загальному розмірі 254 341,77 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «М» на користь особи нараховану, але невиплачену заробітну плату в розмірі 30 014, 91 грн, в іншій частині позовну заяву залишено без задоволення, видано наказ.

Постановою Північного апеляційного суду скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з ПАТ «М» на користь  позивача компенсації втрати частини доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати на суму 43393,06 грн. Прийнято в цій частині нове рішення, яким позов задоволено.

Висновок Верховного Суду

Щодо заборгованості боржника по заробітній платі в розмірі 30 014,91 боржником визнається та не заперечується, водночас в частині вимог про відшкодування витрат на відрядження відповідач заявляв про пропуск строку, встановленого статтею 233 КЗпП України на звернення з такою вимогою.

Отже, суд першої інстанції, з яким погодися і суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення заробітної плати в розмірі 30 014,91 грн дійшов висновку, що вказані вимоги є законними і обґрунтованими.

Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення витрат на відрядження в сумі 15  330,00 грн суди попередніх інстанцій відмовили в її задоволенні у зв`язку з пропуском строку, встановленого   статтею 233 КЗпП України, на звернення з такою вимогою.

Так, ВС зазначив, що відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутись із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міскрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Тільки у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

ВС наголосив, що структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадових обов`язків), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положенням, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Крім того, структуру заробітної плати, на підставі статті 2 Закону України «Про оплату праці», визначено у положенні Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 за №    114/8713, розробленої відповідно до Закону України від 17 вересня 1992 року N 2614-XII «Про державну статистику» та Закону України «Про оплату праці» з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції).

ВС зауважив, що згідно з п.п. 3.15 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 року, не належать до фонду оплати праці витрати на відрядження: добові (у повному обсязі), вартість проїзду, витрати на наймання житлового приміщення.

Отже, системний аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що витрати на відрядження не входять до структури заробітної плати, тому позивач повинен був звернутися до суду за її стягненням в тримісячний строк, встановлений статтею 233 КЗпП України, з моменту звільнення або коли дізнався чи повинен був дізнатися про порушення свого права.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем було заявлено про пропуск позивачем строку, встановленого статтею 233 КЗпП України, щодо стягнення витрат на відрядження в розмірі 19 350,00   грн, водночас позивач не подавав клопотання про поновлення цього строку.

Суди встановили, що в день звільнення відповідач з позивачем не розрахувався. Доказів того, що відповідачем позивачу були надані відомості про розмір заборгованості перед ним станом на день звільнення відповідачем не надано, водночас позивач ні в суді першої інстанції, ні під час апеляційного розгляду не зазначав про те, коли саме від довідався про розмір заборгованості з витрат на відрядження.

При цьому, до позовної заяви позивачем додано довідку №19 від 13.04.2017, у зв`язку з чим суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що про розмір заборгованості з витрат на відрядження позивач повинен був дізнатися 13.04.2017 року, тоді як з позовом до місцевого господарського суду позивач звернувся в грудні 2018 року, тобто поза межами тримісячного строку, встановленого статтею 233 КЗпП України; клопотання про поновлення такого строку позивачем не подавалось.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог щодо стягнення витрат на відрядження в розмірі 19 350,00 грн з підстав пропуску строку, встановленого статтею 233 КЗпП України, на звернення з такою вимогою.

Верховний Суд залишив постанову Північного апеляційного господарського суду та ухвалу Господарського суду міста Києва, в частині стягнення компенсації за службові відрядження, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати та середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні у справі № 910/24323/16 без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що роботодавець вправі звільнити працівника із займаної посади на його прохання раніше двотижневого строку, без зазначення причин, але із зазначенням дати звільнення.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.