Встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу: позиція ВС

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 738/1452/17, в якій досліджував питання встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що позивач звернувся з позовом до відповідача, в якому просив встановити факт проживання з відповідачем однією сім’єю без реєстрації шлюбу з 1997 року по 25 грудня 2007 року, визнати домоволодіння їх спільною сумісною власністю, визнати за ним право власності на 0,5 частину вказаного житлового будинку та поділити в натурі вказане домоволодіння між ним та відповідачем у рівних долях.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що з 1997 року по 2002 рік проживав однією сім`єю з відповідачем без реєстрації шлюбу, де вели спільне господарство. У 2002 році у них народилася спільна дитина – син. З 2002 року по 2005 рік вони всі разом проживали у будинку, який належав йому на праві приватної власності. У 2005 році за спільні кошти був придбаний будинок, який зареєстрували на відповідача. У 2007 році вони офіційно уклали шлюб. Після продажу у 2013 році його власного будинку та земельної ділянки, на якій він розташований, отримані кошти були витрачені на ремонт та поліпшення будинку. Вказував, що здійсненні за період шлюбу поліпшення будинку є істотними, а отже він є об’єктом права спільної сумісної власності, тому підлягає поділу. Після розірвання у 2017 році їхнього шлюбу він намагався у добровільному порядку вирішити питання розподілу спільно нажитого майна – житлового будинку та земельної ділянки, проте відповідач не погоджувалась, що змусило його звернутись до суду за захистом своїх прав.

Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено. Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Висновок Верховного Суду

ВС підкреслив, що суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про те, що не доведено позивачем факту його проживання з відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 1997 року по 25 грудня 2007 року.

Доводи касаційної скарги про те, що факт проживання з відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 1997 року по 25 грудня 2007 року, в тому числі і на час придбання відповідачем спірного домоволодіння, а саме, 10 листопада 2004 року підтверджується показаннями свідків. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Колегія суддів погодилась із висновками судів попередніх інстанцій про те, що лише показаннями свідків за відсутності інших доказів не може бути встановлений факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. Жодних інших належних письмових доказів, які підтверджували б доводи позивача щодо існування між ним та відповідачем відносин, притаманних подружжю, ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та побуту, та придбання спірного житлового будинку за їх спільні сумісні кошти або спільною працею у матеріалах справи відсутні.

Також ВС не погодився з доводами касаційної скарги про те, що наявність у сторін спільного сина може свідчити про наявність у сторін по справі спільного бюджету, ведення спільного господарства, спільних витрат та придбання іншого майна в інтересах сім’ї, а свідчить лише про те, що сторони до укладення у 2007 році шлюбу мали відносини як чоловік та жінка, проте не свідчить про утворення родини та спільність побуту.

ВС зауважив: аналіз положень статей 57 та 62 СК України дає підстави для висновку про те, що стаття 57 цього Кодексу визначає правила віднесення майна до об`єктів особистої приватної власності одного з подружжя, тоді як стаття 62 цього Кодексу встановлює спеціальні умови, з настанням яких визначені попередньої нормою об`єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані за рішенням суду об`єктами спільної власності подружжя. Для застосування передбачених статтею 62 СК України правил збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна, як об`єкта, його якісних характеристик.

Верховний Суд погодився із судом першої та апеляційної інстанції стосовно того, що стороною позивача не надано доказів істотного поліпшення спірного будинку за рахунок спільних затрат, оскільки висновок експерта містить лише вартість здійснених поліпшень на час проведення експертизи. Позивачем відповідних клопотань на предмет визначення вартості майна до поліпшення, тенденцій щодо загального подорожчання будинку, тощо не заявлялось. Показання свідків не можуть бути тими належними доказами, що підтверджують істотність збільшення вартості будинку.

Підсумовуючи вищенаведене Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, якими у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції – без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що ВС висловив позицію щодо поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.