ККС відповів на питання, які ухвали слідчого судді не підлягають оскарженню

Об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у справі № 646/3986/19 визначила перелік ухвал слідчого судді, які не підлягають оскарженню.

Для цього судді зробили наступний висновок щодо застосування положень ч. 4 ст. 399 КПК.

 (Суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження лише, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, або судове рішення оскаржене виключно з підстав, з яких воно не може бути оскарженим згідно з положеннями статті 394 цього Кодексу) :

«Серед усіх рішень слідчого судді, можливість ухвалення яких прямо не передбачена КПК у межах відповідних регламентованих цим Кодексом процедур, слід виокремлювати дві групи рішень:

- ухвалені поза межами процедури, передбаченої КПК (з питань, процедура вирішення яких слідчим суддею не передбачена КПК);

- ухвалені в межах передбаченої КПК процедури із застосуванням положень ч. 6 ст. 9 КПК та загальних засад кримінального провадження, визначених ч. 1 ст. 7 цього Кодексу.

При вирішенні питання щодо апеляційного оскарження рішень слідчого судді, ухвалених у межах передбаченої КПК процедури із застосуванням положень ч. 6 ст. 9 КПК та загальних засад кримінального провадження, визначених ч. 1 ст. 7 цього Кодексу, слід виходити насамперед із сутнісного критерію, визначально закладеного законодавцем при визначенні кола ухвал слідчого судді, що підлягають оскарженню.

З огляду на те, що постановлення слідчим суддею ухвали про повернення клопотання слідчого про арешт майна у зв`язку з недотриманням при поданні такого клопотання вимог ч. 2 ст. 132 КПК(якщо воно не підлягає розгляду в цьому суді) не призводить ні до встановлення обмежень конституційних прав особи, ні до неможливості оскарження вже встановлених правообмежень, ані до перешкоджання здійсненню ефективного досудового розслідування чи кримінального провадження в цілому, така ухвала не підлягає оскарженню в апеляційному порядку під час досудового розслідування».

Чому судді дійшли такого рішення

ККС визнав, що питання щодо можливості оскарження в апеляційному порядку ухвал слідчих суддів про повернення клопотань, поданих у межах передбачених КПК України процедур за умови, що відповідні процедури прямо не передбачають можливості повернення таких клопотань або з певних підстав, залишається дискусійним не лише на рівні доктрини кримінального процесу, але й у судовій практиці, у тому числі й на рівні касаційної інстанції.

На практиці нерідко виникають ситуації, які не знаходять чіткої законодавчої регламентації, що цілком може обумовити необхідність ухвалення рішення, яке прямо не передбачене процесуальним законом у межах відповідної процедури. На це, зокрема, вказують і положення ч. 6 ст. 9 КПК України:

«у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу».

Однією із таких ситуацій і є постановлення слідчим суддею ухвали про повернення клопотання про арешт майна у випадках, якщо клопотання не підлягає розгляду в цьому суді, або з інших підстав, не передбачених процесуальним законом для даної процедури.

Так, статтею 172 КПК регламентовано процедуру розгляду слідчим суддею, судом клопотання про арешт майна.

При цьому в частині 3 ст. 172 КПК закріплено процесуальний механізм повернення клопотання про арешт майна, яке подано без додержання вимог статті 171 цього Кодексу, для усунення недоліків: «Слідчий суддя, суд, встановивши, що клопотання про арешт майна подано без додержання вимог статті 171 цього Кодексу, повертає його прокурору, цивільному позивачу та встановлює строк в сімдесят дві години або з урахуванням думки слідчого, прокурора чи цивільного позивача менший строк для усунення недоліків, про що постановляє ухвалу. У такому разі тимчасово вилучене в особи майно підлягає негайному поверненню після спливу встановленого суддею строку, а у разі звернення в межах встановленого суддею строку з клопотанням після усунення недоліків - після розгляду клопотання та відмови в його задоволенні».

Водночас у ч. 2 ст. 132 КПК, якою закріплено загальні правила застосування заходів забезпечення кримінального провадження, визначено підсудність (розмежовано повноваження місцевих судів) щодо розгляду клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження: «Клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження на підставі ухвали слідчого судді подається:

1) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, якщо інше не передбачено пунктом 2 цієї частини;

2) у кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - до Вищого антикорупційного суду».

Проте нормами КПК, якими регламентовано питання про накладення арешту на майно та загальні правила застосування заходів забезпечення кримінального провадження, прямо не закріплено алгоритму дій слідчого судді у випадку, якщо подане клопотання про арешт майна не підлягає розгляду в цьому суді.

Разом з тим, це питання може бути вирішено через застосування ч. 6 ст. 9 КПК та положень засади диспозитивності, зокрема, ч. 3 ст. 26 КПК, згідно з якою слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що не тільки винесені на їх розгляд сторонами, але й віднесені до їх повноважень цим Кодексом.

Водночас питання щодо можливості апеляційного оскарження ухвал слідчого судді про повернення клопотання про арешт майна у випадках, якщо подане клопотання не підлягає розгляду в цьому суді, як і будь-яких інших ухвал слідчого судді, постановлених із застосуванням положень ч. 6 ст. 9 КПК та загальних засад кримінального провадження, визначених ч. 1 ст. 7 цього Кодексу, потребує вироблення загальних підходів (критеріїв) свого вирішення.

Зокрема, згідно з висновком щодо застосовування норм права, викладеним у постанові Верховного Суду України від 12 жовтня 2017 року у справі № 5-142кс(15)17, з яким погодилась і Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах від 23 травня 2018 року у справах № 237/1459/17 та № 243/6674/17, у разі постановлення слідчим суддею ухвали, що не передбачена кримінальними процесуальними нормами, до яких відсилають положення частини третьої статті 309 КПК, суд апеляційної інстанції не вправі відмовити у перевірці її законності, посилаючись на приписи частини четвертої статті 399 КПК. Право на апеляційне оскарження такого судового рішення підлягає забезпеченню на підставі пункту 17 частини першої статті 7 та частини першої статті 24 КПК, які його гарантують, з огляду на положення частини шостої статті 9 КПК, яка встановлює, що у випадках, коли положення КПК не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 КПК.

У справі № 5-142кс(15)17, яка розглядалась Верховним Судом України, мало місце прийняття слідчим суддею рішення, яке не передбачено КПК, оскільки не узгоджувалось із положеннями статті 304 КПК стосовно його повноважень, а в справах № 237/1459/17 та № 243/6674/17 Велика Палата Верховного Суду констатувала, що нормами КПК не передбачено повноваження слідчого судді постановляти ухвали про надання дозволу на проведення позапланових перевірок.

Тобто у згаданих випадках як Верховним Судом України, так і Великою Палатою Верховного Суду фактичною підставою для застосування положень частини шостої статті 9 КПК та, відповідно, пункту 17 частини першої статті 7 і частини першої статті 24 КПК визнано ту обставину, що слідчим суддею прийнято рішення поза межами його повноважень, передбачених саме нормами КПК.

Натомість, постановляючи ухвалу про повернення клопотання про арешт майнау випадку, якщо таке клопотання не підлягає розгляду в цьому суді згідно з правилами частини 2 ст. 132 КПК, слідчий суддя діє в межах механізму, передбаченого ч. 6 ст. 9 КПК, та не виходить за межі своїх процесуальних повноважень, передбачених нормами КПК. Більш того, своїм рішенням про повернення такого клопотання слідчий суддя не допускає можливості прийняття рішення поза межами своїх повноважень, передбачених кримінальними процесуальними нормами.

З огляду на наведене об`єднана палата вважає, що серед усіх рішень слідчого судді, можливість ухвалення яких прямо не передбачена КПК у межах відповідних регламентованих цим Кодексом процедур, слід виокремити дві групи рішень:

- ухвалені поза межами процедури, передбаченої КПК (з питань, процедура вирішення яких слідчим суддею не передбачена КПК);

- ухвалені в межах передбаченої КПК процедури із застосуванням положень ч. 6 ст. 9 КПК та загальних засад кримінального провадження, визначених ч. 1 ст. 7 цього Кодексу.

І якщо питання неправомірності відмови судом апеляційної інстанції у перевірці законності рішень слідчого судді, які належать до першої групи, отримала своє вирішення на рівні висновків вищої судової інстанції щодо застосування норм права (в постанові Верховного Суду України від 12 жовтня 2017 року у справі № 5-142кс(15)17, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справах № 237/1459/17 та № 243/6674/17), то питання щодо апеляційного оскарження другої групи рішень потребує диференційованого підходу з огляду на зміст ухваленого слідчим суддею рішення у кожному конкретному випадку.

При вирішенні зазначеного питання слід виходити насамперед із сутнісного критерію, визначально закладеного законодавцем при визначенні кола ухвал слідчого судді, що підлягають оскарженню.

Аналіз ст. 309 КПК, якою на рівні загальних норм закріплено перелік ухвал слідчого судді, які підлягають оскарженню в апеляційному порядку під час досудового розслідування, надає підстави стверджувати, що законодавцем віднесені до предмета оскарження рішення слідчого судді, які або вирішують питання щодо обмеження конституційних прав особи (застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою; застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту; застосування запобіжного заходу у вигляді застави; відсторонення від посади і т.д.), або якими вирішується питання, які мають істотне значення для здійснення ефективного досудового розслідування (відмова у наданні дозволу на затримання; відмову у здійсненні спеціального досудового розслідування; відмова у застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, домашнього арешту та застави), або якими вирішується доля досудового розслідування чи кримінального провадження в цілому (закриття кримінального провадження на підставі ч. 9 ст. 284 КПК і т.д.).

З наведеного вбачається, що перевірці в апеляційній інстанції підлягають лише ухвали слідчого судді, які пов`язані з можливістю істотного обмеження прав, свобод та інтересів особи або мають вирішальне значення для руху досудового розслідування чи кримінального провадження в цілому.

У зв'язку з цим обмеження права на апеляційне оскарження є виправданим і воно може бути пов'язане, зокрема, із забороною оскарження рішень слідчого судді, які не призводять ні до встановлення обмежень конституційних прав особи, ні до неможливості оскарження вже встановлених правообмежень та які не перешкоджатимуть здійсненню ефективного досудового розслідування чи кримінального провадження в цілому.

Саме такий підхід відповідатиме основному завданню (призначенню) судово-контрольного провадження, яке знайшло своє нормативне закріплення в КПК, - «здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні» (п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК).

Натомість, постановлення слідчим суддею ухвали про повернення клопотання слідчого про арешт майна у зв`язку з недотриманням при поданні такого клопотання вимог ч. 2 ст. 132 КПК (якщо воно не підлягає розгляду в цьому суді), враховуючи те, що арешт на майно особи не накладався, не призводить ні до встановлення обмежень конституційних прав особи, ані до перешкоджання здійсненню ефективного досудового розслідування чи кримінального провадження в цілому, зокрема, з огляду й на те, що вказане рішення слідчого судді не створює жодних перепон щодо повторного звернення слідчого з відповідним клопотанням до повноважного місцевого суду.

А тому рішення слідчого судді про повернення клопотання про арешт майна, ухвалене слідчим суддею в межах механізму, передбаченого ч. 6 ст. 9 КПК, у зв`язку з недотриманням при подачі такого клопотання вимог ч. 2 ст. 132 КПК, не підлягає оскарженню в апеляційному порядку під час досудового розслідування.

Обставини справи

Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 4 червня 2020 року повернуто клопотання старшого слідчого з особливо важливих справ першого відділу розслідувань Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42017000000003591 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Таке рішення слідчий суддя мотивував тим, що подане клопотання про арешт майна подано з порушенням правил територіальної підсудності, а тому воно не підлягає розгляду Червонозаводським районним судом м. Харкова і підлягає поверненню.

Не погоджуючись із вказаним рішенням слідчого судді, прокурор оскаржив його в апеляційному порядку.

Суддя Харківського апеляційного суду ухвалою від 18 червня 2020 року на підставі ч. 4 ст. 399 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора з мотивів того, що оскаржувана ухвала слідчого судді не входить до переліку ухвал слідчих суддів, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку під час досудового розслідування.

Ухвалою колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27 січня 2021 року матеріали провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі ч. 2 ст. 434-1 КПК передано на розгляд об`єднаної палати Верховного Суду.

Таке рішення колегія суддів прийняла у зв`язку з тим, що у Верховному Суді існують різні правові позиції щодо застосування норм кримінального процесуального закону (ч. 4 ст. 399 КПК) при перегляді в касаційному порядку ухвал суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті провадження за апеляційними скаргами на ухвали слідчого судді, якими повернуті клопотання учасників кримінального провадженні, та вважала за необхідне відступити від висновків про застосування норм кримінального процесуального закону у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої та Третьої судових палат Касаційного кримінального суду від 11 червня 2020 року (справа № 740/1237/20, провадження № 51-1978км20), від 24 червня 2020 року (справа № 521/15791/19, провадження № 51-178км20), від 11 листопада 2020 року (справа № 757/22075/20-к, провадження № 51-3515км20).

Так, у зазначених постановах колегії суддів касаційного суду скасували ухвали апеляційних судів про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційними скаргами на ухвали слідчих суддів про повернення клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, про повернення клопотання адвоката про скасування арешту майна, про повернення клопотання захисника про зміну підозрюваному запобіжного заходу відповідно і призначили новий розгляд у судах апеляційної інстанції та вказали, що апеляційний суд, постановляючи ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження, залишив поза увагою те, що слідчий суддя ухвалив рішення, яке прямо не передбачено нормами КПК, а тому такі ухвали підлягають апеляційному оскарженню.

Натомість колегії суддів Першої, Другої та Третьої судових палат Касаційного кримінального суду в ухвалах від 14 травня 2018 року (справа № 266/1568/18, провадження № 51-5957ск18), від 9 листопада 2018 року (справа № 294/1317/18, провадження № 51-9693ск18), від 28 січня 2019 року (провадження № 51-324ск19), від 22 березня 2019 року (справа № 371/1616/18, провадження № 51-949ск19), від 29 липня 2019 року (справа № 757/19209/19-к, провадження № 51-3690ск19), від 23 липня 2020 року (справа № 641/616/20, провадження № 51-3405ск20) дійшли протилежного висновку та відмовили у відкритті касаційного провадження на ухвали апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційними скаргами на ухвали слідчих суддів про повернення клопотання про скасування арешту майна та про повернення клопотання про тимчасовий доступ до речей.

У цих рішеннях колегії суддів дійшли висновку, що апеляційні суди на підставі ч. 4 ст. 399 КПК правильно відмовили у відкритті апеляційного провадження на вказані ухвали слідчих суддів, оскільки ці рішення не віднесені до переліку ухвал слідчих суддів, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку під час досудового розслідування.

Аналогічну позицію висловила колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду в постанові від 25 вересня 2019 року (справа № 359/4458/19, провадження № 51-3665км19), залишивши без зміни ухвалу апеляційного суду, якою відмовлено у відкритті апеляційного провадження на ухвалу слідчого судді про повернення клопотання представника потерпілого про тимчасовий доступ до речей і документів.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.