Большая Палата ВС по делу о применении санкций высказалась об уважительности причин пропуска срока обращения в суд

Большая Палата Верховного Суда определилась, когда военное положение, карантин и незнание украинского языка не являются уважительными причинами для пропуска срока обращения в суд.

Соответствующую позицию БП ВС высказала по делу №990/102/22 от 8 декабря 2022 года, которое касалось применения санкций.

Обставини справи

29 червня 2022 року громадянин Грузії Паата Берія направив засобами поштового зв`язку до Верховного Суду позов до Президента України, у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати Указ Володимира Зеленського від 21 травня 2021 року № 203/2021 в частині введення в дію позиції 623 додатку 1 до рішення РНБО «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», відповідно до якого до нього застосовано санкції

- визнати протиправним та скасувати цей Указ.

Суддя Касаційного адміністративного суду Верховного Суду ухвалою від 11 липня 2022 року позовну заяву залишила без руху через пропуск 6-місячного строку звернення до суду.

5 серпня на виконання ухвали до Верховного Суду надійшла заява позивача, у якій він просив поновити строк звернення до адміністративного суду та прийняти позов до розгляду, відкрити провадження у справі.

КАС ВС 13 вересня 2022 року позовну заяву повернув позивачеві на підставі ч. 2 статті 123, пункту 9 ч. 4 статті 169 КАСУ.

Суд виходив з того, що як в умовах пандемії, так і після введення в Україні військового стану у зв`язку зі збройною агресією російської федерації КАС ВС не припиняв своєї роботи, продовжував отримувати та опрацьовувати вхідні документи, у тому числі позовні заяви, і забезпечував реальну можливість практичної реалізації права кожного на звернення до суду як шляхом безпосереднього подання процесуальних документів, так і з використанням засобів поштового, електронного зв`язку, інших засобів дистанційної комунікації.

Самі собою факти встановлення карантину та введення воєнного стану не позбавили позивача можливості упродовж шестимісячного строку з моменту офіційного оприлюднення, опублікування та набрання чинності оскаржуваними указами звернутись з цим позовом до адмінсуду. Натомість позивач не посилається на обставини об`єктивного та непереборного характеру, які були б пов`язані з обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином або з введенням воєнного стану, становили реальні перешкоди дізнатись про наявність таких указів, значно утруднили або унеможливили своєчасне подання цього позову.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати ухвалу КАС ВС та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Наголошує, що об`єктивно не зміг дізнатися про існування оскаржуваних указів, оскільки не володіє українською мовою на належному рівні, хворіє на цукровий діабет і тому постійно перебуває під наглядом лікарів. Зокрема, перебував на стаціонарному лікуванні в період з 10 січня 2022 року по 20 січня 2022 року. У зв`язку з прогресуючою хворобою цукрового діабету та встановленням інвалідності ІІ групи дотримувався карантинних обмежень та без необхідності не перебував у людних місцях. Крім того, на його здоров'я вплинуло оголошення воєнного стану та здійснення збройної агресії рф проти України. Зазначає, що Указ №497/2021 не містить його ідентифікаційного коду та по батькові, що позбавило його можливості дізнатися про його прийняття.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Поважними причинами пропуску процесуального строку є ті, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду та підтверджені належними і допустимими доказами. Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

ВП ВС зазначає, що розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об'єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).

Оскаржуваний у частині Указ № 497/2021 опублікований у газеті «Урядовий кур`єр» (7 жовтня 2021 року), у бюлетені «Офіційний вісник України» (19 жовтня 2021 року), інформаційному бюлетені «Офіційний вісник Президента України» (20 жовтня 2021 року) і набрав чинності 7 жовтня 2021 року.

Згідно з положеннями пункту 1 Указу від 10 червня 1997 року № 503/97 «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» визначено, що закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України не пізніш як у п`ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях. Офіційними друкованими виданнями є: бюлетень «Офіційний вісник України» та газета «Урядовий кур'єр». Офіційним друкованим виданням, у якому здійснюється офіційне оприлюднення законів, актів Президента України, є також інформаційний бюлетень «Офіційний вісник Президента України».

Оскільки оскаржуваний у частині Указ опубліковано в газеті «Урядовий кур`єр» 7 жовтня 2021 року та згідно з пунктом 3 цього Указу він набирає чинності з дня його опублікування, то початок перебігу строку на звернення до суду для його оскарження розпочався з 8 жовтня 2021 року.

Індивідуально-правові акти адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією.

Оскаржувані в частині укази Президента є актами індивідуальної дії, оскільки не містять загальнообов`язкових правил поведінки, а з урахуванням рішень РНБО, які ними вводяться в дію, передбачають індивідуалізовані приписи щодо застосування санкцій до конкретних юридичних і фізичних осіб; адресовані цим особам; не регулюють певний вид суспільних відносин, а спрямовані на припинення конкретних правовідносин.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що спірні укази є індивідуально-правовими актами, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню установлений статтею 122 КАС України шестимісячний строк звернення до адміністративного суду.

При цьому законодавством не визначено обов'язку відповідача доводити до відома осіб, до яких застосовано санкції, зміст указів в інший спосіб, аніж опублікування їх в офіційних виданнях.

Натомість позивач направив засобами поштового зв`язку до Верховного Суду позов про оскарження цих указів лише 29 червня 2022 року, тобто з пропуском зазначеного строку.

ВП ВС відхиляє доводи скаржника щодо незазначення в оскаржуваному Указі його ідентифікаційного коду та по батькові, що, на думку позивача, позбавило його можливості дізнатися, що відносно нього існує такий Указ Президента України, оскільки в позиції під номером 623 додатка 6 до рішення РНБО від 5 жовтня 2021 року «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» наведені достатні дані для ідентифікації позивача як особи, якої стосується таке рішення, а саме його ПІБ, дата народження та ще він уродженець і громадянин Грузії.

Щодо карантину як поважної причини

Надаючи оцінку доводам позивача, викладеним в апеляційній скарзі, про наявність обставин, які унеможливили подання ним позову в передбачений законодавством процесуальний строк, у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) та введенням карантинних обмежень, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

Пунктом 3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Таким чином, поновлення пропущеного процесуального строку здійснюється судом, якщо такий пропуск чи неможливість вчинення відповідної процесуальної дії зумовлено саме обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Для поновлення строку недостатньо лише посилання на наявність таких обмежень. Необхідним є наведення конкретних обставин та надання скаржником відповідних доказів на підтвердження їх існування, а також доведення їх впливу на своєчасність реалізації ним своїх прав.

В апеляційній скарзі скаржник зазначив, що є особою з інвалідністю ІІ групи, хворіє на цукровий діабет і тому дотримується карантинних обмежень та без необхідності не перебуває в людних місцях; постійно знаходиться під наглядом лікарів, зокрема з 10 січня 2022 року по 20 січня 2022 року перебував у лікарняному закладі на стаціонарному лікуванні.

При цьому, як установлено судом першої інстанції, згідно з інформацією, наявною в Єдиному державному реєстрі судових рішень, позивач після офіційного оприлюднення і набрання чинності Указом № 497/2021, тобто 7 жовтня 2021 року, та упродовж шестимісячного строку після цієї дати неодноразово брав участь і був особисто присутній у відкритих судових засіданнях, а саме у приміщенні Приморського районного суду м. Одеси у справі № 522/5511/20 12 листопада 2021 року та 1 грудня 2021 року у приміщенні Іллічівського міського суду Одеської області у справі № 501/1650/20.

Окрім того, у лютому 2022 року позивач звертався до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії (справа № 420/2052/22), який прийнятий до розгляду відповідно до ухвали цього суду від 4 лютого 2022 року.

Таким чином, позивач у період між датою офіційного оприлюднення оскаржуваного в частині Указу Президента України від 5 жовтня 2021 року № 497/2021 (7 жовтня 2021 року) і датою закінчення шестимісячного строку звернення до суду з цим позовом неодноразово був особисто присутній у судових засіданнях, подавав до суду процесуальні документи, у тому числі позовну заяву до адміністративного суду в іншій справі.

Зазначені обставини скаржником в апеляційній скарзі не спростовані, як і не наведено жодних доводів, чому позивач обирає різну процесуальну поведінку щодо захисту порушених, на його думку, прав, а саме під час розгляду наведених вище справ мав можливість брати участь у судових засіданнях особисто, подавав процесуальні документи, однак у той же час не подав позовну заяву в цій справі у встановлений законом процесуальний строк, посилаючись, зокрема, на незадовільний стан здоров`я. При цьому позивач мав можливість реалізувати своє право на подання позовної заяви до суду шляхом надсилання документів засобами поштового зв'язку, на офіційну електронну адресу суду через особистий кабінет у системі «Електронний суд» або будь-якими іншими дистанційними засобами зв'язку.

Як правильно зауважив Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в оскаржуваному судовому рішенні, Верховний Суд не припиняв своєї роботи у зв'язку з пандемією, спричиненою коронавірусною хворобою  (COVID-19), й продовжував безперервно приймати всі без виключення процесуальні документи (позовні заяви, скарги тощо), а також суворо дотримувався рекомендацій щодо безпечної роботи судів усіх інстанцій та юрисдикцій і доступу до правосуддя в умовах карантину, зокрема створюючи належні та безпечні умови перебування і відвідування у приміщенні суду.

Таким чином, наведені вище позивачем обґрунтування не свідчать про те, що причини пропуску строку звернення до суду із цим позовом зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Позивач не зазначив обставин, які б свідчили про відсутність у нього можливості подання до Верховного Суду як суду першої інстанції цієї позовної заяви дистанційними засобами зв'язку у встановлений процесуальним законодавством строк, як і не надав доказів на підтвердження існування таких обставин.

Стосовно воєнного стану як причини пропуску строків

Щодо посилань скаржника на відсутність об`єктивної можливості дізнатися про існування оскаржуваних указів та своєчасно звернутись до адміністративного суду із цим позовом у зв`язку із збройною агресією російської федерації та введенням в Україні воєнного стану Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

Частинами першою та четвертою статті 26 Закону № 389-VIII встановлено, що правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

У період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, судів, органів прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, розвідувальних органів та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність (частина перша статті 10 Закону №  389-VIII).

Введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.

Ураховуючи те, що останній день перебігу процесуального строку на звернення до суду з позовом у цій справі припав на період повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України, ця обставина могла унеможливити дотримання такого строку позивачем за умови надання ним до суду належних доказів того, як саме введення воєнного стану обумовило пропуск строку на звернення до суду з позовом, та могла б бути визнаною поважною причиною для поновлення процесуального строку.

Однак відповідних доводів та доказів на їх підтвердження скаржник до суду не надав.

Натомість позивач мав реальну можливість і повинен був дізнатись про існування оскаржуваних указів Президента України з моменту їх офіційного опублікування та оприлюднення в наведених вище офіційних друкованих виданнях. Така можливість існувала як до, так і після введення 24 лютого 2022 року в Україні воєнного стану.

Крім того, як установлено судом першої інстанції, оскаржувані укази разом з відповідними рішеннями РНБО, які вводились в дію, з додатками, у тому числі в частині, яка стосувалась позивача, окрім їх офіційного опублікування в офіційних друкованих виданнях, були оприлюднені на офіційних вебсайтах Президента України, Верховної Ради України, а також на офіційному вебсайті РНБО.

Також суд першої інстанції правильно звернув увагу скаржника на те, що Верховний Суд, зокрема і Касаційний адміністративний суд, якому як суду першої інстанції підсудний цей спір, не припиняв роботи у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану, забезпечував усім особам, у тому числі й позивачу в цій справі, можливість реалізації права на судовий захист, а також роз`яснив на своєму офіційному вебсайті, доступ до якого є безперешкодним, безперервним і безоплатним, відповідну інформацію щодо способів комунікації, подання документів, режиму та особливостей роботи суду в умовах воєнного стану. Зокрема, на офіційній веб-сторінці Верховного Суду в мережі «Інтернет» у розділі «Новини та події» 24 лютого 2022 року о 09 годині 26 хвилин повідомлено про те, що Верховний Суд працює у штатному режимі (https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/news/1259795/). 07 березня 2022 року о 17 годині 35 хвилин на цьому ж інтернет - ресурсі розміщено повідомлення про те, що приймання вхідної кореспонденції, що доставляється АТ «Укрпошта», здійснюватиметься за надходженням, якщо буде така можливість. Приймання іншої кореспонденції здійснюватиметься в електронному вигляді на електронні адреси Верховного Суду, зокрема Касаційного адміністративного суду - [email protected]. У разі технічної можливості приймання документів може здійснюватися з використанням підсистеми «Електронний суд» (https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/news/1261860/).

Щодо неволодіння українською мовою

Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи скаржника щодо неволодіння українською мовою на належному рівні як обставини, що унеможливила його вчасне ознайомлення з оскаржуваними указами, оскільки статус позивача як громадянина Грузії не надає йому порівняно з іншими особами жодних переваг як у вигляді особливого порядку інформування про застосування персональних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), так і у вигляді особливого визначення початку перебігу строку на оскарження рішення суб'єкта владних повноважень до адміністративного суду.

Навпаки, проживаючи на території України понад 20 років (як про це зазначає сам позивач), скаржник повинен був проявляти зацікавленість щодо особливостей національного законодавства України, правового регулювання суспільних правовідносин.

Відповідно до частини першої статті 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова.

У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року №10-рп/99 зазначено, що українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом.

Частиною п'ятою статті 10, пунктом 4 частини першої статті 92 Конституції України регламентовано, що застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається виключно законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» від 25 квітня 2019 року № 2704-VIIIєдиною державною (офіційною) мовою в Україні є українська мова.

Згідно з частиною першою статті 13 цього Закону мовою нормативно-правових актів і актів індивідуальної дії, діловодства і документообігу органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування є державна мова.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що публікація оскаржуваних указів державною мовою не є звуженням прав позивача чи дискримінацією останнього за мовною ознакою, оскільки такий має право користуватися послугами перекладача та за наявності віповідних підстав  може звернутися до суб'єктів надання безоплатної вторинної правової допомоги  в порядку, визначеному Законом України від 02 червня 2011 року № 3460-VI«Про безоплатну правову допомогу».

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що поважними визнаються лише обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій. Натомість у справі, яка переглядається, скаржник як у заяві про поновлення строку звернення до суду, так і в апеляційній скарзі не вказав, які саме об`єктивні поважні (непереборні) причини унеможливили його звернення до суду у встановлений процесуальним законодавством строк. Позивач не навів змістовних і вагомих доводів щодо вчинення ним всіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати його процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку; не довів, що в цій справі можливість вчасного подання ним позовної заяви не мала суб`єктивного характеру, тобто не залежала від його волевиявлення.

Натомість пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку скаржника щодо реалізації процесуальних прав і небажання їх реалізувати в повній мірі в цьому випадку не є поважною причиною пропуску строку.

Аналогічні висновки щодо порядку обчислення строків звернення до суду у справах з подібними спірними правовідносинами, а також оцінки поважності причин їх пропуску викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 9901/518/19 (провадження № 11-1190заі19),  від 05 лютого 2020 року у справі № 901/520/19 (провадження № 11-1191заі19),  від 30 вересня 2020 року у справі № 9901/68/20 (провадження № 11-157заі20), від 09 лютого 2022 року у справі № 9901/473/21 (провадження № 11-515заі21).

Отже, ВП ВС апеляційну скаргу залишила без задоволення, а ухвалу КАС ВС – без змін.

Автор: Наталья Мамченко

Подписывайтесь на наш telegram-канал t.me/sudua и на Twitter, а также на нашу страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.