БП ВС рассмотрела дело о возможности присвоения воинского звания во время пребывания военнослужащей в отпуске по уходу за ребенком

Большая Палата Верховного Суда рассмотрела дело 990/23/22, где ставился вопрос дискриминации женщин-военнослужащих, выбывших в отпуск по уходу за ребенком до достижения им трехлетнего возраста, по сравнению с женщинами - работниками других учреждений.

Так, у лютому 2022 року позивачка звернулася до суду з вимогою визнати протиправним та нечинним Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, в частині підпункту 16 пункту 116 та пункту 64. На переконання позивачки, оскаржувані нею пункти Положення № 1153/2008 суперечать правовим актам вищої юридичної сили.

Свою позицію мотивує тим, що згідно з нормативно-правовими актами, які мають вищу юридичну силу, при вибутті у відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за працівником зберігається місце роботи (посада). Однак оскаржуваний підпункт Положення № 1153/2008 дозволяє звільнення з посади, що, відповідно, свідчить про його протиправність.

Позивачка висловлює й позицію про те, що підпункт 16 пункту 116 Положення № 1153/2008 не відповідає Конституції України, оскільки за змістом статті 106 Конституції України Президент України не наділений повноваженнями встановлювати інші норми задля правового регулювання відносин, пов`язаних з відпусткою, аніж передбачені законами.

Протиправність пункту 64 Положення № 1153/2008 позивачка обґрунтовує тим, що він суперечить пункту 48-1 цього ж Положення, оскільки оскаржуваний пункт встановлює неможливість присвоєння чергового військового звання під час перебування військовослужбовця у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а пункт 48-1 встановлює, що час перебування в такій відпустці зараховується до строку вислуги у військовому званні.

На доповнення до зазначеного в позові обґрунтування позивачка зазначає, що підстав для внесення змін до Положення не було, а відповідач у даному випадку перевищив свої повноваження при внесенні змін, виклавши підпункт 16 пункту 116 у новій редакції, яка за своїм змістом суперечить законам України і, більше того, має ознаки дискримінації жінок-військовослужбовців, які вибули у відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, порівняно з жінками - працівниками інших установ.

Позивачка наполягає, що неможливість присвоєння чергового військового звання під час перебування військовослужбовця у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку суперечить закріпленому в пункті 48-1 Положення № 1153/2008 порядку зарахування до строку вислуги у військовому званні.

З погляду позивачки, неузгодженість положень пункту 48-1 та підпункту 1 пункту 64 Положення № 1153/2008 позбавляє права військовослужбовців, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, установленої для всіх військовослужбовців гарантії у вигляді обов`язкового своєчасного присвоєння чергового військового звання за датою закінчення строку вислуги військовослужбовців у діючому військовому званні, що ставить таких осіб в нерівні умови.

Історія справи

Відповідно до наказу Міністра оборони по особовому складу від 24 січня 2018 року з позивачкою укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу строком на 5 років, прийнято на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу і зараховано до списків особового складу Збройних Сил України.

22 лютого 2018 року відповідно до Указу Президента №39/20 у структурі Збройних Сил України створено Командування Сил логістики Збройних Сил України.

Згідно з наказом командира військової частини від 11 січня 2020 року позивачка призначена на посаду офіцера юридичного відділу військової частини та приступила до виконання службових обов`язків за посадою з 17 січня 2020 року.

Згідно з наказом командира від 4 лютого 2021 року позивачці надано соціальну відпустку - відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 4 лютого 2021 року по 25 липня 2023 року.

9 червня 2021 року Командувач Сил логістики Збройних Сил України видав наказ про увільнення позивачки від займаної посади і зарахування в розпорядження командувача Сил логістики ЗСУ з 9 червня 2021 року.

Підставою для видання оскаржуваного пункту 33 наказу командувача Сил логістики від 9 червня 2021 року зазначений підпункт 16 пункту 116 розділу IV «Призначення на посади та звільнення з посад» Положення №1153/2008.

Зазначені обставини встановлені також у рішенні суду і не підлягають доказуванню.

У подальшому на підставі рапорта позивачки тимчасово виконуючий обов`язки командира військової частини генерал-майор видав наказ командира військової частини від 10 січня 2022 року, згідно з пунктом 3 якого лейтенанта юстиції позивачку, колишнього офіцера юридичного відділу військової частини , яка зарахована в розпорядження командира військової частини, вирішено вважати такою, що прибула з відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, 10 січня 2022 року.

22 січня 2022 року тимчасово виконуючий обов`язки командувач Сил логістики Збройних Сил України видав наказ, згідно з яким відповідно до пунктів 43 та 55 Положення №1153/2008 лейтенанту юстиції позивачці, офіцеру юридичного відділу командування, присвоєно чергове військове звання - старший лейтенант юстиції.

На переконання позивачки, незалежно від того, що після виходу з відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку її було призначено на ту ж саму посаду, формулювання, закріплене в підпункті 16 пункту 116 Положення № 1153/2008, не дозволяє однозначно стверджувати про те, що така гарантія в будь-якому випадку буде дотримана, адже її фактично на підставі цього підпункту звільнили з займаної посади. Крім того, перебуваючи у відпустці, вона була позбавлена можливості отримати чергове військове звання через закріплену в пункті 64 Положення № 1153/2008 умову, що фактично зумовило необхідність перервати відпустку і вийти на роботу задля його отримання.

Ці обставини зумовили підстави для звернення до суду із цим позовом про визнання протиправним і нечинним нормативно-правового акта в частині.

Суд першої інстанції, обґрунтовуючи відмову в задоволенні частини позовних вимог виходив з такого тлумачення названих позивачкою та, з її погляду, неузгоджених між собою норм.

Відповідно до підпункту 1 пункту 64 Положення № 1153/2008 зі змінами, внесеними згідно з указами Президента від 26 жовтня 2012 року № 613/2012 «Про внесення змін до Указу Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153», № 417/2015, чергове військове звання не присвоюється під час перебування військовослужбовця в розпорядженні відповідного командира, у відпустці по догляду за дитиною або усунення від виконання службових обов`язків, відсторонення від виконання службових повноважень, відсторонення від виконання службових повноважень на посаді, відсторонення від посади.

Така редакція цього підпункту є чинною і станом на час розгляду цієї справи.

Відповідно до абзацу третього пункту 48 Положення № 1153/2008 у редакції Указу Президента № 417/2015 час перебування військовослужбовця у відпустці по догляду за дитиною не зараховується до строку вислуги у військовому званні.

Така редакція абзацу третього пункту 48 Положення № 1153/2008 була чинною до дня набрання чинності Указом № 372/2020, що відбулося 05 вересня 2020 року.

З 5 вересня 2020 року абзац третій пункту 48 Положення № 1153/2008 не містить положень про те, що час перебування військовослужбовця у відпустці по догляду за дитиною не зараховується до строку вислуги у військовому званні, натомість із цього дня набрав чинності новий пункт 48-1 Положення № 1153/2008, який навпаки встановлює, що до строку вислуги у військовому званні зараховується час перебування військовослужбовця у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами, відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, відпустці для догляду за дитиною, яка потребує домашнього догляду, тривалістю, визначеною в медичному висновку.

Позивачка вважає, що пункт 64 суперечить пункту 48-1 Положення № 1153/2008, оскільки, з одного боку, законодавство встановлює, що час перебування в соціальній відпустці зараховується до строку вислуги у військовому званні (із чим позивачка погоджується), а з іншого боку - у період такої відпустки чергове звання не присвоюється (із чим вона не погоджується). При цьому позиція позивачки в цій частині полягає здебільшого в тому, що після закінчення мінімального строку вислуги в конкретному військовому званні чергове звання має присвоюватися в максимально стислий термін після досягнення військовослужбовцем права на отримання чергового звання, незалежно від того, чи перебуває такий військовослужбовець у будь-якому з видів відпусток, у тому числі й по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Проаналізувавши зазначені пункти Положення № 1153/2008, а також доводи позивачки в цій частині, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність суперечностей у цій частині, адже пункт 48-1 Положення № 1153/2008 визначає порядок обрахунку строку вислуги у військовому званні, а пункт 64 Положення № 1153/2008 встановлює застереження щодо моменту присвоєння чергового звання. Тобто підстав вважати, що вони по-різному регулюють питання порядку присвоєння чергового звання немає. Зазначені норми мають відмінні предмети регулювання. Інших доводів, які б свідчили про незаконність пункту 64 Положення № 1153/2008, позивачка не навела.

Отже, та обставина, що законодавець у пункті 64 Положення № 1153/2008 установив неможливість присвоєння чергового військового звання під час перебування військовослужбовця у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, не дає підстав для висновку, що це суперечить порядку розрахунку строку вислуги у військовому званні, який закріплено в пункті 48-1 Положення № 1153/2008.

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Позиція Великої Палати

Велика Палата Верховного Суду погоджується з наведеним висновком цього суду щодо безпідставності вимог визнання незаконним оскаржуваного пункту 64 Положення №1153/2008, який, з її погляду, суперечить пункту 48-1 цього Положення. Суд вірно указав на відсутність підстав стверджувати про існування колізії між цими нормами, оскільки вони регулюють різні питання, а звідси - про незаконність оскаржуваної норми Положення № 1153/2008. Наведені нормативно-правові приписи відповідають принципам законності та юридичної визначеності.

Стосовно доводів позивачки про необхідність зміни мотивувальної частини оскаржуваного рішення в частині оцінки повноважень Президента України, який, на її думку, вийшов за їх межі, затверджуючи зміни до Положення № 1153/2008 в частині встановлення інших норм щодо відносин, пов`язаних із соціальними відпустками, слід зазначити про таке.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, відхиляючи доводи позивачки в цій частині, виходив з визначених Конституцією України повноважень Президента України, який за змістом Основного Закону є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України, та положень Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII), за частиною четвертою статті 2 якого порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Позивачка в апеляційній скарзі наголошує, що суд першої інстанції залишив поза увагою те, що відносини, пов`язані з відпусткою, не належать до предмета правового регулювання Положення № 1153/2008. Саме в цьому вона вбачає перевищення своїх повноваження Президентом України при внесенні змін до нього шляхом викладення оскаржуваного підпункту 16 пункту 116 цього Положення в новій редакції.

За пунктом 1 Положення № 1153/2008 цим Положенням визначається порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі. Окремі його положення регулюють особливості проходження цієї служби в період відпусток у зв`язку з вагітністю та пологами, а також по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (шестирічного віку - за медичними показниками), тобто є правилами поведінки для тих чи інших конкретних ситуацій з індивідуально визначеними ознаками.

Оскаржуваним пунктом 116 Положення № 1153/2008 встановлені випадки зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання, в тому числі час перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (шестирічного віку - за медичними показниками) - до закінчення відпустки по догляду за дитиною (підпункт 16 пункту 116 Положення № 1153/2008). Викладення положень нормативного акта, яке передбачає особливі варіанти регулювання окремих випадків, не може вважатись перевищенням повноважень розробника акта. Проекти актів Президента України мають бути якісними, погодженими з відповідними органами, установами та організаціями, а також відповідати чинному законодавству.

Повноваження суду при вирішенні справи визначені у статті 245 КАС України, відповідно до пункту 1 частини другої якої у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.

Особливістю нормативно-правового акта є те, що він спрямований на регулювання суспільних відносин з невизначеним колом осіб і розрахований на неодноразове застосування. Відповідно, визнання нечинним нормативно-правового акта впливатиме на права, свободи, інтереси та обов`язки не лише позивача, а й інших осіб, а також поставить під сумнів легітимність дій та рішень, прийнятих на підставі нечинного нормативно-правового акта.

Відтак питання правомірності / протиправності нормативно-правового акта підлягає вирішенню в межах судового розгляду.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов правильного висновку про відсутність перевищення повноважень Президента України при затвердженні Положення № 1153/2008, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині не підлягають задоволенню.

Отже, ВП ВС вирішила, що апеляційна скарга позивачки задоволенню не підлягає.

Автор: Наталья Мамченко

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua, на Twitter, а также на нашу страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.