Большая Палата Верховного Суда: подход, сформировавшийся в практике судов из-за новосформированных выводов БП ВС, нивелирует значение процедуры пересмотра заочного решения

Большая Палата Верховного Суда постановлением от 12 июня 2024 г. по делу №756/11081/20 отступила от выводов, сформулированных в постановлении Большой Палаты Верховного Суда от 9 ноября 2021 г. по делу № 214/5505/16, согласно которым по результатам рассмотрения заявления о пересмотре заочного решения, представленного с пропуском установленного процессуальным законом срока, суд первой инстанции может принять только одно из предусмотренных в ч. 3 статьи 287 ГПК решений, а именно оставить заявление без удовлетворения или отменить заочное решение и назначить дело для рассмотрения по правилам общего или упрощенного искового производства.

За цим висновком у разі пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення без поважних причин суд повинен залишити її без задоволення, а у відповідача виникає право на апеляційне оскарження заочного рішення з моменту постановлення відповідної ухвали незалежно від того, коли він отримав заочне рішення та чи був обізнаний про заочний розгляд справи.

Як зазначила ВП ВС у постанові від 12 червня 2024 року, такий підхід призводить до того, що відповідач отримує безумовне право на апеляційне оскарження заочного рішення навіть у разі, коли йому було достовірно відомо про таке рішення вже значний час, який може вимірюватися як роками, так і десятиріччями, що очевидно не узгоджується з принципом res judicata.

«Підхід, який сформувався у практиці судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 214/5505/16, наразі нівелює значення процедури перегляду заочного рішення, яка розглядається відповідачем як формальність перед зверненням з апеляційною скаргою на заочне рішення, що призводить до неефективності цієї процедури та загалом не відповідає телеологічному тлумаченню норм, що регулюють заочний розгляд справи.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами Касаційного цивільного суду, викладеними в ухвалі про передачу справи на розгляд ВП ВС, про те, що новосформований підхід Великої Палати Верховного Суду спричинив численні дискусії та розбіжності у застосуванні норм процесуального права, які з моменту запровадження інституту заочного розгляду справи застосовувалися судами по-іншому, що не сприяло забезпеченню єдності судової практики у наведених питаннях» - підкреслено у постанові від 12 червня 2024 року.

Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що відповідно до загальних положень ЦПК про наслідки пропуску процесуальних строків (частина друга статті 126 ЦПК) заява про перегляд заочного рішення, подана з пропуском установленого законом строку, за відсутності підстав для його поновлення, підлягає залишенню без розгляду.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду формулює висновок про те, що оцінка поважності причин пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення належить до компетенції місцевого суду, до якого подана така заява. Наслідком пропуску строку для подання заяви про перегляд заочного рішення за умови відсутності поважних причин для його поновлення, є залишення такої заяви без розгляду на підставі частини другої статті 126 ЦПК, а не без задоволення.

Тим самим Велика Палата Верховного Суду повертається до такого варіанту тлумачення норм процесуального права, який послідовно використовувався судами з моменту запровадження інституту заочного розгляду справи, що є підставою для відступу від попереднього висновку.

З урахуванням мотивів, викладених у цій постанові, Велика Палата Верховного Суду, відступаючи від висновків, сформульованих у її постанові від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16, наводить такі висновки щодо застосування положень статей 126, 127 ЦПК в сукупності зі статтями 284, 286, 287 цього Кодексу:

• передбачені частиною третьою статті 287 ЦПК повноваження суду першої інстанції стосуються саме суті заяви про перегляд заочного рішення (зокрема, подання чи неподання відповідачем доказів по суті справи і доказів поважності неявки в судове засідання, на якому було ухвалене заочне рішення) і не застосовуються у ситуації пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення;
• оцінка поважності причин пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та наявності підстав для його поновлення належить до компетенції місцевого суду, до якого подана така заява. Наслідком пропуску строку для подання заяви про перегляд заочного рішення за умови відсутності поважних причин для його поновлення є залишення такої заяви без розгляду на підставі частини другої статті 126 ЦПК, а не залишення її без задоволення.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

У вересні 2020 року особа Б звернулася до суду з позовом до особи А про стягнення трьох процентів річних за договором позики.

Позов мотивувала тим, що 6 жовтня 2009 року сторони уклали договір позики, за умовами якого А отримала у борг 35 тисяч доларів США, які зобов`язалася повернути до 1 квітня 2010 року. Оскільки свій обов`язок відповідачка не виконала, то рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 21 грудня 2012 року, яке набрало законної сили, стягнено з А на користь Б заборгованість за договором позики в розмірі 196 627,80 грн.

Оскільки наявність судового рішення про задоволення вимог позикодавця за договором позики, яке не виконане боржником, не припиняє договірних правовідносин між сторонами, Б просила суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідачки 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 6 вересня 2017 року до 5 вересня 2020 року в розмірі 2 214 доларів США, що за офіційним курсом Нацбанку станом на 5 вересня 2020 року еквівалентно 61 307,43 грн.

Оболонський районний суд міста Києва заочним рішенням від 1 червня 2021 року позов задовольнив. Київський апеляційний суд ухвалою від 8 грудня 2022 року апеляційну скаргу А на заочне рішення Оболонського районного суду повернув відповідачці та роз`яснив їй право на звернення до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення відповідно до статті 285 ЦПК.

У січні 2023 року А звернулася до місцевого суду із заявою про перегляд заочного рішення Оболонського районного суду, а також поновити строк на подання заяви про перегляд заочного рішення, посилаючись на те, що копію цього судового рішення не отримувала, про його наявність дізналася лише 11 листопада 2022 року.

Оболонський районний суд міста Києва ухвалою від 23 січня 2023 року в задоволенні клопотання А про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення відмовив, заяву залишив без розгляду.

Суд першої інстанції мотивував свою ухвалу тим, що відповідачка пропустила строк для подання заяви про перегляд заочного рішення і не навела поважних причин для поновлення цього строку.

Київський апеляційний суд постановою від 22 травня 2023 року апеляційну скаргу А залишив без задоволення, ухвалу Оболонського районного суду без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність поважних обставин, які об`єктивно перешкоджали А звернутися до суду із заявою про перегляд заочного рішення у визначений процесуальним законом строк, а тому її клопотання про поновлення цього процесуального строку задоволенню не підлягає.

У червні 2023 року А подала до Верховного Суду касаційну скаргу.

Підстави передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Ухвалою від 28 лютого 2024 року Верховний Суд передав справу № 756/11081/20 для відступу від правового висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16, згідно з яким суд не може залишати заяву про перегляд заочного рішення без розгляду.

Мотивуючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вказав, що за загальним правилом (стаття 126 ЦПК) процесуальні документи, подані поза межами встановлених законом процесуальних строків на вчинення певних процесуальних дій, приймаються та розглядаються по суті за наявності підстав для поновлення строку; в іншому випадку така заява залишається без розгляду.

Зазначені правила застосовувалися й при розгляді заяв про перегляд заочного рішення, поданих поза межами визначених процесуальним законом строків (стаття 284 ЦПК). КЦС ВС зауважив, що ухвала про залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду може бути оскаржена до апеляційного суду, який у такому випадку має право оцінити доводи відповідача щодо поважності причин пропуску процесуального строку. Практика застосування цієї норми процесуального права, на переконання КЦС ВС, була сталою та однозначною під час дії як попередньої редакції ЦПК, так і чинної редакції цього Кодексу і не викликала суттєвих труднощів у її застосуванні.

Водночас Велика Палата Верховного Суду в постанові від 9 листопада 2021 року у справі №214/5505/16 істотно змінила підхід до розгляду заяви про перегляд заочного рішення суду в разі її подання з пропуском установленого процесуального строку. Логіка застосованого Великою Палатою Верховного Суду підходу полягала, зокрема, у тому, що під час розгляду апеляційної скарги на заочне рішення апеляційний суд може надати оцінку поважності причин для пропуску відповідачем строку на подання заяви про перегляд цього рішення, у той час як суд першої інстанції не наділений повноваженнями залишати заяву про перегляд заочного рішення без розгляду.

КЦС ВС не погодився з таким висновком ВП ВС та зазначив, що у разі постановлення ухвали про відмову в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення об`єктом оскарження в суді апеляційної інстанції є не ухвала про відмову в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення, а безпосередньо заочне рішення, перегляд якого буде здійснюватися саме за апеляційною скаргою відповідача.

Суд в ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду акцентував на тому, що при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження апеляційний суд не вирішує поважність / неповажність причин пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, а лише перевіряє дотримання заявником строку на апеляційне оскарження заочного рішення, який починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення (частина четверта статті 287 ЦПК). Водночас очевидним є той факт, що відповідач у своїй апеляційний скарзі на заочне рішення не буде порушувати питання про пропуск ним строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, адже ці доводи будуть не на його користь.

КЦС ВС зауважив, що процесуальним законом чітко визначені повноваження апеляційного суду щодо скасування, зміни та ухвалення нового рішення по суті спору, підставою для чого не може бути сам по собі пропуск строку на подання заяви про перегляд заочного рішення. Із цих підстав не може бути залишено без змін заочне рішення суду, оскільки апеляційний суд зобов`язаний перевірити додержання норм матеріального і процесуального права відповідно до статті 375 ЦПК. Так само суд апеляційної інстанції не може вийти і за межі доводів апеляційної скарги, погіршивши при цьому становище заявника (відповідача, який подав апеляційну скаргу та доводів про пропуск ним строку на подання заяви про перегляд заочного рішення не навів).

Тобто апеляційний суд за апеляційною скаргою відповідача не може погіршити його становище, досягнуте при розгляді заяви про перегляд заочного рішення, та, відповідно, скасувати ухвалу із залишенням заяви про перегляд заочного рішення без розгляду або із цих підстав залишити заочне рішення без змін, не надавши йому оцінки по суті заявлених вимог.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду при передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду зазначив, що встановлені законом процесуальні строки при перегляді заочного рішення та наслідки їх недотримання мають важливе значення для забезпечення принципу юридичної визначеності (res judicata). Натомість за висновками Великої Палати Верховного Суду у справі № 214/5505/16 строки на подання заяви про перегляд заочного рішення по суті нівельовані.

Пропуск процесуального строку може бути значним та очевидним (наприклад, за наявності беззаперечних доказів про отримання відповідачем копії заочного рішення), проте у випадку застосування запропонованого Великою Палатою Верховного Суду підходу відповідач отримує безумовне право на апеляційне оскарження заочного рішення навіть у разі, коли йому було достовірно відомо про таке рішення вже значний час, який може вимірюватися як роками, так і десятиріччями, що не повною мірою узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) в контексті застосування принципу правової визначеності як складової основного принципу цивільного судочинства - верховенства права.

В ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зауважив, що не може переглянути оскаржувані судові рішення та ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення суду без відступу від правового висновку, викладеного у наведеній вище постанові Великої Палати Верховного Суду, наполягаючи на тому, що якщо процесуальну дію вчинено після спливу встановленого для неї процесуального строку і клопотання про його поновлення не заявлене або якщо в задоволенні такого клопотання відмовлено, то процесуальних підстав для подальшого провадження за відповідною заявою немає.

КЦС ВС прийняв до уваги, що неодноразове попереднє передання цього ж питання на вирішення Великої Палати Верховного Суду різними колегіями різних палат Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду свідчить про наявність та актуальність правової проблеми, зокрема у застосуванні норм процесуального права у такій категорії справ, тоді як тривалий час правові норми, які регулюють спірні правовідносини, застосовувалися (і застосовуються з огляду на оскаржувані у цій справі судові рішення) по-іншому. Суди різних інстанцій та різних регіонів держави продовжують застосовувати вимоги закону щодо наслідків пропуску процесуального строку на звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення.

Тому Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вказав на наявність підстав для відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованого у постанові від 9 листопада 2021 року у справі №214/5505/16.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

У справі, переданій на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вирішується питання процесуальних особливостей оскарження судового рішення, постановленого в порядку заочного провадження, реалізації учасниками процесу права на апеляційне оскарження заочного рішення та, зокрема, процесуальних наслідків подання заяви про перегляд заочного рішення з пропуском установленого законом строку.

Подібна процесуальна ситуація вже була предметом дослідження Великої Палати Верховного Суду в постанові від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16. За наслідками розгляду вказаної справи Велика Палата Верховного Суду істотно змінила підхід до розгляду заяви про перегляд заочного рішення суду в разі її подання з пропуском установленого процесуального строку, зазначивши, що за наслідками розгляду такої заяви суд першої інстанції може прийняти лише одне з передбачених у частині третій статті 287 ЦПК рішень, а саме залишити заяву без задоволення або скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження.

Логіка застосованого Великою Палатою Верховного Суду підходу полягала, зокрема, у тому, що під час розгляду апеляційної скарги на заочне рішення апеляційний суд може надати оцінку поважності причин для пропуску відповідачем строку на подання заяви про перегляд цього рішення, у той час як суд першої інстанції не наділений повноваженнями залишати заяву про перегляд заочного рішення без розгляду.

У контексті сформованої Великою Палатою Верховного Суду практики щодо дій суду першої інстанції при розгляді заяв про перегляд заочного рішення, а також мотивів передачі справи № 756/11081/20 на її розгляд основні питання, які постали перед Великою Палатою Верховного Суду, можна окреслити так:

• чи наділений повноваженнями суд першої інстанції за результатами розгляду заяви про перегляд заочного рішення, поданої з пропуском строку та відсутніми поважними причинами для його поновлення, застосувати загальні положення статті 126 ЦПК та залишити таку заяву про перегляд заочного рішення без розгляду;
• чи за відсутності поважних причин для поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення можливе лише одне з процесуальних рішень, перелічених у частині третій статті 287 ЦПК, а оцінка поважності причин пропуску відповідачем строку на подачу заяви про перегляд заочного рішення вже надаватиметься судом апеляційної інстанції при розгляді апеляційної скарги на заочне рішення.

Щодо особливостей правової природи заочного розгляду справи в цілому та перегляду заочного рішення зокрема

Заочним розглядом справи є специфічна процедура розгляду цивільної справи та її вирішення за відсутності відповідача.

Умовами проведення заочного розгляду справи є: 1) належне повідомлення відповідача про дату, час і місце судового засідання; 2) нез`явлення відповідача у судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) неподання відповідачем відзиву на позовну заяву та 4) відсутність заперечень позивача проти такого вирішення справи. Лише в разі одночасного існування всіх перелічених умов суд може ухвалити заочне рішення в справі (частина перша статті 280 ЦПК).

Водночас суть та мета заочного розгляду справи, які полягають у своєчасному та ефективному вирішенні спору, не відрізняються від тих же складових загального позовного провадження. Наведене пояснюється тим, що питання проведення заочного розгляду справи виникає вже на стадії судового розгляду під час судового засідання у справах позовного провадження. Тобто за наявності передбачених законом умов фактично відбувається перехід із загального позовного провадження до заочного розгляду справи.

У доктрині цивільного процесуального права вважається, що, з одного боку, заочне провадження є додатковою гарантією для позивача від зловживання відповідачем процесуальними правами, усунення причин затягування процесу та дотримання судами строків розгляду справи.

З іншого боку, відповідачу частиною першою статті 284 ЦПК гарантується право на перегляд заочного рішення за його письмовою заявою за «спрощеною процедурою», тобто тим самим судом.

Законодавець передбачив, що заочне рішення підлягає скасуванню судом першої інстанції, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи (частина перша статті 288 ЦПК).

Отже, ЦПК встановлює можливість перегляду ухваленого місцевим судом заочного рішення цим же судом без необхідності звернення до апеляційного суду за умови, що причини, які зумовили неприйняття відповідачем участі у розгляді справи, визнані судом поважними, а докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Натомість право на подання апеляційної скарги на заочне рішення суду відповідач набуває лише після залишення його заяви про перегляд заочного рішення без задоволення (частина четверта статті 287 ЦПК).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що у питанні забезпечення прав учасників процесу на апеляційний перегляд справи заочне провадження не відрізняється від інших проваджень, адже доступ до суду апеляційної інстанції в будь-якому випадку забезпечується учасникам справи лише в разі дотримання ними установлених законом процесуальних вимог.

Такий висновок сформований з урахуванням того, що у пункті 8 частини другої статті 129 Конституції України вказано, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Водночас ЄСПЛ, висновки якого належить застосовувати судам, вказав, що «право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, параграфи 53, 55, від 06 грудня 2007 року).

Такі вимоги можуть установлюватися до категорії прийнятності апеляційної скарги як в аспекті змісту і форми апеляційної скарги чи строків її подачі, так і через призму дотримання відповідачем процедури перегляду заочного рішення, яку законодавець визначив як передумову перегляду справи апеляційним судом за апеляційною скаргою відповідача.

З урахуванням того, що належне повідомлення відповідача про розгляд справи є однією з основних умов проведення її заочного розгляду, а також приймаючи до уваги положення статей 284, 287, 288 ЦПК, Велика Палата Верховного Суду висновує, що право відповідача на доступ до суду апеляційної інстанції при заочному розгляді справи місцевим судом не є абсолютним та забезпечується за умови дотримання ним порядку попереднього звернення до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення, у тому числі з урахуванням визначених процесуальним законом строків.

Щодо процесуальних строків як інструменту забезпечення дотримання принципу правової визначеності

За загальним правилом метою встановлення строків є надання визначеності у реалізації суб`єктами правовідносин своїх прав та обов`язків. З настанням або закінченням відповідного строку пов`язане виникнення, зміна чи припинення правовідносин.

Строк як відрізок часу обмежує дію суб`єктивних прав та обов`язків. Водночас процесуальний строк - це встановлений законом або визначений судом проміжок часу, протягом якого суд або учасники судового процесу мають право або зобов`язані вчинити певну процесуальну дію чи сукупність таких дій.

Процесуальні строки мають свою специфіку: по-перше, вони завжди мають імперативний характер; по-друге, процесуально-правові строки встановлюються для здійснення тих або інших процесуальних дій; по-третє, вони мають забезпечувати оперативність та ефективність здійснення правосуддя і сприяти дисциплінуючому впливові на учасників процесу.

Отже, запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, заявою, апеляційною чи касаційною скаргою, обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності та забезпечення здійснення судових процедур у межах розумних строків.

У низці рішень ЄСПЛ принцип правової визначеності трактується у контексті дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий, лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (справи «Рябих проти Росії», пункти 51, 52, «Брумареску проти Румунії», пункт 61).

Отже, встановлення строків звернення до суду із заявою чи скаргою у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для учасників справи того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте судом рішення або здійснена дія не підлягатимуть скасуванню.

Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформував практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, також строків апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, а поновлення пропущеного строку допускається лише у випадках, коли мають місце не формальні та суб`єктивні, а об`єктивні та непереборні причини їх пропуску.

Зокрема, ЄСПЛ у справах «Світлана Науменко проти України», «Трегубенко проти України», «Праведна проти Росії», «Желтяков проти України» зазначає, що у випадках перегляду судових рішень як у порядку нагляду, так і у зв`язку з нововиявленими обставинами національним судам необхідно забезпечувати дотримання учасниками справи встановлених строків та не допускати того, щоб за допомогою таких процесуальних механізмів, як продовження строку на оскарження, було порушено принцип правової визначеності.

Загалом згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (справи «Волчлі проти Франції», «ТОВ «Фріда» проти України»).

У контексті справи, яка передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду, встановлений частиною другою статті 284 ЦПК строк на звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення є одним з інструментів забезпечення принципу правової визначеності, адже, як зазначено в попередньому розділі цієї постанови, право відповідача на доступ до суду апеляційної інстанції при заочному розгляді справи місцевим судом не є абсолютним та забезпечується за умови дотримання ним порядку та строку звернення до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення.

Щодо повноважень суду першої інстанції при розгляді заяви про перегляд заочного рішення, поданої з пропуском установленого законом строку

Відповідно до частини другої статті 284 ЦПК заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (частини третя, четверта статті 284 ЦПК).

Отже, законодавець встановив темпоральні обмеження для реалізації відповідачем права на перегляд заочного рішення.

Водночас норми ЦПК не визначають спеціального механізму процесуального реагування суду на пропуск відповідачем строку для подання заяви про перегляд заочного рішення, якщо заявник не подав клопотання про поновлення пропущеного строку або якщо причини, зазначені ним у відповідному клопотанні, визнані судом неповажними.

Наслідки пропуску процесуальних строків на вчинення процесуальних дій передбачені у статті 126 ЦПК. Відповідно до частини першої цієї статті із закінченням встановленого законом або судом строку втрачається право на вчинення процесуальних дій. Таке право втрачається в силу закону, тому не потребує додаткового визнання судом. Суд лише констатує пропуск процесуального строку та відсутність поважних причин для його поновлення, якщо була подана заява про поновлення такого строку.

Окремо ЦПК встановлює наслідки подання документів після закінчення процесуальних строків. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, суд зобов`язаний залишити без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (частина друга статті 126 ЦПК).

На переконання Великої Палати Верховного Суду, частину другу статті 126 ЦПК треба розглядати у сукупності з нормами статті 127 цього Кодексу, якою встановлено процедуру поновлення пропущеного строку. Тобто законодавець у частині другій статті 126 ЦПК під формулою «крім випадків, передбачених цим Кодексом» насамперед мав на увазі застосування норм статті 127 ЦПК щодо поновлення строку за наявності поважних причин. Крім того, формулу «крім випадків, передбачених цим Кодексом» потрібно розуміти так, що процесуальний закон може передбачати випадки, коли законодавець у певній нормі надав імперативну вказівку про те, що суд не має права залишати без розгляду заяву, подану з пропуском строку на її подачу.

За загальним правилом пропуск процесуальних строків має наслідком втрату права на вчинення процесуальної дії, а для суду настає обов`язок застосувати передбачені ЦПК наслідки подання документів після закінчення процесуальних строків. Під залишенням документів без розгляду треба розуміти відмову суду давати правову оцінку поданому з пропуском строку документу. Отже, перевірка судом дотримання процесуальних строків при поданні процесуальних звернень учасниками процесу відбувається ex officio.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що зміст статей 284, 286, 287 ЦПК не дає підстав для висновку, що у цих нормах міститься інакший порядок дій суду, ніж той, що встановлений у статтях 126, 127 цього Кодексу.

Так, прийнявши належно оформлену заяву про перегляд заочного рішення, суд невідкладно надсилає її копію та копії доданих до неї матеріалів іншим учасникам справи. Одночасно суд повідомляє учасникам справи про дату, час і місце розгляду заяви (частина перша статті 286 ЦПК). У результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд згідно із частиною третьою статті 287 ЦПК може своєю ухвалою: 1) залишити заяву без задоволення; 2) скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження.

Тлумачення статей 286, 287 ЦПК в сукупності із частиною першою статті 288 ЦПК дає підстави для висновку, що в разі, коли відповідач не довів наявність поважних причин неявки в судове засідання та неподання відзиву, а також не подав доказів по суті справи, суд залишає заяву про перегляд заочного рішення без задоволення. Для застосування повноважень, передбачених у частині третій статті 287 ЦПК, суд звертає увагу, по-перше, на подання доказів по суті справи, які потенційно можуть змінити висновки по суті спору, викладені в заочному рішенні, та, по-друге, звертає увагу на існування і доведеність поважних причин, через які відповідач не зміг з`явитися на судове засідання, а також подати відзив, у зв`язку із чим і було ухвалене заочне рішення.

Це означає, що до підстав залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення не відноситься питання оцінки причин пропуску строку на подання такої заяви.

Очевидно, що передбачені частиною третьою статті 287 ЦПК повноваження суду першої інстанції стосуються саме суті заяви про перегляд заочного рішення (зокрема, подання чи неподання відповідачем доказів по суті справи і доказів поважності неявки в судове засідання, на якому було ухвалене заочне рішення) і не мають відношення до вирішення питання щодо наслідків пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення.

На користь такого висновку свідчить і те, що як вимоги до форми та змісту заяви про перегляд заочного рішення (стаття 285 ЦПК), так і строк звернення до суду з такою заявою (стаття 284 ЦПК) наведені законодавцем перед врегулюванням ним дій суду після прийняття заяви про перегляд заочного рішення, які визначені у статті 286 ЦПК та наступних статтях.

Тобто суд зобов`язаний перевірити дотримання відповідачем вимог статей 284, 285 ЦПК, зокрема в частині строку подання заяви про перегляд заочного рішення, до прийняття такої заяви до розгляду. Суд не наділений правом, оминувши процесуальну дію щодо встановлення дотримання або порушення заявником строків звернення до суду, перейти до розгляду заяви по суті.

Тому правила частини третьої статті 287 ЦПК щодо повноважень місцевого суду не можуть застосуватися в ситуації, коли відсутні підстави для розгляду заяви про перегляд заочного рішення по суті, та, відповідно, не можуть бути підставою для залишення такої заяви без задоволення.

Водночас відсутність у главі 11 «Заочний розгляд справи» розділу III «Позовне провадження» ЦПК прямої вказівки на ті повноваження суду, які мають бути ним реалізовані у разі пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, дає підстави для висновку про те, що відповідно до загальних положень ЦПК про наслідки пропуску процесуальних строків (частина друга статті 126 ЦПК) така заява має бути залишена без розгляду.

Можливість застосування статті 126 ЦПК до процедури заочного розгляду справи не суперечить і частині другій статті 281 цього Кодексу, за змістом якої розгляд справи і ухвалення рішення проводиться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.

Підсумовуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду констатує, що інститут процесуальних строків є наскрізним та міжгалузевим інститутом процесуального права, а положення глави 6 «Процесуальні строки» розділу І «Загальні положення» ЦПК застосовуються до всіх видів проваджень, на всіх стадіях цивільного судочинства, а також поширюються на процедури заочного розгляду цивільних справ, крім випадків, коли відповідними главами встановлені спеціальні правила.

Так само мають бути застосовані й загальні положення ЦПК щодо подання та розгляду клопотань про поновлення процесуальних строків, якщо відповідною главою, присвяченою заочному розгляду, це питання прямо не врегульовано. Отже, якщо відповідач подає клопотання про поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, суд повинен застосувати загальні положення ЦПК, а саме статтю 127 цього Кодексу, у якій вказано, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними.

Щодо повноважень суду апеляційної інстанції в процедурі перегляду заочного рішення

Передаючи справу № 756/11081/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21), Касаційний цивільний суд зауважив, що логіка застосованого у справі № 214/5505/16 підходу полягала, зокрема, у тому, що під час розгляду апеляційної скарги на заочне рішення апеляційний суд може надати оцінку поважності причин для пропуску відповідачем строку на подання заяви про перегляд цього рішення.

Велика Палата Верховного Суду нагадує, що у разі постановлення ухвали про відмову в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення об`єктом оскарження в суді апеляційної інстанції є не ухвала про відмову в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення, а безпосередньо заочне рішення, перегляд якого буде здійснюватися саме за апеляційною скаргою відповідача.

При вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження апеляційний суд не вирішує поважність / неповажність причин пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, а лише перевіряє дотримання заявником строку на апеляційне оскарження заочного рішення, який починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення (частина четверта статті 287 ЦПК).

Водночас очевидним є той факт, що відповідач у своїй апеляційний скарзі на заочне рішення не порушуватиме питання про пропуск ним строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, адже ці доводи будуть не на його користь.

Межі розгляду справи апеляційним судом окреслені в частині першій статті 367 ЦПК, згідно з якою суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини четвертої вказаної статті суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За змістом частини третьої статті 376 ЦПК порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: 1) справу розглянуто неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Отже, процесуальним законом чітко визначені як межі розгляду справи апеляційним судом, так і його повноваження щодо скасування, зміни та ухвалення нового рішення по суті спору, підставою для чого не може бути сам по собі пропуск строку на подання заяви про перегляд заочного рішення. Із цих же підстав не може бути і залишено без змін заочне рішення суду, оскільки апеляційний суд в силу статті 375 ЦПК зобов`язаний перевірити додержання норм матеріального права.

Так само суд апеляційної інстанції не може вийти і за межі доводів апеляційної скарги, погіршивши при цьому становище заявника (відповідача, який подав апеляційну скаргу). Зазначене узгоджується з принципом заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius), який відомий ще із часів римського права та існував у зв`язку з іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно з тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги.

Щодо наявності підстав для відступу від раніше сформованого висновку Великої Палати Верховного Суду

Формулюючи підстави для передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив про необхідність відступу від висновку, сформульованого у постанові Великої Палати Верховного Суду від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16.

Вирішуючи питання про наявність підстав для відступу від наведених висновків, Велика Палата Верховного Суду враховує, що Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень вказала, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49).

Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання.

Отже, має існувати необхідність відступу і така необхідність має виникати з певних об`єктивних причин, що повинні бути чітко визначені та аргументовані; також відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи.

У контексті наведеного Велика Палата Верховного Суду повертається до оцінки наявності підстав для відступу від висновків, сформульованих у постанові від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16, згідно з якими за наслідками розгляду заяви про перегляд заочного рішення, поданої з пропуском установленого процесуальним законом строку, суд першої інстанції може прийняти лише одне з передбачених у частині третій статті 287 ЦПК рішень, а саме залишити заяву без задоволення або скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження.

За цим висновком у разі пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення без поважних причин суд повинен залишити її без задоволення, а у відповідача виникає право на апеляційне оскарження заочного рішення з моменту постановлення відповідної ухвали незалежно від того, коли він отримав заочне рішення та чи був обізнаний про заочний розгляд справи.

Такий підхід призводить до того, що відповідач отримує безумовне право на апеляційне оскарження заочного рішення навіть у разі, коли йому було достовірно відомо про таке рішення вже значний час, який може вимірюватися як роками, так і десятиріччями, що очевидно не узгоджується з принципом res judicata.

Підхід, який сформувався у практиці судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 214/5505/16, наразі нівелює значення процедури перегляду заочного рішення, яка розглядається відповідачем як формальність перед зверненням з апеляційною скаргою на заочне рішення, що призводить до неефективності цієї процедури та загалом не відповідає телеологічному тлумаченню норм, що регулюють заочний розгляд справи.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами Касаційного цивільного суду, викладеними в ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, про те, що новосформований підхід Великої Палати Верховного Суду спричинив численні дискусії та розбіжності у застосуванні норм процесуального права, які з моменту запровадження інституту заочного розгляду справи застосовувалися судами по-іншому, що не сприяло забезпеченню єдності судової практики у наведених питаннях.

Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що відповідно до загальних положень ЦПК про наслідки пропуску процесуальних строків (частина друга статті 126 ЦПК) заява про перегляд заочного рішення, подана з пропуском установленого законом строку, за відсутності підстав для його поновлення, підлягає залишенню без розгляду.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду формулює висновок про те, що оцінка поважності причин пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення належить до компетенції місцевого суду, до якого подана така заява. Наслідком пропуску строку для подання заяви про перегляд заочного рішення за умови відсутності поважних причин для його поновлення, є залишення такої заяви без розгляду на підставі частини другої статті 126 ЦПК, а не без задоволення.

Тим самим Велика Палата Верховного Суду повертається до такого варіанту тлумачення норм процесуального права, який послідовно використовувався судами з моменту запровадження інституту заочного розгляду справи, що є підставою для відступу від попереднього висновку.

З урахуванням мотивів, викладених у цій постанові, Велика Палата Верховного Суду, відступаючи від висновків, сформульованих у її постанові від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16, наводить такі висновки щодо застосування положень статей 126, 127 ЦПК в сукупності зі статтями 284, 286, 287 цього Кодексу:

• передбачені частиною третьою статті 287 ЦПК повноваження суду першої інстанції стосуються саме суті заяви про перегляд заочного рішення (зокрема, подання чи неподання відповідачем доказів по суті справи і доказів поважності неявки в судове засідання, на якому було ухвалене заочне рішення) і не застосовуються у ситуації пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення;
• оцінка поважності причин пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та наявності підстав для його поновлення належить до компетенції місцевого суду, до якого подана така заява. Наслідком пропуску строку для подання заяви про перегляд заочного рішення за умови відсутності поважних причин для його поновлення є залишення такої заяви без розгляду на підставі частини другої статті 126 ЦПК, а не залишення її без задоволення.

Оцінка доводів касаційної скарги

У касаційній скарзі відповідачка посилається, зокрема, на те, що суди не врахували правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16, згідно з яким місцевий суд не наділений повноваженням залишати заяву про перегляд заочного рішення без розгляду.

Велика Палата Верховного Суду з огляду на здійснений нею відступ від правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16, констатує наявність у суду першої інстанції повноважень на залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду з підстав пропуску відповідачем строку на звернення до суду та відсутності передумов для його поновлення судом.

Тому, розглядаючи касаційну скаргу А, Велика Палата Верховного Суду перевіряє виключно правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права при вирішенні клопотання відповідачки про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення.

Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку на звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення, ухваленого 1 червня 2021 року, А посилалася на те, що не була повідомлена про ухвалення заочного рішення у справі та його копію не отримувала до 11 листопада 2022 року. Зазначала, що після отримання копії заочного рішення звернулася безпосередньо до апеляційного суду з апеляційною скаргою та після отримання ухвали про повернення апеляційної скарги відразу подала заяву про перегляд заочного рішення до суду першої інстанції.

Відмовляючи в поновленні процесуального строку та залишаючи заяву про перегляд заочного рішення без розгляду, місцевий суд виходив, зокрема, з відсутності обставин, що об`єктивно перешкоджали А звернутися до суду із заявою про перегляд заочного рішення у визначений процесуальним законом строк.

Здійснюючи оцінку правильності застосування судами норм процесуального права, Велика Палата Верховного Суду не може не зауважити, що А була обізнана про існування в суді провадження у справі №756/11081/20, про що свідчать її неодноразові звернення до суду першої інстанції із заявами про направлення копії позовної заяви разом з додатками протягом березня - травня 2021 року, а також подання відзиву на позовну заяву вже після ухвалення заочного рішення в червні 2021 року.

Велика Палата Верховного Суду не заперечує, що матеріали справи не містять зворотного повідомлення про вручення відповідачці судової повістки про виклик до суду на 1 червня 2021 року (дата останнього судового засідання у справі) та про вручення їй копії заочного рішення після його ухвалення.

Сама відповідачка визнає, що про судове засідання, призначене на 1 червня 2021 року, вона була повідомлена 2 червня 2021 року в поштовому відділенні.

Із заявою про перегляд заочного рішення А звернулася лише в січні 2023 року, тобто зі значним пропуском установленого в частині другій статті 284 ЦПК строку.

У питаннях оцінки поважності причин пропуску процесуального строку на оскарження як підстави для його поновлення Велика Палата Верховного Суду послідовно враховує критерії, сформовані у практиці ЄСПЛ, а саме: тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку оскарження з поважних причин; при цьому заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (справа «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії», пункт 109 ).

Усталеним у практиці ЄСПЛ є підхід щодо врахування таких обставин при оцінці поважності причин пропуску строку звернення до суду та прийняті рішень про його поновлення: 1) складність справи, тобто обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінка заявника; 3) поведінка державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі.

З огляду на сформовані критерії Велика Палата Верховного Суду зазначає, що за обставинами цієї справи при вирішенні питання про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення підлягає оцінці, зокрема, процесуальна поведінка відповідачки під час розгляду справи в суді, а також її дії після отримання інформації про постановлене рішення.

В оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції критично оцінив доводи А про неможливість звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення до 11 листопада 2022 року (дати отримання копії оскаржуваного рішення).

Зокрема, місцевий суд прийняв до уваги, що 6 вересня 2022 року А отримала копію постанови головного державного виконавця Оболонського ВДВС м. Київ ЦМУ МЮ (м. Київ) від 29 серпня 2022 року про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2/756/1536/21, виданого 20 липня 2022 року Оболонським районним судом міста Києва, про стягнення з А на користь Б заборгованості.

З огляду на викладене суд першої інстанції фактично виснував про обізнаність А про наявність заочного судового рішення щодо стягнення з неї заборгованості найпізніше з вересня 2022 року.

На переконання Великої Палати Верховного Суду, наведені обставини не змінюють як момент, з настанням якого процесуальний закон пов`язує початок відліку строку на подання заяви про перегляд заочного рішення (дата його ухвалення), так і подію, з якою пов`язується наявність у відповідача, якому повне заочне рішення не було вручене в день його проголошення, права на поновлення строку для звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення, а саме з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Водночас такі обставини дозволяють суду зробити оцінку поведінки відповідачки після отримання інформації про постановлення рішення.

Ураховуючи, що А була достеменно обізнана про існування судового провадження у справі, в судові засідання за судовими викликами не з`являлась, пізніше була обізнана про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа, виданого в цій справі, суд першої інстанції обґрунтовано піддав сумніву об`єктивну неможливість відповідачки подати заяву про перегляд заочного рішення раніше 11 листопада 2022 року.

Щодо дій відповідачки після отримання копії повного тексту заочного рішення 11 листопада 2022 року Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (частини третя, четверта статті 284 ЦПК).

Суд першої інстанції встановив, що після отримання копії заочного рішення А 30 листопада 2022 року звернулася з апеляційною скаргою до Київського апеляційного суду через Оболонський районний суд міста Києва.

Ухвалою Київського апеляційного суду від08 грудня 2022 року апеляційну скаргу повернено відповідачці у зв`язку з недотриманням порядку перегляду заочного рішення.

Заява про перегляд заочного рішення подана А лише 13 січня 2023 року, тобто через 1,5 року після його ухвалення та через 2 місяці після отримання його копії.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що строки та порядок оскарження відповідачем заочного рішення чітко врегульовані положеннями ЦПК в статтях 280 - 289 цього Кодексу.

Суд першої інстанції також слушно зазначив, що порядок оскарження відповідачкою заочного рішення був роз`яснений їй у резолютивній частині цього рішення, а саме заочне рішення може бути переглянуте судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідачки.

Тому подання відповідачкою А всупереч визначеному законом процесуальному порядку апеляційної скарги на заочне рішення до суду апеляційної інстанції, а не заяви про перегляд заочного рішення до суду першої інстанції після отримання його копії не може вважатися поважною причиною пропуску строку на подання заяви.

Наведене узгоджується з принципом римського права «знання закону презюмується», згідно з яким закон поширюється на кожного, навіть якщо особа і не знає про нього. Зворотнім боком презумпції знання закону виступає загальновизнаний принцип права «незнання закону не звільняє від відповідальності», що часто позначається за допомогою латинської формули ignorantia legis non excusat. Ignorantia juris non excusat або ignorantia legis neminem excusat (з латинської - «незнання закону не є виправданням ні для кого») - це правовий принцип, згідно з яким людина, яка не знає певного закону, не може уникнути відповідальності за порушення такого закону лише тому, що вона не знала про нього.

Тому твердження заявниці про її необізнаність про порядок перегляду заочного рішення не може свідчити про поважність пропуску строку на подання заяви про його перегляд.

Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи касаційної скарги А про те, що безпосередній перегляд судового рішення апеляційним судом гарантований Конституцією України, а її звернення до апеляційного суду з апеляційною скаргою свідчить про вжиття нею всіх необхідних дій, спрямованих на оскарження рішення суду першої інстанції, адже право відповідачки на доступ до суду апеляційної інстанції при заочному розгляді справи місцевим судом не є абсолютним та забезпечується за умови дотримання порядку попереднього звернення до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення.

Установивши відсутність у А об`єктивних непереборних труднощів для подання заяви про перегляд заочного рішення в строки, визначені частиною другою статті 284 ЦПК, з дня отримання тексту заочного рішення та відсутність безумовних підстав для поновлення строку на звернення до суду з такою заявою, передбачених у частині третій статті 284 цього Кодексу, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про залишення заяви А про перегляд заочного рішення без розгляду на підставі статті 126 ЦПК.

Автор: Наталя Мамченко 

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на наш VIBER, страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.