Необхідні умови проведення психіатричної експертизи: рішення ЄСПЛ

Через численні скарги громадянки у поліції виникли сумніви щодо її здорового глузду. Розвіяти їх правоохоронці попросили психіатра, який після опитування сусідів та бесіди зі скаржницею відхилень в останньої не виявив. Але скаржниця побачила у такому дослідженні невиправдане втручання в її особисте життя.

У ситуації розбирався Європейський суд з прав людини у справі «Сидорова проти Росії» (заява №35722/15). Про це повідомляє інформаційний ресурс ECHR: Ukrainian Aspect.

Лідія Сидорова подавала численні скарги до місцевого відділу поліції щодо нібито несанкціонованого використання земельної ділянки біля будинку, де проживала її родина. Вона також стверджувала про планування замахів на її вбивство. Начальник відділу поліції направив до психіатричної та наркологічної служби листа, у якому просив оглянути (перевірити) скаржницю за її місцем проживання. Після опитування сусідів, а також відвідування Л.Сидорової психіатр повідомив поліцію, що у скаржниці немає психічних розладів.

На дії психіатра Л.Сидорова поскаржилася до суду, який встановив, що всупереч чинному законодавству, психіатр не отримав згоди заявниці на проведення психіатричної експертизи і що заявниця заперечувала проти такої експертизи. То ж дії психіатра національний суд визнав незаконними.

Також скаржниця подала позов проти поліції з вимогою визнати незаконним рішення щодо піддання її психіатричній експертизі. Але у задоволенні цих вимог суд відмовив. Апеляційний суд підтвердив таке рішення, а в касаційному перегляді було відмовлено.

Тоді Л.Сидорова поскаржилася до ЄСПЛ, де стверджувала, що дії поліції суперечили положенням статті 8 (Право на повагу до приватного і сімейного життя)Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Високі судді, посилаючись на свою попередню прецедентну практику (див. рішення у справах «Суріков проти України», «Християнська Демократична Народна Партія проти Молдови», «Авілкіна та інші проти Росії», «Пек проти Сполученого Королівства», «Z проти Фінляндії», «Функе проти Франції»), встановили підтвердили порушення Конвенції, що полягало у зборі поліцією медичних даних про заявницю для невстановлених потреб.

У своєму рішенні Страсбурзький суд зазначив, що заявниця не була ані підозрюваною, ані обвинуваченою у будь-якому кримінальному провадженні. Уряд також не надав жодних доказів щодо будь-якого адміністративного розслідування, проведеного за розглядом скарги на заявницю. Фактично, Уряд не подав жодного примірника скарги, яка б стосувалася часу, за яких мала місце подія. У будь-якому випадку, як зазначено у судовому рішенні у справі заявниці, будь-яка зі скарг, що бралися поліцією до уваги, мали у 2012 році, і тому відповідно, на думку Суду, навряд чи можуть виправдати збір медичних даних заявниці у 2014 році. Враховуючи подані матеріали, Суд не побачив жодної нагальної суспільної потреби вимагати розкриття конфіденційної медичної інформації заявниці. Таким чином, Суд вважає, що засоби, використані керівником відділу поліції при проведенні розслідування у відповідь на заявлені скарги, не відповідали поставленій меті.

У зв’язку з цим Суд не залишив поза увагою і той факт, що існували варіанти, відмінні від вимоги розголошення конфіденційної медичної інформації, які були доступні для поліції, для того, щоб відреагувати на подані скарги, якщо такі й мали місце. Зокрема, вони могли б спробувати отримати згоду заявниці на розкриття інформації та/або опитати її з цього питання. Тим не менш, поліція вирішила домагатися розголошення конфіденційної медичної інформації, не надаючи заявниці жодного повідомлення або можливості заперечувати чи погодитися на запит.

Суд також зазначив, що скарги заявниці розглядалися національними судами двох інстанцій. Посилаючись на право поліції збирати особисті дані, ці суди відхилили вимоги заявниці. Суд не вбачає в тексті судових рішень будь-яких зусиль національних органів влади щодо встановлення справедливого балансу між правом заявниці на повагу до її приватного життя та діяльності поліції, спрямованої на захист громадського порядку.

Таким чином, вищевказаних міркувань було достатньо для того, щоб Суд міг дійти висновку, що збір поліцією конфіденційної медичної інформації стосовно заявниці не супроводжувався достатніми гарантіями для запобігання її розголошенню, що є несумісним з повагою до приватного життя заявниці, гарантованого статтею 8 Конвенції.

З повним текстом рішення ЄСПЛ у справі «Сидорова проти Росії» (заява №35722/15) можна ознайомитися за посиланням.

Раніше «Судово-юридична газета» писала про те, що ЄСПЛ виніс рішення щодо побачення ув'язнених з близькими родичами.