У разі тривалого проживання особи в квартирі виселити її майже неможливо: КЦС ВС

У даній справі власник квартири звернувся до суду із позовом про визнання своєї тітки, яка є донькою його померлої бабці (попередньої власниці квартири) такою, що втратила право користування житловим приміщенням, оскільки та добровільно виселитись з нього та знятися з реєстрації не бажає. Про це повідомляє «Протокол».

Місцевий суд у позові відмовив, мотивуючи своє рішення тим, що відповідач не має іншого житла, тривалий час (17 років) проживає у квартирі, сплачує витрати на її утримання, ремонт майна та інші обов`язкові платежі, а отже, у неї наявний зв’язок із спірною квартирою як із житлом.

Проте апеляційний суд прийняв цілком законне рішення і позов задовольнив, виходячи з того, що із припиненням права власності на квартиру попереднього власника та набуттям права власності на цю квартиру позивачем, припинилася обставина, яка була підставою для встановлення сервітуту для відповідача, оскільки новий власник заперечує проти користування його власністю відповідачем.

Саме рішення апеляційного суду і стало підставою для перегляду справи Касаційним цивільним судом за апеляцією відповідача, який за його результатами рішення апеляційного суду скасував та залишив у силі рішення суду першої інстанції.

Мотивуючи таке рішення, КЦС послався на положення ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, згідно якої кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв’язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

Проте скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог про визнання відповідача такою, що втратила право на проживання у квартирі, обмежився лише положеннями закону, який врегульовує випадки припинення сервітуту - пункт четвертий частини першої статті 406 ЦК України.

Висновок апеляційного суду про те, що право користування відповідача спірною квартирою припиняється із припиненням права власності попереднього власника, оскільки відповідач вселена та набула право користування спірною квартирою у 2000 році як член сім`ї власника житла, є правильним.

Проте при вирішенні справ суди повинні застосовувати Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Отже, при вирішенні справи, передбачених законом підстав для виселення особи, чи визнавання такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, виходячи із принципу верховенства права, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою.

Із повним текстом постанови КЦС ВС можна ознайомитися за посиланням.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла про припинення законного права на зайняття житлового приміщення.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.