Внесення правоохоронцем недостовірної інформації в постанову про закриття провадження: позиція ККС ВС

Внесення правоохоронцем недостовірної інформації в постанову про закриття провадження в сукупності з обставинами кримінального провадження, а також із характером та послідовністю вчинених ним дій вказують на те, що він як службова особа мав прямий умисел на внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей. Такого висновку дійшов Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду при розгляді справи № 742/318/18, інформує прес-служба Верховного Суду.

Засуджений за службове підроблення (ч. 1 ст. 366 КК України) та його захисник звернулися до Верховного Суду з касаційними скаргами, в яких просили, зокрема, про скасування рішень та закриття кримінального провадження у зв’язку з відсутністю в діях особи складу зазначеного кримінального правопорушення, а також відсутністю події злочину.

Згідно з вироком місцевого суду, залишеним без зміни апеляційним судом, слідчий поліції склав та підписав постанову про закриття кримінального провадження, до якої умисно вніс завідомо неправдиві відомості.

ККС ВС залишив без змін судові рішення з огляду на таке.

Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, характеризується наявністю прямого умислу у винної особи, тобто суб’єкт має чітко усвідомлювати, що він вносить до офіційних документів завідомо неправдиві відомості, вчиняє інше підроблення документів або складає та видає завідомо неправдиві документи і бажає так робити.

Об’єктивна сторона службового підроблення полягає в перекрученні істини в офіційному документі, вчиненому службовою особою з використанням свого службового становища. Відповідно до вимог ст. 91 КПК України подію злочину слід розуміти як елемент об’єктивної сторони складу злочину, що відбувся у певний час, у певному місці та певним способом.

Внесення до документів неправдивих відомостей означає включення до офіційного документа інформації, яка повністю або частково не відповідає дійсності.

Як установили суди, правоохоронець, будучи службовою особою, за заявою потерпілої здійснював досудове розслідування у кримінальному провадженні за фактом викрадення її мобільного телефону. Це кримінальне провадження перебувало у провадженні слідчого понад чотири місяці.

У результаті він склав та підписав постанову про закриття кримінального провадження, до якої вніс відомості про те, що до відділу поліції надійшла заява потерпілої з проханням закрити це провадження, оскільки вона знайшла в куртці мобільний телефон, який випав через дірку в кишені та був у розрядженому стані, а написання заяви було передчасним, і що претензій ні до кого вона не має. Слідчий зробив відмітку у ЄРДР про закриття кримінального провадження та направив потерпілій відповідне повідомлення.

Водночас процесуальний керівник у кримінальному провадженні за фактом крадіжки мобільного телефону, з’ясовуючи законність прийнятого слідчим рішення, з телефонної розмови з потерпілою дізнався, що вона не писала заяви про те, що знайшла свій телефон.

Крім того, як встановив місцевий суд, потерпіла жодного разу після звернення із заявою про вчинення злочину до відділу поліції не приходила та офіційно письмових звернень, у тому числі й поштою, не направляла. При цьому місцевий суд звернув увагу на те, що слідчий жодного разу не викликав заявницю.

Суд звернув увагу на те, що слідчий жодного разу не викликав заявницю.

Касаційний суд дійшов висновку, що кваліфікація дій слідчого за ч. 1 ст. 366 КК України є правильною.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов’язані роз’яснити підозрюваному, обвинуваченому його права та забезпечити право на кваліфіковану правову допомогу.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.