Зміна судової практики щодо юрисдикції справ не повинна бути перешкодою для доступу до суду: ВС

Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва виконавчого органу Київської міської ради звернувся з позовом до фізичної особи про зобов’язання вчинити дії.  Про це йдеться на офіційному сайті ВС.

Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач виніс припис про усунення порушення відповідачем вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності із визначенням строку для добровільного його виконання. Оскільки відповідач не виконав вимоги припису в установлений строк, то в позивача виникло право на звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованого об’єкта. Позивач у порядку цивільного судочинства звернувся з відповідним позовом до Шевченківського районного суду м. Києва, який закрив провадження у справі через неналежнісь розгляду спору в порядку цивільного судочинства. У зв’язку із зазначеними обставинами позивач звернувся з цим позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва. Цей суд залишив позовну заяву без розгляду через пропущення позивачем шестимісячного строку звернення до суду. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції. ДАБК м. Києва оскаржив це рішення в касаційному порядку, посилавшись на те, що строк звернення був пропущений у зв’язку зі зміною судової практики щодо юрисдикції цієї категорії справ, а тому підстав для залишення позовної заяви без розгляду не було.

Правова позиція Верховного Суду: Задовольняючи касаційну скаргу, Верховний Суд зазначив наступне. Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин – вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об’єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об’єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб’єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Колегія суддів, проаналізувавши факт звернення позивача до суду з позовом уперше, тривалість розгляду справи (в порядку цивільного судочинства), а також невідкладне звернення позивача до суду з позовом в порядку адміністративного судочинства (після закриття провадження у справі у зв’язку з неналежністю розгляду спору в порядку цивільного судочинства), зазначила, що у своїй сукупності ці обставини в рамках спірних правовідносин свідчать про поважність причин пропуску строку звернення до суду через об’єктивні перешкоди, які не залежали від волі позивача.

Отже, Верховним Судом встановлено, що суди попередніх інстанцій помилково оцінили наведені позивачем обставини пропуску строку звернення до суду як неповажні для його поновлення.

Із повним текстом постанови Верховного Суду від 30.03.2020 р. у справі № 826/10808/18 можна ознайомитися за посиланням.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, про повернення судового збору: позиція Верховного Суду.

Також ВС визначив, коли грошові вимоги до боржника можуть бути відхилені.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.