Верховний Суд зробив висновок щодо розміру неустойки за неповернення майна з оренди

Скорочені строки позовної давності не поширюються на неустойку як особливу міру відповідальності, встановлену частиною другою статті 785 ЦК України, оскільки передбачено право сторони стягнути таку неустойку за весь час неправомірного користування майном після припинення дії договору найму. При розрахунку розміру неустойки згідно з частиною другою статті 785 ЦК України за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму не включається податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у разі правомірного користування майном. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду при розгляді справи № 916/1319/19.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОП КГС ВС розглянула справу за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Приватного підприємства про стягнення заборгованості з орендної плати, пені за несвоєчасну сплату орендної плати та неустойки за прострочення повернення об’єкта оренди, виселення з нежилих приміщень.

Судами встановлено, що ПП сплатило меншу орендну плату, ніж було визначено умовами договору оренди нежилого приміщення. У зв’язку з цим у нього утворилася заборгованість перед позивачем.

На час розгляду спору в місцевому суді ПП не виконало умов договору оренди, який припинив свою дію після закінчення строку, на який його було укладено, внаслідок чого в орендаря виник обов’язок відповідно до пункту 4.7 договору звільнити приміщення з оформленням акта приймання-передачі у 15-денний строк.

Рішенням Господарського суду Одеської частково задоволено позов, стягнуто з ПП заборгованість з орендної плати, пеню, неустойку (судом здійснено власний розрахунок суми неустойки без включення до її складу податку на додану вартість) та виселено його з нежилих приміщень. У решті позову відмовлено.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду рішення Господарського суду залишено без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Положеннями статті 549 ЦК України та статті 230 ГК України визначено загальне поняття штрафних санкцій, яке у господарському судочинстві включає неустойку, штраф, пеню, що їх учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил господарської діяльності, невиконання господарського зобов’язання.

Частиною першою статті 785 ЦК України регламентовано, що в разі припинення договору найму наймач зобов’язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Частиною другою цієї статті передбачено санкцію за порушення такого зобов’язання.

Зокрема, якщо наймач не виконує обов’язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Отже, в розумінні загальних та спеціальних норм права санкція (неустойка), передбачена статтею 785 ЦК України, є мірою відповідальності, визначеною законодавцем за неправомірне користування майном після припинення договору.

З огляду на те, що зазначена міра відповідальності застосовується до триваючого правопорушення (неповернення майна орендодавцю), санкція також є тривалою у часі (зобов’язання сплатити подвійну плату за користування річчю за весь час неправомірного користування майном). Зазначена санкція (неустойка) як така, що визначена спеціальною нормою права, має певні особливості у застосуванні порівняно з іншими штрафними санкціями, які охоплюються загальними визначеннями статті 230 ГК України та статті 549 ЦК України.

ОП КГС ВС погоджується з правовими висновками щодо застосування частини другої статті 785 ЦК України як особливої міри відповідальності, що визначена законодавцем за правовою природою як неустойка та має певну специфіку у застосуванні. На неї не поширюється скорочений строк позовної давності, оскільки передбачено право сторони стягнути таку неустойку за весь час неправомірного користування майном після припинення дії договору. До зазначеної неустойки не застосовуються положення статті 232 ГК України про припинення нарахування штрафних санкцій після закінчення 6 місяців, оскільки інше встановлено частиною другою статті 785 ЦК України.

ПК України, як спеціальним нормативним актом, що визначає будь-які питання щодо оподаткування, елементи податку, підстави для надання податкових пільг та порядок їх застосування, не встановлено включення до бази оподаткування податком на додану вартість жодних заходів юридичної відповідальності за порушення господарських зобов'язань юридичною особою, а навпаки, прямо зазначено про те, що до складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені).

При цьому для цілей оподаткування законодавцем не передбачено винятків щодо спеціальної неустойки, визначеної частиною другою статті 785 ЦК України.

Неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення її повернення, враховуючи природу її виникнення, не генерує додану вартість, оскільки не є товаром або послугою, її виникнення не пов’язане з впливом дій виробника/надавача послуг, розмір такої неустойки не залежить від вартості використаних продавцем/надавачем послуг сировини, інших товарів та додаткових послуг.

Неустойка, нарахована на підставі частини другої статті 785 ЦК України, є спеціальною санкцією за порушення законодавства, вона не може бути об’єктом оподаткування податком на додану вартість через свою правову природу як міру відповідальності.

Зважаючи на викладене, ОП КГС ВС дійшла висновку, що до розміру неустойки за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму не включається податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном.

Також «Судово-юридична газета» пояснювала, коли договір оренди землі вважається укладеним.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.