Квартиру оформили на одного з подружжя: чи вплине це на її статус спільної власності

Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім’я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 161/14048/19.

Обставини справи

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення частки у спільному майні подружжя, встановлення порядку користування спільною власністю.

Позовна заява мотивована тим, що з 2001 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, який був розірваний рішенням суду від 17 липня 2019 року. Від шлюбу мають сина ОСОБА_3.

У період шлюбу за спільні кошти ними було придбано двокімнатну. Перед придбанням квартири нею були зняті кошти з депозитних рахунків у банківських установах орієнтовно 10 000 доларів США. Вказане нерухоме майно є їхньою спільною сумісною власністю, набутою подружжям у шлюбі, та таким, що підлягає поділу, виходячи з рівності часток подружжя у спільному майні відповідно до статей 69-71 СК України по 1/2 частці.

Позивачка зазначала, що оскільки вказана квартира має один вхід (вихід) і є неподільною в натурі відповідно до державних будівельних норм, вважала за необхідне на підставі статті 66 СК України встановити порядок користування з одночасним визначенням їй на праві власності частки в цій квартирі.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на 1/2 квартири та встановити порядок користування спільною квартирою.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визначено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належить на праві власності по 1/2 частки у квартирі АДРЕСА_1.

У задоволенні решти вимог позову відмовлено.

Рішення районного суду мотивовано тим, що виходячи з положень СК України, засад рівності часток подружжя у їхньому спільному майні, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належить на праві власності по 1/2 частки у квартирі АДРЕСА_1, як спільному майні подружжя.

Районний суд вважав, що вимога про встановлення порядку користування спільною власністю є передчасною, оскільки у матеріалах справи відсутні будь-які відомості щодо існування між сторонами спору про користування їх частками у квартирі.

Постановою Волинського апеляційного суду від 29 липня 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 лютого 2020 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірна квартира була придбана під час шлюбу подружжя за спільні кошти, отже суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що спірна квартира належить сторонам на праві спільної сумісної власності, частки у якій є рівними, відповідно до положень статті 60, частини першої статті 70 СК України.

Апеляційний суд відхилив доводи ОСОБА_2 про придбання спірної квартири за особисті кошти у зв’язку з їх недоведеністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про встановлення порядку користування квартирою, суд першої інстанції обґрунтовано послався на положення статей 15, 16 ЦК України, якими передбачено захист порушеного або не визнаного права.

При цьому апеляційний суд вказав, що на даний час дитина безперешкодно користується обома кімнатами, за своїм бажанням, як вдень, так і вночі. Позивач і відповідач, як батьки неповнолітньої дитини, в однаковій мірі беруть участь у його вихованні, питання про визначення місця проживання неповнолітнього сина не виникало, син не відчуває, що батьки розлучені, оскільки вони проживають в одній квартирі. За таких обставин доводи позивача про виділення їй у користування кімнати площею 16,8 кв. м, враховуючи житлові інтереси неповнолітнього сина, безпідставні.

Висновок ВС

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об’єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Отже, у сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними.

За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об’єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов’язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об’єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

У справі, яка переглядається, встановлено, що спірна квартира придбана в період зареєстрованого шлюбу між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, належність вказаного майна до особистої приватної власності ОСОБА_2 не доведено, презумпція спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу майно, за якою частки подружжя є рівними, не спростована. Позивач є співвласником квартири, оскільки вона перебувала у спільній сумісній власності колишнього подружжя та підлягає поділу.

Суд першої та суд апеляційної інстанцій дали належну оцінку усім доводам і доказам ОСОБА_2, на які він посилався, спростовуючи презумпцію спільності права власності подружжя на спірне нерухоме майно та, з урахуванням встановлених обставин і доказів, які підтверджують спільність набутого під час шлюбу майна, недоведення факту придбання цього майна за особисті кошти ОСОБА_2. У тому числі, що це майно було придбано за його особисті кошти, отримані від його родичів (тітки - ОСОБА_6), дійшли обґрунтованих висновків про відсутність підстав вважати вказане нерухоме майно особистою приватною власність ОСОБА_2.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім’я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

З огляду на зазначене, висновки судів попередніх інстанцій відповідають нормам процесуального права, а оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням положень статей 263-265 ЦПК України, відтак скасуванню не підлягають.

Доводи ОСОБА_2 про відсутність предмету спору у справі колегія суддів відхиляє, оскільки прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв’язку із цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Раніше ми розповідали, чи можуть виселити з житлового будинку після припинення шлюбних відносин: позиція ВП ВС.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.