Чи всі договори можуть мати електронну форму

Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа. Про це зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 524/5556/19.

Обставини справи

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитна установа» (далі - ТОВ КУ), правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» (далі - ТОВ ФК) про визнання кредитного договору недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що їй почали надходити дзвінки від працівників відповідача, з яких вона довідалась про укладення начебто між нею та ТОВ КУ договору про надання фінансового кредиту.

Договір про надання фінансового кредиту нею не підписаний, сторони не погодили всі істотні його умови. Оспорюваний договір містить несправедливі умови, суперечать принципу сумлінності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків, направлених на погіршення становища споживача, що є підставою для визнання такого договору недійсним.

Також відсутні докази передачі їй відповідачем кредитних коштів, тому договір не може вважатися укладеним. Крім того, оспорюваний договір про надання фінансового кредиту суперечить положенням Закону України «Про споживче кредитування», оскільки у пункті 4.3 договору передбачена компенсація за порушення позичальником виконання зобов'язань щодо погашення суми кредиту та/або процентів у вигляді пені у розмірі 5 % від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання умов цього договору, починаючи з першого дня прострочення. При цьому, пеня нараховується до дня повного погашення заборгованості за договором включно, але у будь-якому випадку не більше 100 календарних днів, що відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є несправедливою умовою, тому наявні підстави для визнання вказаного пункту недійсним.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним пункт 4.3. договору про надання фінансового кредиту та визнати цей договір у цілому недійсним.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що договір про надання фінансового кредиту, укладений між сторонами в електронній формі, містить електронний підпис позивачки та представника ТОВ КУ, тому має силу договору, який укладений у письмовій формі й підписаний сторонами, що відповідає положенням Закону України «Про електронну комерцію».

Постановою Полтавського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що спірний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою, як позичальником, за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, який був надісланий відповідачем на номер телефону, зазначений позивачкою при реєстрації на сайті ТОВ КУ. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.

Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, а доводи позивачки у цій частині є безпідставними.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України.

Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина третя статті 215 ЦК України).

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним у письмовій формі.

ВС зазначив: «З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв'язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.

У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Важливо розуміти, в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом».

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

Суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, позивачкою таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є її процесуальним обов'язком.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449 св 19); від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203 св 20). Тобто судова практика у цій категорії справ є незмінною.

Верховний Суд погодився з висновками судів про те, що посилання ОСОБА_1 на ненадання відповідачем повної інформації щодо умов та настання ризиків при укладенні оспорюваного договору і нечесну підприємницьку практику є безпідставними і ґрунтуються виключно на припущеннях та спростовуються змістом договору про надання фінансового кредиту.

Суди дійшли вірного висновку про безпідставність доводів позивачки про порушення положень статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» пунктом 4.3 договору про надання фінансового кредиту, так як максимальний розмір пені, нарахований кредитодавцем, не перевищує 50 відсотків від суми кредиту, що спростовує доводи касаційної скарги у відповідній частині. При належному виконанні договірних зобов'язань штрафна санкція у вигляді пені не застосовується, при цьому грошова сума нарахованої пені залежить і від періоду невиконання боржником взятих на себе зобов'язань.

Кредит надавався позивачці на строк до п'ятнадцяти днів та відсоткова ставка за користування кредитними коштами була їй відома у момент укладення договору.

Доводи касаційної скарги про те, що одноразовий ідентифікатор, яким був підписаний договір від 13 травня 2019 року, складається тільки з цифрової послідовності, що суперечить положенням Закону України «Про електронну комерцію», є безпідставними, оскільки одноразовим ідентифікатором є комбінація цифр і літер, чи тільки цифр/літер.

Верховний Суд звертає увагу і на непослідовність позиції позивачки, яка одночасно заявляла, що договір нею не укладався, потім, що кошти їй не передавалися й одночасно просить визнати договір недійсним. Але недійсним можна визнати лише укладений договір.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства. Позивачка свої вимоги не довела.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Раніше «Судово-юридична газета» вже писала, що повідомлення про втручання в діяльність суддів щодо здійснення правосуддя, заяви щодо несумісності, дисциплінарні скарги відтепер можна подавати до Вищої ради правосуддя не лише в письмовій, а й в електронній формі. 

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.