КХС ВС указал, когда признание недействительными электронных торгов и свидетельства о приобретении имущества не является надлежащим способом защиты

Признание недействительными электронных торгов и свидетельства о приобретении имущества является ненадлежащим и неэффективным способом защиты права собственности государства в случае продажи имущества на публичных торгах в порядке исполнения судебных решений. Единственным возможным механизмом восстановления нарушенных прав является истребование имущества при доказанности недобросовестности приобретателя.

В то же время, если такое имущество принадлежало на праве хозяйственного ведения государственному учреждению, то обращаться с требованием о защите права владения вправе не государство, а государственное учреждение.

На это указал Кассационный хозяйственный суд в составе Верховного Суда по делу от 21 августа 2024 года по делу № 953/24224/19.

У справі, яка розглядалася, прокурор, діючи в інтересах держави в особі Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України (Мінрегіон), звернувся до суду з позовом про визнання недійсними протоколу торгів та свідоцтва про право власності, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та витребування нерухомого майна на користь держави.

Прокурор стверджував, що право власності на нерухоме майно, реалізоване на електронних торгах, було зареєстровано за Державою Україна в особі Мінрегіону; водночас спірне нерухоме майно належало державній установі на праві господарського відання. Прилюдні торги щодо державного майна відбулися з порушенням законодавства, оскільки на це майно поширювався мораторій на примусову реалізацію відповідно до Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна».

Суди попередніх інстанцій у задоволенні позову відмовили. КГС ВС частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши рішення судів попередніх інстанцій у мотивувальній частині в редакції цієї постанови, в решті судові рішення залишено без змін з огляду на таке.

КГС ВС зазначив, що прокурор прагне повернути державі майно, яке було продане в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Однак ч. 2 ст. 388 ЦК України містить заборону на витребування майна, проданого на електронних торгах на виконання судових рішень, від добросовісного набувача. Визнання недійсним правочину (електронних торгів), відповідно до результатів якого відбулася купівля-продаж, не може нівелювати чітку та зрозумілу заборону законодавця. Отже, єдиним можливим механізмом відновлення порушених (на думку прокурора) прав держави є витребування такого майна за умови доведеності недобросовісності набувача, а вимога позивача про визнання недійсними електронних торгів є неналежною та неефективною.

Щодо вимоги про визнання недійсним свідоцтва про придбання нерухомого майна колегія суддів наголосила, що визнання недійсним свідоцтва як документа, який видав нотаріус для підтвердження права власності переможця аукціону (покупця), не захистить право та інтерес заявника, оскільки цей документ не зумовлює переходу права власності на нерухоме майно від боржника до покупця та не породжує в останнього жодного права.

Отже, позовна вимога про визнання недійсним свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів також не відповідає належному способу захисту.

З огляду на встановлені обставини в цій справі щодо придбання відповідачем спірного нерухомого майна за процедурою реалізації майна на прилюдних торгах немає підстав вважати, що відповідач є недобросовісним набувачем. В іншому разі буде порушено європейські стандарти правомірності втручання у право власності.

Натомість обставини, на які покликається прокурор (гадане порушення виконавцем мораторію на реалізацію майна, невідповідність розміру стягуваного боргу вартості реалізованого майна тощо), стосуються передусім законності та правомірності дій особи, на яку держава поклала обов’язок виконання судового рішення, а доводи про необхідність їх з’ясування покупцем, перш ніж узяти участь у торгах, фактично покладають на покупця додатковий обов’язок ревізування дій державних органів у межах виконавчого провадження, що взагалі не належить до його компетенції.

Водночас, як зазначила колегія суддів, звертатися з позовом на захист права власності на майно, яке належить підприємству чи іншій юридичній особі на праві господарського відання, вправі не держава, а таке підприємство чи інша юридична особа. Натомість держава як засновник державного підприємства, іншої юридичної особи може впливати на такий захист шляхом впливу на виконавчий орган підприємства, іншої юридичної особи (аж до зміни складу виконавчого органу, якщо той не здійснює захист прав державного підприємства, іншої юридичної особи або робить це незадовільно).

Отже, держава (зокрема в особі прокурора, Мінрегіону) є неналежним позивачем за вимогою про витребування майна, яке належить або належало державній установі на праві господарського відання. При цьому держава також не вправі звертатися з позовом на захист інтересів держави в особі державної установи.

Колегія суддів дійшла висновку, що для захисту прав держави належним способом було б витребування майна через доведення недобросовісності набувача, а не оспорення результатів торгів. Тож КГС ВС підтримав загальні висновки судів попередніх інстанцій, але вказав на необхідність застосування правильного способу захисту в подібних справах.

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на наш VIBER, страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.