Порушення правил поводження зі зброєю, що призвело до загибелі іншого військовослужбовця – Верховний Суд вказав, що самого бажання продовжити військову службу недостатньо для звільнення від покарання

Бажання продовжувати проходження військової служби у ЗСУ не є вирішальним для інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням під час призначення покарання військовослужбовцю, який був визнаний винуватим у порушенні правил поводження зі зброєю, що призвело до загибелі іншого військовослужбовця. На це у постанові від 30 травня 2024 року вказала колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду по справі №332/3282/22.

Обставини справи

Військовослужбовець, в період проходження служби за мобілізацією на посаді стрільця стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти військової частини у званні молодший сержант, перебуваючи на бойових позиціях, знаючи свої обов'язки, передбачені законодавством, та правила поводження зі зброєю, діючи зі злочинною недбалістю, порушив ці правила. А саме – без дозволу командира зарядив закріплений за ним автомат АКС-74У, опустивши перевідник вогню донизу у положення «ОД», за руків’я відвів затворну раму назад, відпустив руків’я у затворної рами, довів таким чином патрон до патронника, поставив автомат на запобіжник та почав зберігати його в такому режимі.

Надалі, взяв його в руки, опустивши перевідник вогню донизу у положення «ОД», тримаючи автомат у руках, а палець на спусковому гачку, вдарився правим плечем об дверну коробку, через що спустив курок з бойового взводу, внаслідок чого здійснив один постріл у вхідні двері, за якими стояв солдат, в результаті чого останній отримав кульові поранення, що призвели до смерті потерпілого.

Позиції судів першої та апеляційної інстанцій

Місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, визнав винуватою та засудив особу за ч. 2 ст. 414 КК.

У касаційній скарзі захисник стверджує, що призначення особі покарання із застосуванням статей 69, 75 КК є необхідним для виправлення засудженого, бо наміру вчиняти нові злочини він не має і хоче й надалі захищати Батьківщину.

Позиція Верховного Суду

Касаційний кримінальний суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій. В обґрунтування позиції ККС вказує, що бажання військовослужбовця продовжити служити, на що посилається захисник, не є вирішальним для застосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням, з огляду на таке.

Суд першої інстанції, призначаючи засудженому покарання, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке у відповідності до ст. 12 КК є тяжким злочином; дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліках у лікаря психіатра та лікаря нарколога не перебуває, згідно з довідкою військово-лікарської комісії є придатним до військової служби, за місцем служби характеризується посередньо, за місцем проживання – з позитивної сторони, неодноразово нагороджувався відзнаками Президента України, має подяки та грамоти від Державної прикордонної служби України, селищної ради, сільського голови, районного військового комісаріату, Української Греко-Католицької Церкви, Всеукраїнського фізкультурно-спортивного товариства «Колос».

Згідно з колективним зверненням військовослужбовців характеризується позитивно.

Також судом враховані встановлені фактичні обставини злочину, вчиненого з необережності, його наслідки у вигляді смерті людини, ставлення обвинуваченого до скоєного, позицію потерпілої та призначено покарання у виді позбавлення волі в межах санкції статті, за якою особу визнано винуватим.

Суд мотивував належним чином своє рішення та зазначив, що не вбачає підстав для застосування ст. 75 КК, оскільки покарання у виді позбавлення волі є співмірним з вчиненим злочином та достатнім для виправлення особи і попередження вчинення ним нового злочину.

Апеляційний суд надав відповіді на доводи, що є аналогічними доводам касаційної скарги захисника, зазначивши, що фактичні обставини та ступінь суспільної небезпеки інкримінованого засудженому злочину та його наслідки, а саме смерть потерпілого, який також був військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, а також те, що за місцем служби обвинувачений характеризується не виключно з позитивного боку, свідчать на користь висновку суду першої інстанції про можливість виправлення особи лише в умовах ізоляції від суспільства.

Суд апеляційної інстанції вказав, що клопотання від Середньоберезівської Станиці Братства ОУН-УПА, а також звернення військовослужбовців, на які покликається сторона захисту, про звільнення засудженого від кримінальної відповідальності, не спростовують висновків про призначення реального покарання.

Автор: Наталя Мамченко 

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.