Верховний Суд дозволив звільняти військових без розслідувань і карати офіцерів за проступки підлеглих

«Судово-юридична газета» продовжує цикл публікацій, присвячений аналізу оновлюваних тематичних оглядів Верховного Суду. У попередніх матеріалах ми детально розібрали нюанси безпосереднього проходження військової служби та особливості мобілізації, проте динаміка воєнного стану ставить перед правовою системою ще більше викликів. Сьогодні у центрі нашої уваги — питання, де межує дисциплінарна відповідальність та конституційні гарантії особи під час службових розслідувань.

Проведення службового розслідування — не обов’язкова умова для звільнення військовослужбовця з посади та припинення виплат

13 червня 2024 року КАС ВС (справа № 420/9472/23) залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими відмовлено у позові військовослужбовиці про визнання незаконними наказів про звільнення з посади, зарахування в розпорядження та припинення виплат грошового забезпечення за період з 07 травня по 10 серпня 2022 року.

Позивачка, перебуваючи у м. Херсон під час його тимчасової окупації, стверджувала, що сумлінно продовжувала виконувати військові обов’язки, однак з травня 2022 року їй припинили виплати. Вона оскаржувала накази командира військової частини про звільнення з посади, зарахування в розпорядження командира іншої частини та припинення виплат грошового забезпечення. Підставою для наказів стало порушення підпункту 14 пункту 116 Положення про проходження військової служби у ЗСУ, а саме тривала відсутність за місцем дислокації понад 10 діб без поважних причин.

Верховний Суд підтвердив правомірність дій військового командування та відмовив у задоволенні позову щодо оскарження дисциплінарних рішень. Суд наголосив, що призначення службового розслідування не є обов’язковою передумовою для притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Це дискреційне повноваження командира, яке застосовується лише за необхідності додаткового з’ясування обставин. Судом встановлено, що позивачка понад 10 діб була відсутня за новим місцем дислокації військової частини на підконтрольній Україні території. Такий факт, за висновком суду, є очевидним і не потребує додаткового підтвердження через службове розслідування.

З огляду на це, Верховний Суд визнав законними наслідки такої відсутності — звільнення з посади, зарахування в розпорядження командування та припинення виплати грошового забезпечення.

​​Важливо: Варто розмежовувати дисциплінарну і кримінальну відповідальність. В разі дисциплінарної відповідальності, за наявності очевидних і документально підтверджених порушень, наприклад, тривалої неявки за місцем служби, командування не зобов’язане призначати службове розслідування — це дискреційне право, а не обов’язок. Для призупинення військової служби через СЗЧ або дезертирство недостатньо лише факту відсутності особи, наявність або відсутність ознак кримінального правопорушення в діях військовослужбовця має бути встановлено під час службового розслідування.

Висновок службового розслідування сам по собі не породжує правових наслідків

31 березня 2021 року КАС ВС у справі № 813/2250/17 сформулював важливу правову позицію щодо правової природи висновку службового розслідування у Збройних Силах та Державній прикордонній службі.

Військовослужбовець оскаржував два дисциплінарні стягнення, а саме попередження про неповну службову відповідність та догану. Він стверджував, що службове розслідування проводилося неуповноваженими особами з грубими порушеннями законодавства, а його висновки були неповними та упередженими.

Суди першої та апеляційної інстанцій позов задовольнили частково. Верховний Суд касаційну скаргу прикордонного загону залишив без задоволення, а рішення нижчих судів — без змін.

У межах розгляду справи Верховний Суд акцентував увагу на важливому процесуальному аспекті щодо того, що висновок службового розслідування не є рішенням суб’єкта владних повноважень, яке породжує безпосередні правові наслідки для особи.

Висновок не має обов’язкової юридичної сили і самостійно не тягне дисциплінарних наслідків. Це службовий документ, який фіксує факт проведення розслідування, є носієм доказової інформації та узагальнено описує виявлені порушення норм законодавства.

Для притягнення до відповідальності необхідно довести в повному обсязі факт порушення, вину військовослужбовця, ступінь вини, причини та умови, що сприяли правопорушенню. Сам висновок службового розслідування таких наслідків не породжує — він лише слугує доказовою базою для подальшого рішення командира.

Важливо: рішення розмежовує висновок службового розслідування, як доказовий, інформаційний документ та наказ про стягнення — акт, який породжує правові наслідки та підлягає оскарженню в суді.

Пояснення військовослужбовця є обов’язковими

5 липня 2021 року КАС ВС у справі № 815/1062/17 прийшов до висновку, що пояснення особи, щодо якої проводиться службове розслідування, є обов’язковим елементом об’єктивного з’ясування обставин, а їх ігнорування або неналежна оцінка унеможливлює законне накладення дисциплінарного стягнення.

Військовослужбовець оскаржував наказ командира частини про накладення дисциплінарного стягнення за неналежне виконання службових обов’язків. Він стверджував, що службове розслідування проведено з істотними порушеннями, зокрема без належного врахування його пояснень.

Суди першої та апеляційної інстанцій позов задовольнили частково. Верховний Суд касаційні скарги обох сторін залишив без задоволення, а рішення нижчих судів — без змін.

Верховний Суд звернув увагу на важливість дотримання процесуальних гарантій під час проведення службових розслідувань у Збройних Силах України. Зокрема, відповідно до Інструкції про порядок проведення службового розслідування у ЗСУ, військовослужбовець, щодо якого проводиться розслідування, має гарантоване право на надання пояснень — як усних, так і письмових, а також право подавати заяви й документи. Цьому праву відповідає обов’язок осіб, які проводять розслідування, належно оцінити такі пояснення та, у разі їх відхилення, обов’язково зазначити мотиви у відповідному акті перевірки.

Якщо командир частини лише констатував факт невиконання плану, але не надав оцінку поясненням та не встановив причинно-наслідковий зв’язок дисциплінарне стягнення може бути визнано необґрунтованим.

Важливо: службове розслідування не може бути формальним, а  ігнорування або неналежна оцінка пояснень військовослужбовця робить висновки упередженими, а накладене стягнення може бути визнане незаконним.

Чи відповідає командир за вчинки підлеглих?

13 липня 2023 року КАС ВС у справі № 420/15045/21 підтвердив законність накладення на командира військової частини дисциплінарного стягнення за неналежне виховання підлеглих, які вчинили дії з ознаками кримінального правопорушення.

Позивач, як командир підрозділу, оскаржував наказ про дисциплінарне стягнення за порушення статей 4 та 59 Дисциплінарного статуту ЗСУ, а саме за порушення обов’язку не допускати негідних вчинків і стримувати інших від них та обов’язку постійно займатися правовим вихованням підлеглих. Командир стверджував, що не міг стримати підлеглих від порушення, бо не перебував поруч у момент його вчинення, а сам термін перебування на посаді, що становив трохи більше 3 місяців був недостатнім для повноцінного виховного впливу.

Суди першої інстанції позов задовольнили, апеляційний суд скасував рішення та відмовив у позові. Верховний Суд касаційну скаргу позивача залишив без задоволення, а рішення апеляційного суду — без змін.

Верховний Суд зазначив, що стаття 58 Статуту внутрішньої служби ЗСУ та стаття 5 Дисциплінарного статуту ЗСУ покладають на командира персональну відповідальність перед державою за виховання підпорядкованих військовослужбовців та дотримання ними військової дисципліни. Відповідальність командира за дії підлеглих може виражатися, зокрема, у дисциплінарній відповідальності командира за правопорушення, вчинені підлеглими. Факт вчинення підлеглими дій з ознаками кримінального правопорушення є наслідком їх низьких морально-психологічних якостей, за які несе відповідальність і командир.

Крім того, Верховний Суд відхилив аргумент про короткий період перебування на посаді як недостатній для виховного впливу. Відповідальність командира є постійною і не залежить від тривалості виконання обов’язків.

Важливо: факт вчинення підлеглими тяжких порушень (з ознаками злочину) може бути підставою для стягнення на командира, незалежно від його фізичної присутності в момент порушення.

Скарги до Генштабу не зупиняють процусуальні строки

16 грудня 2021 року КАС ВС у справі № 320/1855/21 виснував, що оскарження наказу про притягнення до матеріальної відповідальності до правоохоронних органів, командира частини, старших начальників, командувача військ, Командуючого Сухопутними військами ЗСУ чи Генерального штабу не є досудовим врегулюванням спору у розумінні ч. 4 ст. 122 КАС України.

Військовослужбовець оскаржував наказ про результати службового розслідування щодо розукомплектування батальйону — в частині покладення на нього матеріальних збитків та притягнення до повної матеріальної відповідальності. Суди першої та апеляційної інстанцій залишили позов без розгляду через пропуск строків звернення до суду та відсутність підстав для їх поновлення. Позивач у касаційній скарзі наполягав, що строк позову становить 6 місяців (ч. 4 ст. 122 КАС), оскільки він намагався врегулювати спір у досудовому порядку. Зокрема, звертався до командира частини, старших начальників, командувача військ, Командуючого Сухопутними військами ЗСУ, Генерального штабу ЗСУ та неодноразово подавав скарги та запити.

ВС зазначив, що розділ V Дисциплінарного статуту ЗСУ регулює право військовослужбовця звертатися зі скаргами щодо будь-яких питань службової діяльності, в тому числі незаконного притягнення до відповідальності. Однак подання скарг, заяв, звернень до командирів, вищого командування чи Генштабу не є встановленим законом досудовим порядком вирішення адміністративного спору.

Право на звернення та досудове врегулювання спору, що передбачене ст. 122 КАСУ мають різні мету, правову природу та наслідки, відповідно їх не можна ототожнювати.

Оскільки досудового врегулювання не було, строк для звернення до адміністративного суду становить 6 місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав. Звернення зі скаргами не зупиняє і не поновлює цей строк.

Важливо: при оскарженні дисциплінарних стягнень чи інших наказів командування варто розмежовувати право на звернення в порядку Дисциплінарного статуту ЗСУ та обов’язковий досудовий порядок врегулювання адміністративного спору перед зверненням до суду. Звернення зі скаргами до командира частини, ба навіть до Генерального штабу ЗСУ не впливають на 6 місячний процесуальний строк, наданий для звернення до суду.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.