ВРП проти суддів: де закінчується контроль і починається тиск

Право на справедливий суд упродовж розумного строку є фундаментальним, проте в українських реаліях 2026 року воно дедалі частіше вступає в конфлікт із фізичними можливостями людини. Коли навантаження на одного суддю апеляційної інстанції в середньому становить 430 годин на місяць при нормі у 160, дотримання процесуальних дедлайнів перетворюється на математичне рівняння, яке не має позитивного розв'язку.

Особливої гостроти набуває юридична дискусія щодо колегіальності судових рішень. Традиційно відповідальність за виготовлення тексту рішення несла виключно особа судді-доповідача. Однак останні тенденції в діяльності Вищої ради правосуддя вказують на спробу впровадити нову практику: притягнення до відповідальності всіх членів колегії за організаційні помилки доповідача.

Проблема колегіальної відповідальності в останніх рішеннях ВРП підсвічує нову кризу. ВРП перебуває на роздоріжжі: або залишити принцип індивідуальної відповідальності доповідача, враховуючи критичне навантаження членів колегії, або впровадити модель колективної поруки, яка остаточно поховає апеляційну інстанцію.

Формування нової практики Вищої ради правосуддя  вказує на ймовірний перехід від суто індивідуальної до солідарної відповідальності всіх членів судової колегії за процесуальні зволікання.

В основі цієї концепції лежить теза про те, що судове рішення є результатом спільної роботи та спільним актом колегії, а не індивідуальним актом головуючого чи доповідача, оскільки всі судді складу беруть участь у розгляді, обговоренні та підписанні рішення

Нова практика викликає дискусію на тлі критичного кадрового дефіциту в судах. Зокрема, у Київському апеляційному суді фактична кількість суддів майже у 2,5 рази менша за нормативну, що суттєво впливає на строки розгляду справ і своєчасність виготовлення судових рішень.

Крім того, ініціатива притягнення до відповідальності «колег доповідача» породжує складні питання щодо правової визначеності та співвідношення принципів колегіальності правосуддя із гарантіями індивідуальної суддівської незалежності. Такий підхід потребує оцінки з точки зору Конституції України та міжнародних стандартів, оскільки може створити додатковий тиск на суддів в умовах системної кадрової кризи.

Навантаження 2026 року

Цифри І кварталу 2026 року свідчать про те, що судова система опинилася на межі функціональної спроможності

• Київський апеляційний суд. Станом на 31 березня 2026 року у суді за штатом передбачено 145 посад суддів, тоді як за нормативним навантаженням необхідно 196. Водночас правосуддя здійснює лише 61 суддя.
• Адміністративна юстиція. До Київського окружного адміністративного суду за перший квартал 2026 року надійшло понад 16 тис. справ. За нормативами суд потребує 333 суддів, однак фактично працюють лише 29.

За таких умов «розумний строк» стає ілюзією. Велика Палата Верховного Суду у справі № 990SCGC/7/24 зазначала, що зволікання — це не будь-яка затримка, а лише та, що не обумовлена об’єктивними обставинами (надзвичайна завантаженість, складність справи). Проте ВРП дедалі частіше ігнорує ці «об'єктивні обставини», переходячи до каральної практики.

Юридична природа судді-доповідача

Згідно з нормами КПК України, зокрема статтями 392–423, доповідач відіграє ключову роль у забезпеченні ефективності та належної організації колегіального розгляду. Його організаційна функція охоплює вивчення матеріалів, вирішення клопотань у необхідному обсязі та доповідь змісту оскаржуваного рішення й доводів апеляції іншим членам колегії.

Доповідач фактично спрямовує хід судового процесу від підготовчого етапу до етапу ухвалення рішення. Ба більше, він несе відповідальність за те, щоб спільне рішення відповідало вимогам процесуального закону (зокрема ст. 419 КПК України) щодо вмотивованості та обґрунтованості.

У системному розумінні, доповідач є визначальним чинником процесу, а дії інших членів колегії на етапі підготовки та складання тексту не розглядаються як самостійні фактори, що можуть істотно змінити його персональну відповідальність за строки.

Поряд із організаційними функціями, закон покладає на доповідача низку конкретних техніко-виконавчих обов'язків, які не можуть бути делеговані іншим членам колегії або апарату суду.

Саме доповідач відповідає за фізичне написання тексту ухвали чи постанови. Згідно з Порядком ведення ЄДРСР, обов’язок щодо своєчасного надсилання електронних примірників судового рішення покладається персонально на суддю-доповідача.

Після проголошення резолютивної частини доповідач має скласти повний текст не пізніше п’яти діб.

Конфлікт ролей: Колективний акт vs Індивідуальний проступок

Незважаючи на сталу практику індивідуальної відповідальності, у 2026 році ВРП почала відкривати дисциплінарні справи стосовно всіх членів колегії у випадках тривалих зволікань. Це свідчить про спробу перегляду статусу доповідача: він залишається основним виконавцем, але колегія розглядається як орган, що має здійснювати спільний контроль за дотриманням прав людини на справедливий суд у розумні строки.

Тобто, у практиці Вищої ради правосуддя простежується тривожна тенденція до перегляду засад індивідуальної відповідальності судді. Якщо раніше за зволікання з виготовленням рішення відповідав виключно доповідач, то ухвали ВРП від 2025–2026 років свідчать про намір запровадити «колективну відповідальність» для всього складу колегії.

Цей підхід, хоч і обґрунтовується захистом прав учасників процесу, несе в собі серйозні загрози для незалежності суддів та стабільності системи, яка й без того перебуває в стані кадрового колапсу.

ВРП акцентує увагу на тому, що усі судді складу беруть участь у розгляді, обговоренні та постановленні рішення, а резолютивну частину, яка є основою для подальшого повного тексту, підписують усі судді колегії.

Зокрема, в ухвалі від 2 березня 2026 року (справа № 302/1дп/15-26) ВРП відкрила справу стосовно суддів колегії суддів, оскільки ухвала від 27 серпня 2024 року не була виготовлена протягом 18 місяців, що фактично позбавило засудженого права на захист у суді вищої інстанції.

Такий підхід ВРП вступає у пряму суперечність із діючим законодавством та попередніми висновками самої Ради.

Чому «контроль за колегою» неможливий

На прикладі навантаження суддів Київського апеляційного суду за І квартал 2026 року можна побачити абсурдність вимоги солідарної відповідальності. Фактична кількість суддів КАС із повноваженнями становить лише 60 осіб при нормативній потребі у 196.

Нормативний час для розгляду справ, що надійшли до КАС, становить понад 80 000 годин за квартал. Фактичне навантаження на одного суддю у місяць складає близько 430 годин, що майже втричі перевищує середньомісячну норму робочого часу (160 год).

Судді-колеги не мають процесуальних важелів, щоб змусити доповідача пришвидшити написання тексту, оскільки матеріали справи знаходяться у останнього.

Ризики колективної відповідальності

Спроба впровадження моделі колективної відповідальності в судовій системі, на тлі безпрецедентного кадрового дефіциту та аномального навантаження, створює реальну загрозу колапсу правосуддя. Аналіз останніх тенденцій у практиці ВРП та статистичних даних свідчить про те, що перехід від індивідуальної відповідальності доповідача до колективної може стати деструктивним чинником для всієї галузі.

У професійному середовищі активно обговорюється зміна підходів ВРП, де судове рішення починають розглядати як «спільний акт колегії, а не індивідуальний акт головуючого».

Запровадження «колективної відповідальності» за таких умов означає, що суддя, який вже працює на межі фізичних можливостей, має додатково контролювати дедлайни своїх колег по колегіях, де він не є доповідачем.

Покладання відповідальності на членів колегії за дії доповідача створює низку операційних ризиків, що ведуть до колапсу. Замість розгляду власних справ, судді змушені витрачати час на адміністрування та моніторинг строків виготовлення рішень колегами.

Ефективні та працьовиті судді опиняються під загрозою стягнень за чужі прорахунки, що демотивує найбільш продуктивні кадри. Процесуально обов'язок виготовлення тексту та надсилання його до Реєстру (ЄДРСР) покладено персонально на доповідача. Колеги фактично не мають легальних інструментів тиску на доповідача.

Прагнення уникнути індивідуальної відповідальності призведе до пріоритету швидкості над якістю: судді підписуватимуть сирі або немотивовані тексти, аби лише вкластися у дедлайни, що підриває принцип правової визначеності.

Посилення дисциплінарного тиску в умовах відсутності 603 суддів в апеляційних судах країни може спровокувати хвилю відставок.

Колективна відповідальність — це шлях до розпаду системи. Коли навантаження перевищує людські можливості втричі, посилення каральних заходів проти членів колегії не прискорить правосуддя, а лише знищить тих, хто ще залишається на сторожі справедливості. Колегіальність має залишатися інструментом якості права, а не засобом солідарного покарання за наслідки системного кадрового голоду.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.