Верховний Суд: рівнозначність посад не зводиться до звання — оцінюються також оплата праці та обсяг повноважень
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу № 320/9767/21 за позовом до Національної поліції України та її територіального органу щодо оскарження наказів про переміщення по службі, поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення. Предметом касаційного перегляду стали рішення судів попередніх інстанцій, якими відмовлено у задоволенні позову.
Обставини справи
Позивач звернувся до адміністративного суду з вимогами про визнання протиправними та скасування наказів Національної поліції України та Головного управління Національної поліції в Київській області, якими його було переміщено з посади у центральному апараті поліції на посаду в територіальному органі, поновлення на попередній посаді та стягнення середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що його переміщення на іншу посаду було здійснено без його згоди, що суперечить вимогам законодавства, зокрема положенням трудового права, які підлягають субсидіарному застосуванню до спірних правовідносин.
Крім того, позивач стверджував, що у зв’язку зі скороченням посади, яку він обіймав у центральному апараті Національної поліції України, відповідач не виконав обов’язку щодо пропонування усіх наявних вакантних посад, які він міг обійняти з урахуванням професійного досвіду та кваліфікації.
Судами встановлено, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ, а згодом — у Національній поліції України, обіймав керівну посаду в структурі центрального апарату. У 2020 році його було звільнено у зв’язку зі скороченням штатів, однак це звільнення в подальшому було визнано судом незаконним, а позивача поновлено на посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.
Після поновлення на посаді позивача було попереджено про наступне вивільнення у зв’язку зі скороченням посади, а згодом на підставі наказу Національної поліції України переміщено на іншу посаду, при цьому нормативною підставою такого переміщення визначено абзац 2 пункту 2 частини першої статті 65 Закону України «Про Національну поліцію», а фактичною підставою — відповідну доповідну записку кадрового підрозділу.
Підставою для прийняття такого рішення слугувала доповідна записка начальника відповідного кадрового підрозділу Національної поліції України, в якій обґрунтовувалася доцільність переміщення позивача з огляду на інтереси служби.
Позивач, не погоджуючись із таким переміщенням, вважав його протиправним та таким, що порушує його права як поліцейського.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовив у задоволенні позову. Мотивуючи рішення, суди виходили з того, що відповідно до положень Закону України «Про Національну поліцію» поліцейські можуть бути переміщені на рівнозначні посади для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби, без необхідності отримання їхньої згоди.
Суди дійшли висновку, що посади, між якими було здійснено переміщення, є рівнозначними, оскільки для них передбачено однакове граничне спеціальне звання. У зв’язку з цим вони визнали, що відповідач мав правові підстави для прийняття відповідних кадрових рішень, а оскаржувані накази є правомірними.
Правові висновки Верховного Суду
Верховний Суд зазначив, що при вирішенні питання щодо застосування правових висновків, викладених у раніше ухвалених постановах, необхідно оцінювати їхню релевантність з урахуванням подібності правовідносин та чинної редакції законодавства.
Суд дійшов висновку, що правовідносини, які були предметом розгляду у справах щодо звільнення поліцейських у зв’язку зі скороченням штатів, не є подібними до спірних правовідносин, які виникли у зв’язку з переміщенням позивача на іншу посаду. Переміщення поліцейських у зв’язку зі скороченням штатів та переміщення для більш ефективної служби є різними правовими підставами, що передбачають самостійне правове регулювання.
Верховний Суд окремо наголосив, що сам по собі факт попередження про скорочення посади або наявність процедур вивільнення не означає автоматичного застосування гарантій, передбачених законодавством про працю, якщо спірні правовідносини фактично виникли у зв’язку з переміщенням, а не звільненням.
Разом з тим Верховний Суд застосував раніше сформовану правову позицію щодо необхідності врахування згоди поліцейського при переміщенні в іншу місцевість, відхиливши інший підхід, викладений у пізнішій практиці, як такий, що не відповідає усталеній судовій практиці та не був сформульований із дотриманням процедури відступу від неї.
Суд наголосив, що у разі переміщення поліцейського в іншу місцевість (інший населений пункт) застосовуються положення трудового законодавства субсидіарно, а відтак таке переміщення можливе лише за наявності згоди поліцейського.
Верховний Суд також звернув увагу на необхідність забезпечення єдності судової практики, зазначивши, що окремі відступи у попередніх рішеннях не можуть застосовуватися без дотримання встановленої процесуальним законом процедури відступу від правових висновків, що зумовлює пріоритет усталеної практики при вирішенні цієї справи.
Також Суд звернув увагу, що для визначення рівнозначності посад необхідно враховувати не лише граничне спеціальне звання, а й інші критерії, зокрема рівень посадового окладу та загального грошового забезпечення (з урахуванням його складових), обсяг посадових обов’язків і ступінь підпорядкування.
Верховний Суд встановив, що суди попередніх інстанцій, застосувавши норми матеріального права, не дослідили належним чином істотні обставини справи, зокрема не з’ясували, чи були відповідні посади рівнозначними за всіма визначеними критеріями, а також чи було переміщення пов’язане з переведенням в іншу місцевість і чи надавав позивач згоду на таке переміщення.
За відсутності встановлення зазначених обставин висновки судів попередніх інстанцій про правомірність оскаржуваних наказів визнано передчасними та необґрунтованими.
З огляду на обмеження повноважень суду касаційної інстанції щодо встановлення фактичних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційну скаргу задоволено частково, рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
