Жінка оскаржила відмову у пенсії через незарахований стаж у Білорусі: суд став на її бік
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу № 460/23365/25 за позовом фізичної особи до територіальних органів Пенсійного фонду України щодо оскарження відмови у призначенні пенсії по інвалідності та зобов’язання вчинити відповідні дії.
Предметом розгляду стало питання правомірності незарахування окремих періодів трудової діяльності та навчання до страхового стажу і, як наслідок, відмови у призначенні пенсії.
Суть справи
Позивачка звернулась до суду з вимогами про визнання протиправним та скасування рішення територіального органу Пенсійного фонду України від 27.08.2025 №103750009433, яким відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності у зв’язку з недостатністю страхового стажу, а також про зобов’язання зарахувати до страхового стажу періоди роботи та навчання у 1987–1989 роках на території Республіки Білорусь і призначити відповідну пенсію.
Підставою для відмови органу пенсійного забезпечення стало незарахування періодів роботи з 01.09.1987 по 12.09.1988 та з 03.07.1989 по 27.10.1989, а також періоду навчання з 01.09.1988 по 01.07.1989, підтверджених записами у трудовій книжці та дипломом, з огляду на відсутність підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за ці періоди, при тому що відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №562 від 16.05.2025, таке підтвердження може здійснюватися шляхом подання особою відповідної заяви, документів іноземної держави, пояснення причин неможливості їх отримання або шляхом направлення запитів через органи Пенсійного фонду України чи Міністерство закордонних справ.
Позивачка зазначала, що на момент набуття відповідного стажу діяли міжнародні договори, які передбачали взаємне визнання трудового стажу, а тому відмова у його зарахуванні є необґрунтованою. Крім того, вона вказувала на об’єктивну неможливість отримання підтвердження від іноземної держави у зв’язку з відсутністю належного міждержавного обміну інформацією.
Судом встановлено, що позивачці встановлено інвалідність ІІІ групи з 05.05.2025, після чого вона звернулась із заявою про призначення пенсії. На момент звернення її страховий стаж, визначений відповідачем, становив 10 років 11 місяців 2 дні, тоді як необхідний стаж складав 13 років. Спір виник саме щодо правомірності неврахування періодів трудової діяльності та навчання, підтверджених належними документами.
Позиції та висновки суду
Суд виходив із того, що право на соціальний захист, зокрема на пенсійне забезпечення у разі втрати працездатності, гарантується Конституцією України та реалізується відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
Встановлено, що записи у трудовій книжці позивачки є належними та допустимими доказами, оформленими відповідно до вимог законодавства, містять усі необхідні реквізити та не викликають сумнівів щодо їх достовірності. При цьому на особу не може покладатися обов’язок доведення достовірності таких записів.
Суд зазначив, що періоди трудової діяльності та навчання до набрання чинності Законом №1058-IV підлягають зарахуванню до страхового стажу відповідно до законодавства, що діяло раніше, зокрема Закону України «Про пенсійне забезпечення», який прямо передбачає зарахування як трудової діяльності, так і навчання у відповідних закладах.
Окремо суд звернув увагу на положення міжнародних договорів, зокрема Угоди про гарантії прав громадян держав — учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь від 14.12.1995, які передбачали взаємне визнання трудового стажу; при цьому суд зазначив, що попри подальшу денонсацію зазначених міжнародних договорів, права, набуті особами в період їх чинності, зберігають юридичну силу.
Незважаючи на подальшу денонсацію цих угод, права, набуті в період їх чинності, не втрачають юридичної сили.
Суд також врахував, що на момент звернення позивачки в Україні діяв воєнний стан та були відсутні дипломатичні відносини з Республікою Білорусь, що об’єктивно унеможливлювало отримання підтвердження про нездійснення пенсійних виплат. У таких умовах покладення на позивача обов’язку подання відповідних документів є надмірним і непропорційним.
Крім того, суд встановив, що орган Пенсійного фонду не виконав обов’язку щодо сприяння особі у збиранні необхідних документів, зокрема не повідомив позивачку про необхідність подання додаткових відомостей відповідно до Порядку №22-1, чим позбавив її можливості усунути недоліки поданих документів.
З урахуванням встановлених обставин суд дійшов висновку, що спірні періоди роботи та навчання підлягають зарахуванню до страхового стажу, що в сукупності забезпечує необхідну тривалість страхового стажу (13 років 27 днів) для призначення пенсії по інвалідності відповідно до статей 24, 32 та 45 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування.
Відтак суд визнав протиправним та скасував рішення органу Пенсійного фонду про відмову у призначенні пенсії, зобов’язав призначити пенсію по інвалідності з 20.08.2025 із зарахуванням відповідних періодів до страхового стажу, а також зобов’язав відповідний територіальний орган Пенсійного фонду України за місцем проживання позивачки здійснювати виплату пенсії, що відповідає принципу екстериторіальності, за яким один орган розглядає заяву та приймає рішення, а інший — здійснює виплату.
Суд також постановив стягнути судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
