Жінка 10 років доглядала будинок, який покинули сусіди: чи дозволив суд оформити його на себе

Жінка багато років користувалася будинком, оплачувала комунальні послуги, доглядала за господарством і вважала, що цього достатньо для набуття права власності за набувальною давністю. Проте Сумський апеляційний суд дійшов висновку: ключова умова для застосування статті 344 ЦК України у цій справі відсутня, адже позивачка від самого початку знала, кому належить будинок, користувалася ним за дозволом сина власниці та мала намір придбати нерухомість.

Обставини справи

Позивачка тривалий час проживала по сусідству зі спірним будинком. Після смерті власниці її син переїхав до Києва та дозволив жінці доглядати за будинком і користуватися земельною ділянкою. Він також передав їй будинкову книгу та технічний паспорт.

Згодом доньку позивачки зареєстрували у цьому будинку. Жінка доглядала господарство, обробляла земельну ділянку, оплачувала комунальні послуги та підтримувала будинок у належному стані.

Матеріали справи також свідчили, що позивачка мала намір придбати будинок. У 2005 році вона передала сину власниці 400 доларів США, що підтверджувалося розпискою. Однак оформити спадщину та укласти договір купівлі-продажу сторони так і не змогли.

Після цього жінка звернулася до суду з вимогою визнати за нею право власності на будинок і земельну ділянку за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України.

Чому суд відмовив

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, що у цій справі відсутня одна з обов'язкових умов набувальної давності — добросовісність заволодіння майном.

Колегія суддів наголосила, що добросовісним є таке заволодіння майном, коли особа на момент його отримання не знає і не повинна знати, що не має підстав для набуття права власності.

Водночас у цій справі позивачка знала, кому належить будинок, користувалася ним за дозволом сина власниці та мала намір придбати цю нерухомість, передавши йому 400 доларів США. За таких обставин її володіння виникло за волею особи, яка розпоряджалася майном, а не як самостійне добросовісне заволодіння чужою річчю.

Суд підкреслив, що відповідно до усталеної практики Верховного Суду особа, яка володіє майном за волею власника і знає, хто є його власником, не може претендувати на визнання права власності на таке майно за набувальною давністю.

Саме користування майном не створює права власності

Апеляційний суд звернув увагу, що сам по собі факт користування майном, навіть протягом тривалого часу, не є підставою для виникнення права власності за набувальною давністю, якщо відсутня добросовісність заволодіння майном. Тому догляд за будинком, сплата комунальних платежів, користування земельною ділянкою чи реєстрація членів сім'ї у цьому житлі не можуть самостійно свідчити про виникнення права власності.

Окремо — щодо земельної ділянки

Окремо суд у справі 950/190/25 зазначив, що позивачка не надала доказів, які б підтверджували правовий статус земельної ділянки, її площу, межі та наявність відповідних прав у власника домоволодіння. Через це вимоги щодо визнання права власності на земельну ділянку також не могли бути задоволені.

Остаточне рішення

Сумський апеляційний суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Лебединського районного суду — без змін.

Постанова набрала законної сили з дня її ухвалення та, з урахуванням вимог ЦПК України і вартості спірного майна, не підлягає касаційному оскарженню.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.