Верховний Суд визначив, чи може покупець квартири стягнути пеню та моральну шкоду через затримку введення будинку в експлуатацію
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду переглянув справу за позовом покупця до комунального підприємства про захист прав споживача у зв’язку з невведенням у встановлений строк в експлуатацію житлового будинку, у якому позивач придбав майнові права на квартиру.
Суд касаційної інстанції перевірив правильність висновків судів попередніх інстанцій щодо вимог про стягнення пені, збитків та моральної шкоди після того, як договір купівлі-продажу майнових прав уже був розірваний, а покупцю присуджено повернення сплачених коштів.
Фабула справи
У березні 2024 року покупець звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства з питань будівництва житлових будинків «Житлоінвестбуд-УКБ» про захист прав споживачів. Підставою для звернення стало невиконання відповідачем умов договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру.
3 вересня 2021 року сторони уклали нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу майнових прав, відповідно до якого комунальне підприємство зобов’язалося передати покупцеві майнові права на квартиру у житловому комплексі. Запланований строк введення будинку в експлуатацію був визначений як ІІ квартал 2023 року. Вартість майнових прав на квартиру становила 994 980 грн, а покупець відповідно до умов договору здійснював оплату за визначеним графіком. На підтвердження виконання своїх зобов’язань він сплатив 575 000 грн, що підтверджувалося довідкою підприємства.
Після завершення ІІ кварталу 2023 року будинок в експлуатацію введений не був. Станом на 29 січня 2024 року покупець не отримав жодних повідомлень про причини затримки введення об’єкта в експлуатацію, а також не укладав із продавцем додаткових угод щодо зміни строків виконання договору.
У зв’язку із невиконанням умов договору позивач звернувся до комунального підприємства з вимогою розірвати договір, повернути сплачені кошти, відшкодувати збитки, сплатити пеню за прострочення введення будинку в експлуатацію та компенсувати моральну шкоду. У відповідь підприємство запропонувало врегулювати питання розірвання договору та повернення коштів.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, покупець зазначав, що повністю виконав свої грошові зобов’язання за договором, однак відповідач порушив строки введення будинку в експлуатацію. У зв’язку з цим він просив розірвати договір, повернути сплачені 575 000 грн, стягнути 175 000 грн збитків, які, за його твердженням, становили витрати на оренду житла, стягнути пеню у розмірі 3 674 250 грн за прострочення виконання зобов’язання та компенсувати моральну шкоду у сумі 30 000 грн. Позивач пояснював, що через невведення будинку в експлуатацію був змушений винаймати житло, що спричинило як матеріальні втрати, так і моральні переживання.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій
Солом’янський районний суд міста Києва, з рішенням якого погодився Київський апеляційний суд, позов задовольнив частково. Суд розірвав договір купівлі-продажу майнових прав та стягнув із комунального підприємства на користь покупця 575 000 грн, сплачених на виконання договору. В іншій частині позову було відмовлено.
Задовольняючи вимоги про розірвання договору та повернення коштів, суд виходив із того, що відповідач істотно порушив умови договору. Крім того, сторони передбачили у договорі право покупця на його розірвання, а саме підприємство не заперечувало проти такого способу врегулювання спору та направляло покупцеві відповідні листи. Ця частина рішення не була предметом апеляційного перегляду.
Відмовляючи у стягненні пені, суди зазначили, що між сторонами укладено договір купівлі-продажу майнових прав, а не договір про виконання робіт чи надання послуг, тому положення частини п’ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» до спірних правовідносин не застосовуються.
У задоволенні вимог про відшкодування збитків та моральної шкоди суди також відмовили, вказавши, що позивач не надав належних доказів завдання йому збитків і моральної шкоди, а також врахували, що строк готовності об’єкта будівництва був визначений як орієнтовний, тоді як конкретний строк передачі майнових прав на квартиру договором не встановлено.
Правова позиція Верховного Суду
Переглядаючи справу № 686/6647/24 в касаційному порядку, Верховний Суд зазначив, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Суд виходив із того, що рішення судів попередніх інстанцій в оскарженій частині не повною мірою відповідають вимогам закону, оскільки окремі норми матеріального права були застосовані неправильно.
Щодо вимоги про стягнення пені Верховний Суд зазначив, що частина п’ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» регулює виключно правовідносини, які виникають із договорів про виконання робіт або надання послуг. Зазначена норма передбачає відповідальність виконавця у разі прострочення виконання роботи або надання послуги та встановлює обов’язок сплати пені за кожний день прострочення.
Суд наголосив, що Закон України «Про захист прав споживачів» чітко розмежовує поняття продавця, виконавця, роботи та послуги. Виконавцем є суб’єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги, тоді як продавцем є суб’єкт господарювання, який реалізує товари споживачу. Робота передбачає досягнення певного матеріального результату, а послуга полягає у здійсненні певної діяльності, яка споживається в процесі її надання.
Дослідивши зміст укладеного сторонами договору, Верховний Суд встановив, що його предметом є купівля-продаж майнових прав на квартиру. Договір визначає порядок передачі майнових прав та за своїми істотними умовами відповідає саме договору купівлі-продажу. Він не є договором підряду чи договором про надання послуг, а сторони не ставили питання про недійсність його умов і погодилися з визначеним сторонами характером правовідносин.
Саме тому Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин частини п’ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Оскільки відповідач виступав продавцем майнових прав, а не виконавцем робіт чи надавачем послуг, пеня, передбачена цією нормою, не підлягає стягненню. Суд також зазначив, що такий підхід відповідає усталеній практиці Верховного Суду та Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду, від якої підстав для відступу немає.
Щодо вимоги про відшкодування збитків Верховний Суд звернув увагу, що для застосування такого способу цивільно-правової відповідальності необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, шкоди, причинного зв’язку між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою, а також вини. Особа, яка заявляє вимогу про відшкодування збитків, повинна довести існування цих обставин належними та допустимими доказами.
Позивач посилався на те, що після спливу строку введення будинку в експлуатацію був змушений орендувати житло в Києві, у зв’язку з чим поніс додаткові витрати. Проте Верховний Суд погодився з висновками попередніх інстанцій, що матеріали справи не містять належних доказів того, що оренда житла була безпосередньо зумовлена саме невведенням будинку в експлуатацію. Відсутність доказів причинного зв’язку між діями відповідача та заявленими витратами виключає можливість їх відшкодування як збитків.
Іншого висновку Верховний Суд дійшов щодо вимоги про компенсацію моральної шкоди.
Суд зазначив, що статті 23 та 611 Цивільного кодексу України передбачають право особи на відшкодування моральної шкоди, а статті 4 та 22 Закону України «Про захист прав споживачів» гарантують споживачу право на її компенсацію у правовідносинах із виробниками та продавцями товарів, а також виконавцями робіт і надавачами послуг. При цьому моральна шкода може бути компенсована навіть тоді, коли відповідне право прямо не передбачене умовами договору, якщо таке право випливає із закону. Такий висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду.
Верховний Суд звернув увагу, що у цій справі договір купівлі-продажу майнових прав був розірваний саме через істотне порушення відповідачем його умов. Це стало підставою для захисту прав позивача як споживача та повернення йому сплачених коштів. За таких обставин встановлено факт порушення прав позивача, а тому він має право і на компенсацію моральної шкоди.
Касаційний суд також зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій помилково виходили з недоведеності протиправності дій відповідача. Верховний Суд наголосив, що у справах про компенсацію моральної шкоди протиправність поведінки відповідача презюмується, а обов’язок спростувати цю презумпцію покладається саме на відповідача. Такий підхід уже сформульований у попередній практиці Верховного Суду.
З урахуванням характеру порушеного права, встановлених у справі обставин, глибини душевних переживань позивача, а також вимог розумності та справедливості Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимоги про відшкодування моральної шкоди та визначив її розмір у сумі 3 000 грн. У цій частині рішення судів першої та апеляційної інстанцій були скасовані з ухваленням нового рішення, тоді як в іншій частині їх залишено без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
