КСУ встановив нові стандарти для слідчих суддів: застава — це не викуп і не кримінальне покарання
Другий сенат Конституційного Суду України 21 липня ухвалив важливе рішення, що визначає майбутнє інституту застави в країні. Суд визнав конституційною можливість призначення застави понад встановлені законом межі, проте висунув вимоги до суддів: застава більше не може бути недосяжною, вона зобов’язана залишатися реальною альтернативою триманню під вартою.
Рішення № 9-р(ІІ)/2026 стало фінальною точкою у спорі щодо конституційності абзацу п’ятого частини п’ятої статті 182 Кримінального процесуального кодексу України. Справа стосувалася повноважень слідчого судді призначати заставу, розмір якої перевищує стандартні 80 чи 300 розмірів прожиткового мінімуму. Вагу рішення важко переоцінити, оскільки воно балансує між необхідністю забезпечення інтересів слідства та конституційним правом особи на свободу.
«Судово-юридична газета» вже неодноразово звертала увагу, що визначення розміру застави дедалі частіше стає предметом дискусії щодо дотримання принципу пропорційності. Як показує практика, сторона захисту, під час обрання запобіжного заходу, все частіше наголошує на тому, що запропоновані суми не відповідають реальним майновим можливостям підозрюваних. Це, своєю чергою, піднімає питання пропорційності запобіжного заходу та його відповідності практиці Європейського суду з прав людини щодо недопущення фактичного карального характеру застави.
Суть звернення
Суб’єкт права на конституційну скаргу, Роман Дудін, стверджував, що відсутність чітких критеріїв та верхньої межі для застави у «виключних випадках» призводить до суб’єктивності суддів та маніпуляцій. У його справі застава неодноразово призначалася у розмірі понад 5 мільйонів гривень, що складає 1700 прожиткових мінімумів. Це на думку заявника, перетворило заставу на «безальтернативне ув’язнення». Автор клопотання наголошував на порушенні принципів рівності, права на свободу та презумпції невинуватості.
Висновки Конституційного Суду: застава є конституційною
Під час розгляду справи Конституційний Суд отримав офіційні позиції Верховної Ради та Президента, які фактично підтримали чинну модель визначення застави. Обидва державні інститути наголосили, що закон уже містить достатні запобіжники від свавільного визначення її розміру.
Голова Верховної Ради звернув увагу, що у «виняткових випадках» суд дійсно має широку дискрецію встановлювати заставу понад граничні межі, визначені статтею 182 КПК. Водночас така свобода розсуду не є необмеженою: суд зобов’язаний враховувати тяжкість злочину, майновий і сімейний стан підозрюваного, ризики перешкоджання кримінальному провадженню та розмір завданої шкоди. При цьому сама застава, відповідно до закону, не може бути завідомо непомірною для особи.
Водночас парламент визнав, що саме широкий суддівський розсуд теоретично не виключає ризику встановлення надмірної застави, а тому ключове значення має належне застосування закону та мотивування судових рішень.
В Офісі Президента наголосили, що КПК прямо забороняє визначати заставу, яка є непомірною для підозрюваного, а рішення про її розмір повинно ухвалюватися лише після всебічного дослідження обставин справи, з дотриманням принципу презумпції невинуватості.
Свобода — правило, а не виняток
Конституційний Суд нагадав, що застава не є покаранням, способом відшкодування шкоди чи «викупом» із-під варти. Її єдина мета — гарантувати належну процесуальну поведінку підозрюваного та забезпечити його участь у кримінальному провадженні.
Право на свободу та особисту недоторканність, гарантоване статтею 29 Конституції України і є одним із фундаментальних прав людини. Саме тому будь-яке його обмеження можливе лише за наявності переконливих підстав, у порядку, визначеному законом, та виключно на підставі мотивованого судового рішення.
Суд окремо наголосив, що Конституція не допускає перетворення арешту на стандартний запобіжний захід. За принципом in dubio pro libertate («у разі сумніву — на користь свободи») особиста свобода є природним станом людини, а тримання під вартою — винятком, який повинен застосовуватися лише тоді, коли жоден м’якший захід не може забезпечити цілі кримінального провадження.
Саме тому законодавство має гарантувати існування реальної альтернативи арешту, а такою альтернативою і є застава.
Застава має бути відчутною, але реальною
Конституційний Суд звернув увагу, що розмір застави повинен визначатися індивідуально з урахуванням конкретних обставин справи та майнового становища особи.
Вона повинна бути достатньо значною, щоб мотивувати підозрюваного виконувати покладені на нього процесуальні обов’язки, але не настільки високою, щоб фактично позбавити людину можливості скористатися альтернативою триманню під вартою.
Інакше, зазначив Суд, застава втрачає свою конституційну функцію і перестає бути реальним альтернативним запобіжним заходом.
Позиція КСУ узгоджується з практикою ЄСПЛ
Конституційний Суд також наголосив, що такий підхід відповідає міжнародним стандартам захисту прав людини, закріпленим у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Міжнародному пакті про громадянські і політичні права. Україна, як держава-учасниця цих міжнародних договорів, зобов’язана забезпечувати, щоб обмеження свободи залишалося винятком, а застава — реальною альтернативою позбавленню волі, а не його прихованою формою.
Надвисока застава можлива, але лише за чіткими правилами
Конституційний Суд дійшов висновку, що право суду призначати заставу понад граничні межі, встановлені статтею 182 КПК, саме по собі не суперечить Конституції України.
Суд звернув увагу, що така можливість застосовується лише у виняткових випадках, коли стандартний розмір застави не здатний гарантувати виконання підозрюваним процесуальних обов’язків. При цьому рішення не може бути довільним — суд зобов’язаний детально обґрунтувати, чому саме необхідно відступити від загальних меж.
Конституційний Суд окремо пояснив, чому закон не встановлює максимальної межі застави. На думку Суду, через значну різницю в майновому стані людей фіксована «стеля» могла б втратити стримувальний ефект для підозрюваних з дуже значними статками. Саме тому КПК дозволяє у виняткових випадках визначати заставу понад встановлені межі, але лише за умови, що суд індивідуально обґрунтує її розмір і вона не буде завідомо непомірною для конкретної особи.
Проте, навіть у виняткових випадках діє пряма норма частини четвертої статті 182 КПК: розмір застави не може бути завідомо непомірним для підозрюваного чи обвинуваченого.
КСУ підкреслив, що перевищення граничного розміру застави можливе лише за умови належно мотивованого судового рішення. Суддя повинен пояснити, які саме ризики існують, чому стандартна застава є недостатньою та чому визначений розмір є пропорційним саме в цій справі.
Крім того, такі ухвали можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, що є додатковою гарантією від можливих зловживань.
У підсумку Конституційний Суд визнав, що абзац п’ятий частини п’ятої статті 182 КПК відповідає Конституції України, а сама модель визначення застави містить достатні правові запобіжники від свавільного застосування.
Застава має бути реальною альтернативою арешту
Попри те, що Конституційний Суд визнав конституційною можливість призначати заставу без верхньої межі, він встановив важливий запобіжник: застава не може перетворюватися на приховану форму тримання під вартою.
Суд наголосив, що розмір застави має бути достатньо відчутним, аби гарантувати належну процесуальну поведінку підозрюваного, але водночас не настільки непомірним, щоб фактично позбавляти людину можливості вийти з-під варти. Іншими словами, застава повинна залишатися реальною альтернативою арешту, а не формальною опцією.
Що тепер мають враховувати судді
Конституційний Суд фактично окреслив стандарти, яких мають дотримуватися слідчі судді, визначаючи заставу у «виключних випадках».
Зокрема, суди повинні оцінювати реальний майновий стан підозрюваного: його законні доходи, активи, сімейний стан, наявність утриманців, а також доступність майна для внесення застави. Якщо активи арештовані в межах того самого кримінального провадження, це також має враховуватися.
Кожне рішення про визначення застави повинно бути детально вмотивоване та спиратися на конкретні докази, а не на припущення.
Рішення Конституційного Суду визначає стандарти для встановлення розміру застави у кримінальному провадженні. Відтепер призначення застави понад 300 прожиткових мінімумів вимагатиме особливо ретельного обґрунтування. Суди повинні оцінювати не лише тяжкість інкримінованого злочину та процесуальні ризики, а й реальний майновий стан особи, доступність її активів, сімейні обставини та практику Європейського суду з прав людини, зокрема у справах Mangouras v. Spain, Istomina v. Ukraine та інших.
Рішення КСУ № 9-р(ІІ)/2026 не обмежило право судів визначати заставу понад встановлені законом межі. Водночас Суд чітко окреслив конституційні гарантії: відсутність верхньої межі не означає необмеженої дискреції.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
