Верховный Суд обратил внимание на отличие согласительной и разрешительной процедур размещения рекламы в Киеве

Верховный Суд рассмотрел в кассационном порядке административное дело по иску Общества к Управлению по рекламе исполнительного органа Киевского городского совета (Киевской городской государственной администрации) и Исполкома Киевского городского совета (Киевской городской государственной администрации) о признании противоправными действия Управления о возвращении без рассмотрения заявлений Общества о продление срока действия согласований на размещение рекламы на транспорте коммунальной собственности территориального общества города Киева и обязательства Исполком принять решение по его заявлениям о продлении срока действия на пять лет указанных согласований.

Суть спірних правовідносин полягала у тому, що Товариство в 2016 році отримало 54 погодження на розміщення реклами на транспорті комунальної власності м. Києва з терміном дії до 2021 року. Після закінчення строку дії цих погоджень Товариство звернулося до Управління із заявами про продовження строку дії відповідно до статті 7 Закону України від 6 вересня 2005 року № 2806-IV та пункту 2.8 Порядку розміщення зовнішньої реклами в місті Києві, затвердженого розпорядженням виконкому від 5 лютого 2019 року № 207.

Разом з тим, Управління листом повернуло позивачу зазначені заяви без розгляду з тієї підстави, що Порядок погодження розміщення реклами на транспорті комунальної власності територіальної громади міста Києва (далі - Порядок погодження розміщення реклами на транспорті), затверджений розпорядженням виконкому від 5 лютого 2019 року № 207, не регламентує процедуру продовження строку дії погоджень на розміщення реклами на транспорті комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Однак, позивач вважав, що така процедура визначена пунктом 2.8 Порядку розміщення зовнішньої реклами міста Києва та, оскільки за законодавством Управління не мало право повертати заяви Товариства без розгляду, вказував, що отримав право на застосування принципу мовчазної згоди щодо отримання дозволів (погоджень) на розміщення реклами.

Вищезазначене зумовило звернення Товариства до суду з адміністративним позовом.

Суд першої інстанції позов задовольнив частково, мотивуючи своє рішення тим, що на момент отримання позивачем погоджень на розміщення реклами на транспорті комунальної власності міста Києва законодавство визначало право розповсюджувача на продовження строку дії погоджень, а після 1 липня 2019 року таке нормативно-правове регулювання відсутнє; Управлінням порушено принцип «легітимних очікувань» Товариства на продовження відповідних погоджень.

У той же час суд апеляційної інстанції задовольнив апеляційну скаргу Управління, скасувавши рішення суду першої інстанції та ухваливши нову постанову про відмову у задоволенні позову. Суд керувався тим, що Управління не має повноважень приймати рішення у формі наказу про продовження строку дії погоджень на розміщення реклами на транспорті комунальної власності міста Києва, а Порядок погодження розміщення реклами на транспорті комунальної власності територіальної громади міста Києва не передбачає подання суб’єктами господарювання заяв про продовження строку дії погоджень, тому відповідач опрацював заяви позивача та повернув їх без розгляду. За висновком суду апеляційної інстанції, прийняття рішення про повернення заяв без розгляду, а не рішення про відмову в їх задоволенні, не впливає (не змінює) наслідків рішення, яке мало б бути прийнято за наслідком їх опрацювання.

Верховний Суд погодився із такими висновками суду апеляційної інстанції, залишив касаційну скаргу Товариства без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.

У цій справі на підставі аналізу положень статей 1, 16 та 18 Закону України «Про рекламу» від 3 липня 1996 року № 270/96-ВР було зроблено висновок про те, що для розміщення реклами на транспорті дозвіл виконавчого комітету органу місцевого самоврядування не потрібен, необхідне лише погодження з власником об`єктів транспорту або уповноваженими ним органами; натомість, розміщення зовнішньої реклами в обов`язковому порядку потребує отримання дозволу виконкому відповідної місцевої ради.

Суд звернув увагу, що процедура отримання дозволу на розміщення зовнішньої реклами, що регулюється Порядком розміщення зовнішньої реклами, не є тотожною процедурі погодження на розміщення реклами на транспорті комунальної власності територіальної громади міста Києва, яка є спрощеною в порівнянні з отриманням дозволу та з 05 лютого 2019 року унормована Порядком погодження розміщення реклами на транспорті.

У правовідносинах, що виникають з розміщення реклами на транспорті комунальної власності територіальної громади міста Києва, Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) не виступає дозвільним органом у розумінні Закону № 2806-IV.

Для розміщення реклами на транспорті комунальної власності територіальної громади робочий орган міської ради не надає дозвіл, а виступає третьою стороною у тристороннім договорі, який укладається між заявником (розповсюджувачем реклами) та балансоутримувачем.

Товариство раніше отримало погодження на розміщення реклами на транспорті комунальної власності територіальної громади міста Києва, що спростовує твердження позивача стосовно подання ним до Центру надання адміністративних послуг фактично дозволів на розміщення зовнішньої реклами.

Враховуючи зазначене, Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради не мало змоги забезпечити продовження дії раніше виданих Товариству погоджень у зв`язку зі зміною правового регулювання – Порядок погодження розміщення реклами на транспорті комунальної власності територіальної громади міста Києва не передбачає процедури продовження дії погоджень, виданих до набрання ним чинності.

Суд вказав на те, що правовим підґрунтям для виникнення в особи легітимного очікування можуть бути: норми права (законодавство), судова практика, акт індивідуальної дії, конкретне судове рішення, що набуло законної сили, або умови договору; відсутність у законі приписів щодо певного права, яке, однак, слідує із загальних конституційних принципів або природного права, або відсутність закону, який визначає механізм реалізації такого права, не може свідчити про відсутність правового підґрунтя для виникнення в особи легітимного очікування щодо реалізації такого права.

 Товариство звернулося до дозвільного органу із заявою про продовження дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами, правова природа яких є іншою, ніж у погоджень, не могло сподіватися на позитивне вирішення питання продовження дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами в місті Києві, які йому не видавалися. Тому Суд відхилив доводи позивача щодо легітимних очікувань отримати продовження дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами на мостах, естакадах та шляхопроводах міста Києва.

Також Верховний Суд звернув увагу, що Управління за результатами розгляду документів щодо продовження дії дозволів має дискрецію повернути суб’єкту господарювання заяви за відсутності оригіналу виданого дозволу або подання неповного пакету документів (висновку щодо відповідності встановленого рекламного засобу вимогам безпеки розміщення та використання, та/або оригіналу листа-погодження від власника (балансоутримувача) місця розташування рекламного засобу або уповноваженої ним особи щодо відсутності заперечень на розміщення рекламного засобу; та/або документа, який підтверджує стан розрахунків розповсюджувача зовнішньої реклами за договором на право тимчасового користування місцем).

Постанова Верховного Суду від 16 липня 2024 року у справі №640/4263/22 (адміністративне провадження № К/990/3588/24).

Автор: Наталья Мамченко

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на наш VIBER, страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.