Скасування ненормативного акта щодо погодження меж міста: правова позиція ВС

Верховний Суд, розглянувши адміністративну справу за позовом Нікопольської міської ради Дніпропетровської області до Приміської (Межинської) сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області про скасування рішення, сформулював позицію, у яких випадках орган місцевого самоврядування може скасувати власні рішення.

З рішень судів попередніх інстанцій вбачається, що рішенням Межинської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області від 14 травня 2013 року №331-30/VІ було погоджено «Проект внесення змін до генерального плану м. Нікополя», а згодом сільрада його скасувала рішенням від 5 квітня 2016 року №66-8-VІІ.

Залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції, Верховний Суд зазначив, що ключовим питанням у контексті можливості скасування органом місцевого самоврядування свого владного управлінського рішення є визначення того, яким за своєю правовою природою є відповідний акт — нормативним чи ненормативним.

Верховний Суд зауважив, що визначальною особливістю нормативного акта є його спрямованість на врегулювання відносин множинної кількості суб’єктів відповідних правовідносин — двох чи більше учасників певного виду відносин. Тобто об’єктом правового регулювання є встановлення загальних правил поведінки між декількома суб’єктами, які беруть на себе права чи обов’язки, що призводить до виникнення, зміни чи припинення відповідних правовідносин. Адресата юридичних приписів нормативного акта неможливо чітко ідентифікувати, оскільки ним потенційно може бути кожна особа, що зацікавлена в реалізації свого суб’єктивного права або охоронюваного законом інтересу.

Натомість ненормативні акти, як зазначив Суд, мають своїм предметом вплив на чітко визначеного суб’єкта права, якому надаються певні права або на якого покладаються певні обов’язки. І об’єктом правового регулювання тут виступає потреба закріплення певної суб’єктивної волі стосовно конкретної особи, що зумовлює виникнення певних змін у правовому статусі цієї особи. Тож адресат юридичних приписів ненормативного акта завжди чітко визначений, і, залежно від обставин, ініціатором його видання може бути як адресат, так і видавник відповідного акта.

Отже, Суд резюмував, що співвідношення між нормативними та ненормативними актами визначається з огляду на мету їхнього видання: ненормативний акт є актом реалізації норм права, який видається тільки задля розв’язання певної ситуації за індивідуально-визначених обставин та умов, тоді як нормативні акти містять приписи права, що стосуються прав та інтересів невизначеного кола суб’єктів і які реалізуються без темпоральних обмежень.

Суд дійшов висновку, що рішення сільської ради про скасування власного рішення щодо погодження проекту внесення змін до Генерального плану міста-супутника є ненормативним правовим актом одноразового застосування, яке вичерпало свою дію фактом його виконання, оскільки: 1) адресатом відповідного рішення є чітко визначений суб’єкт — міська рада, яка на підставі цього рішення реалізувала своє право на розширення меж міста. Це рішення породжує певні права та обов’язки щодо управління комунальним майном тільки для міської ради як його адресата; 2) міською радою було розроблено містобудівну документацію задля розширення меж міста (позивач розпочав реалізовувати своє право), а також у зв’язку з його реалізацією виникли права та обов’язки у видавника відповідного індивідуального акта, тому це рішення не може бути надалі нею скасоване.

З текстом постанови Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі №182/2428/16-а (адміністративне провадження №К/9901/54061/18) можна ознайомитися в ЄДРСР.

Раніше «Судово-юридична газета» публікувала висновок ВС щодо підстав для розірвання договору купівлі-продажу.