Презумпція невинуватості у світлі рішення ЄСПЛ у справі C.O. проти Німеччини

ДРОЗДОВ Олександр Михайлович

професор, доктор юридичних наук,

заслужений юрист України, адвокат,

член Комісії з питань правової реформи при Президентові України,

заступник голови Галузевої експертної ради з галузі знань 08 “Право” НАЗЯВО,

член Науково-консультативних рад при Конституційному Суді України та Верховному Суді,

професор кафедри кримінально-правових та адміністративно-правових дисциплін Юридичного факультету ПВНЗ «МЕГУ імені академіка Степана Дем’янчука», (м. Рівне, Україна)

доцент кафедри кримінального процесу Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого (м. Харків, Україна)

ДРОЗДОВА Олена Валеріївна

доцентка, кандидатка юридичних наук, адвокатка,

доцентка кафедри кримінально-правових та адміністративно-правових дисциплін Юридичного факультету ПВНЗ «МЕГУ імені академіка Степана Дем’янчука», (м. Рівне, Україна)

професорка кафедри кримінального права та кримінології, міжнародного публічного права та міжнародних відносин Юридичного факультету Барселонського університету (м. Барселона, Королівство Іспанія)

Презумпція невинуватості є одним із наріжних каменів кримінального процесу. Нагадаємо, що її зміст полягає в тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. (ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК). Проте, на практиці, численними є випадки порушення цього принципу, що призводить до упередженого ставлення до обвинувачених. Незважаючи на те, що цей принцип закріплений у Європейській конвенції з прав людини (Конвенція), Конституції України та Кримінальному процесуальному кодексі України, його порушення може мати місце як на стадії досудового розслідування, так і під час судового провадження. Зокрема, проблема виникає у зв’язку з передчасними висловлюваннями органів досудового розслідування або судів щодо вини осіб, які ще не засуджені.

Рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ, Суд) у справі C.O. проти Німеччини від 17 вересня 2024 року висвітлює питання передчасного висловлення припущень щодо вини особи до її офіційного засудження. У цьому контексті український кримінальний процес може отримати важливі уроки, враховуючи постійний розвиток правової системи України та необхідність дотримання міжнародних стандартів у сфері прав людини.

Основною проблемою, що розглядається у рішенні ЄСПЛ, є питання щодо порушення презумпції невинуватості у кримінальних справах, де суди або інші органи влади роблять висновки щодо вини особи до того, як її було офіційно засуджено. У справі C.O. проти Німеччини суд розглядав питання, чи є використання детальних описів дій заявника в окремих судових рішеннях порушенням його права на презумпцію невинуватості, оскільки ці дії ще не були доведені в окремих судових процесах щодо заявника.

Обставини справи. Заявник, пан C.O., громадянин Німеччини, народився в 1942 році та проживав на час розгляду справи у Гамбурзі. Він був одним із власників і акціонерів німецького приватного банку W-Bank, де з 2014 по 2019 рік обіймав посаду голови наглядової ради. W-Bank був причетний до скандалу "Cum-Ex" — масштабної схеми податкового шахрайства, в якій за допомогою підроблених документів отримували великі суми податкових повернень.

Справа стосувалася кримінального провадження щодо двох осіб (M.С. та Н.Д.), яких визнали винними у вчиненні злочинів спільно із заявником або у наданні допомоги у вчиненні злочинів, де він фігурував як один із основних виконавців, хоча його вина на той час ще не була доведена. 1 липня 2022 року прокуратура висунула йому обвинувачення в ухиленні від сплати податків, яке було передане до обласного суду. 12 квітня 2023 року суд розпочав розгляд справи, але 24 червня 2024 року провадження припинили через погіршення стану здоров'я заявника, що зробило його нездатним брати участь у судовому процесі. Це рішення не було остаточним, оскільки і заявник, і прокуратура подали апеляцію.

Посилаючись на статтю 6 § 2 (презумпція невинуватості) та статтю 8 § 1 Європейської конвенції з прав людини, заявник скаржився на те, що рішення Регіонального суду та Федерального суду Німеччини, які містили твердження про його причетність до злочинів, передчасно оголосили його винним, що завдало шкоди його приватному та професійному життю.

Рішення Суду. ЄСПЛ наголосив, що презумпція невинуватості, закріплена в пункті 2 статті 6 Конвенції, є одним з елементів справедливого кримінального провадження, передбаченого пунктом 1. Стаття 6 § 2 Конвенції забороняє передчасне висловлення думки судом про винуватість особи, «обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення», до того, як це буде доведено відповідно до закону. Вона також стосується заяв, зроблених іншими державними посадовцями щодо триваючих (незавершених) кримінальних розслідувань, які спонукають громадськість вважати підозрюваного винним та впливають на оцінку фактів компетентним судовим органом.

ЄСПЛ також наголосив, що необхідно чітко розрізняти твердження про те, що особа лише підозрюється у вчиненні злочину, та однозначне твердження про те, що особа вчинила цей злочин, за відсутності остаточного вироку. У цьому зв'язку Суд підкреслював важливість добирати слова державним службовцям в їхніх заявах до того, як особу було засуджено за певне кримінальне правопорушення. Хоча використання мови і має вирішальне значення, Суд також зазначав, що питання, чи порушує заява державного посадовця принцип презумпції невинуватості, слід оцінювати у контексті конкретних обставин, за яких було зроблено спірну заяву. Враховуючи природу та контекст конкретних судових проваджень, навіть використання невдалих формулювань може не мати вирішального значення. Судова практика надає приклади випадків, коли порушення статті 6 § 2 Конвенції не було виявлено, навіть якщо мова, використана національними органами влади та судами, зазнавала критики (див. Nealon and Hallam v. the United Kingdom [GC]^[1]).

В контексті принципів щодо заяв, зроблених у паралельних кримінальних провадженнях проти співобвинувачених ЄСПЛ нагадав, що принцип презумпції невинуватості теоретично може бути порушений у зв'язку з передчасними заявами про винуватість обвинуваченого, зробленими в рамках вироку щодо окремо переслідуваних співобвинувачених.

ЄСПЛ раніше визнавав, що у складних кримінальних провадженнях за участю кількох осіб, які не можуть бути розглянуті разом, посилання суду на участь третіх осіб, яких пізніше можуть судити окремо, може бути необхідним для оцінки винуватості тих, хто наразі постає перед судом. Кримінальні суди зобов'язані встановлювати факти, релевантні для оцінки юридичної відповідальності обвинувачених, якомога точніше, і вони не можуть подавати встановлені факти як просто припущення або підозри. Це також стосується фактів, пов'язаних із залученням третіх осіб. Однак, якщо такі факти мають бути наведені, суди повинні уникати надання більше інформації, ніж це необхідно для оцінки юридичної відповідальності тих осіб, які є обвинуваченими у судовому провадженні.

ЄСПЛ зазначив, що досудові провадження щодо операцій «Cum-Ex» у зв’язку з W-Банком спочатку проводилися як єдине провадження щодо численних обвинувачених осіб, і що прокуратура потім вирішила ініціювати окреме провадження лише проти М.С. і Н.Д. і висунути їм обвинувачення раніше, ніж іншим обвинуваченим, включаючи заявника. Суд взяв до уваги підстави, на яких прокуратура виділила провадження, а саме складність і масштаб проваджень щодо «Cum-Ex» і той факт, що справа проти М.С. і Н.Д. була готова до розгляду у зв’язку з їхніми зізнаннями, на відміну від справи проти інших обвинувачених. Він вважав, що рішення виділити провадження відповідало зобов’язанню згідно з німецьким законодавством здійснювати кримінальні провадження оперативно (без зволікань) і праву М.С. і Н.Д. на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку відповідно до статті 6 § 1 Конвенції. Тому Суд не вбачав підстав вважати це рішення необґрунтованим.

ЄСПЛ зазначав, що в своїх рішеннях щодо М.С. і Н.Д. Регіональний суд і Федеральний суд не лише детально описали дії та наміри заявника з фактичної точки зору, але й оцінили їх із правової точки зору. Зокрема, кримінальні суди встановили, що заявник виконав об’єктивні (actus reus) та суб’єктивні (mens rea) елементи кримінального правопорушення, у якому його було обвинувачено (ухилення від сплати податків), і що він зробив це незаконно. Таким чином, вони встановили, що заявник виконав дві з трьох основних умов, необхідних для встановлення кримінальної відповідальності згідно з національним законодавством.

ЄСПЛ мав перевірити, якою мірою оскаржувані твердження становлять передчасне висловлювання про вину заявника. У зв’язку з цим він повторив, що якщо факти, пов’язані з участю третіх осіб, повинні бути включені в рішення кримінальних судів, суди повинні уникати надання більше інформації, ніж це необхідно для оцінки юридичної відповідальності тих осіб, які є обвинуваченими в судовому провадженні. Суд зауважив, що, згідно з доводами уряду, оскільки кримінальні суди посилалися на існування спільного плану, розробленого та реалізованого заявником разом з іншими особами, ці висновки були необхідні, у світлі статті 25 § 2 КК, для встановлення того, що М.С. вчинив ухилення від сплати податків як співучасник. Крім того, він зазначав, що, згідно з доводами уряду, оскільки кримінальні суди зазначили, що заявник навмисно й незаконно вчинив ухилення від сплати податків, ці висновки були необхідні, у світлі статті 27 § 1 КК, для встановлення того, що М.С. і Н.Д. допомагали та підбурювали до цього злочину. Суд зазначав, що заявник не оскаржив ці доводи та не продемонстрував, яким чином кримінальні суди могли засудити М.С. і Н.Д. без зазначених тверджень. Він лише стверджував, що Регіональний суд використовував значно стриманішу мову, коли згадував його у своєму рішенні щодо C.S. У цьому зв’язку Суд звернув увагу на аргумент уряду, що вирок щодо C.S. не можна порівняти з вироком щодо М.С. і Н.Д. Тому він вважає, що немає підстав стверджувати, що оспорювані твердження були зайвими згідно з національним законодавством для оцінки кримінальної відповідальності М.С. і Н.Д., незалежно від того, що обидва вони зізналися у своїй причетності до злочинів. У зв’язку з цим Суд бере до уваги рішення Федерального конституційного суду від 27 січня 2023 року, зокрема, щодо вимоги точного та чіткого формулювання.

Крім того, ЄСПЛ зазначав, що кримінальні суди утрималися від будь-яких висновків щодо «вини» (Schuld) заявника в розумінні німецького кримінального права, зокрема щодо питання, чи міг заявник посилатися на помилку щодо права (Verbotsirrtum) стосовно шахрайського характеру операцій «Cum-Ex», і що це рішення відповідало принципу «обмеженої участі в пособництві та підбурюванні» згідно з національним законодавством.

ЄСПЛ взяв до уваги аргумент уряду, що відсутність будь-яких висновків щодо «вини» (Schuld) заявника в розумінні німецького кримінального права означала, що кримінальні суди не вирішували наперед питання про вину заявника, тобто його кримінальну відповідальність. Суд зазначав, що хоча порушення презумпції невинуватості визначається відповідно до автономного значення Конвенції, добре відоме значення та вплив юридичних термінів згідно з національним законодавством повинні враховуватися при визначенні того, чи можна кваліфікувати твердження таким, що засвідчує кримінальну вину особи.

ЄСПЛ також зазначав, що, на відміну від хибного аргументу заявника, оспорювані твердження не мали обов’язкової сили згідно з німецьким кримінальним правом для суду, який розглядав справу проти нього. Згідно з положеннями німецького законодавства, не можна робити висновки щодо вини особи на підставі кримінального провадження, в якому вона не брала участі, і обвинувачений захищений презумпцією невинуватості.

Тим не менш, ЄСПЛ мав перевірити, чи була аргументація кримінальних судів у цій справі сформульована таким чином, щоб викликати сумніви щодо можливого попереднього висновку про вину заявника.

ЄСПЛ вважав, що, називаючи заявника в усіх рішеннях «окремо обвинувачена особа», кримінальні суди підкреслили той факт, що вони не покликані визначати вину заявника, а відповідно до положень національного законодавства про кримінальне провадження лише оцінюють кримінальну відповідальність тих обвинувачених, які підпадають під юрисдикцію даного провадження, а саме M.С. та Н.Д.

Крім того, ЄСПЛ зауважив, що твердження кримінальних судів у кінцевому підсумку не мали жодного негативного впливу на провадження проти заявника.

Виходячи з вищевикладених міркувань, ЄСПЛ дійшов висновку, що оскаржувані твердження в обґрунтуванні рішення Регіонального суду від 18 березня 2020 року та рішення Федерального суду від 28 липня 2021 року не мали жодного негативного впливу і, отже, не порушили принцип презумпції невинуватості.

Отже, ЄСПЛ виснував, що порушення статті 6 § 2 Конвенції не було.

Заявник також стверджував, що оскаржувані твердження в рішеннях кримінальних судів стигматизували його та негативно вплинули на його приватне та професійне життя. Зокрема, він стверджував, що в результаті цих заяв він був змушений відмовитися від своїх повноважень у W - Bank та інших компаніях, що його було позбавлено права голосу в W - Bank та що його було обмежено в праві розпоряджатися своїми акціями в W - Bank. Він посилався на пункт 1 статті 8 Конвенції.

Беручи до уваги вищезазначений висновок про те, що твердження в рішеннях Регіонального суду та Федерального суду, які стверджують про причетність заявника до правопорушень, вчинених MS та ND, не порушили статтю 6 § 2 Конвенції, ЄСПЛ вважав, що за обставин даної справи ці заяви не порушують окремого питання за пунктом 1 статті 8 Конвенції.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.