Смертельна ДТП на авто перевізника: ВС пояснив, чому компенсацію платить роботодавець водія, а не власник транспорту

11:58, 28 липня 2026 125
telegram sharing button
facebook sharing button
viber sharing button
twitter sharing button
whatsapp sharing button
Якщо працівник під час виконання трудових обов’язків завдав шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідальність за таку шкоду може бути покладена на роботодавця на підставі статті 1172 ЦК України.
Смертельна ДТП на авто перевізника: ВС пояснив, чому компенсацію платить роботодавець водія, а не власник транспорту
Слідкуйте за актуальними новинами у соцмережах SUD.UA

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 15 липня 2026 року розглянув справу № 199/9026/23 щодо відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок смертельної ДТП. Ключовим питанням стало визначення особи, яка повинна відповідати за шкоду, якщо автомобіль належав третій особі, однак ним керував працівник ТОВ під час виконання своїх трудових обов’язків.

Обставини справи

На автодорозі М-03 «Знам’янка — Луганськ — Ізварине» автомобіль під керуванням водія здійснив наїзд на велосипедиста, який рухався у попутному напрямку. Внаслідок ДТП велосипедист отримав тяжкі тілесні ушкодження та згодом помер у лікарні.

За фактом ДТП було відкрито кримінальне провадження за частиною другою статті 286 КК України.

Водій був працівником товариства поштового зв’язку та обіймав посаду кур’єра служби доставки. Під час допиту у кримінальному провадженні він повідомив, що працював у товаристві на посаді водія-кур’єра.

Автомобіль належав на праві приватної власності іншій особі. Між власником автомобіля як перевізником і товариством поштового зв’язку як замовником було укладено договір про перевезення вантажів автомобільним транспортом, яким передбачалося використання цього автомобіля для виконання замовлень із перевезення вантажів товариства.

Дружина та син загиблого звернулися до суду з позовом про відшкодування шкоди, зазначаючи, що смерть близької людини спричинила їм тяжкі душевні страждання та порушила звичний спосіб життя. Кожен із них оцінив моральну шкоду у 2,5 млн грн. Також вони просили відшкодувати витрати на поховання та спорудження надгробного пам’ятника.

Суд першої інстанції частково задовольнив позов і стягнув із товариства поштового зв’язку на користь кожного з позивачів по 2,5 млн грн моральної шкоди та майнову шкоду. У позові до інших відповідачів було відмовлено. Апеляційний суд залишив це рішення без змін.

Товариство поштового зв’язку звернулося до Верховного Суду. Воно наполягало, що не було власником, володільцем чи користувачем автомобіля, а виступало лише замовником послуг перевезення. Крім того, на думку товариства, суди не встановили, чи входило керування транспортними засобами до посадових обов’язків водія і чи виконував він свої трудові обов’язки безпосередньо у момент ДТП.

Позиція Верховного Суду

ВС вказав, що відповідно до частин другої та п’ятої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Суд зазначив, що згідно з частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків.

ВС наголосив, що обов`язок відшкодувати завдану шкоду, завдану внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок.

Потерпілий має подати докази, що підтверджують факт завдання шкоди внаслідок ДТП, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов’язана відшкодувати шкоду.

ВС нагадав висновок ВП ВС, відповідно до якого особа, яка керує транспортним засобом у зв’язку з виконанням своїх трудових (службових) обов’язків на підставі трудового договору з особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, не є суб’єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У такому випадку відповідальність покладається на законного володільця джерела підвищеної небезпеки — роботодавця.

Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Щодо моральної шкоди Суд зазначив, що відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові або дружині, батькам, дітям, а також особам, які проживали з нею однією сім’єю.

При цьому моральна шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

ВС вказав, що під час вирішення справ такої категорії суд зобов’язаний дослідити обставини справи, з’ясувати учасників та характер правовідносин, що склалися між ними, встановити розмір заподіяної шкоди, з’ясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.

Також, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

У цій справі суди встановили, що водій був працівником товариства, займав посаду кур’єра служби доставки, а транспортний засіб використовувався для перевезення вантажів товариства. У матеріалах справи містилися копія його трудової книжки та посадова інструкція, які були досліджені судами.

Оцінивши характер та обсяг фізичних, душевних, психічних страждань позивачів, втрату ними близької особи — чоловіка та батька, неможливість поновити попереднє становище внаслідок його загибелі, істотність вимушених змін у їхньому житті та наслідків для морального стану, суди дійшли висновку, що 2,5 млн грн кожному з позивачів є достатнім, співмірним та справедливим розміром відшкодування моральної шкоди.

Верховний Суд погодився з цим висновком, зазначивши, що такий розмір має суто умовний вираз, оскільки немає і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю.

Окремо Верховний Суд відхилив довід ТОВ про те, що товариство взагалі не повинно відповідати за завдану шкоду.

ВС вказав, що за загальним правилом частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) джерела підвищеної небезпеки.

При цьому договір перевезення вантажів автомобільним транспортом не свідчить про те, що ТОВ є володільцем джерела підвищеної небезпеки, оскільки товариство є лише замовником послуг перевезення.

Проте суди правильно застосували частину першу статті 1172 ЦК України, згідно з якою юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків.

Верховний Суд наголосив, що це свідчить про те, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» і «особа, яка відповідає за шкоду» — змішана система деліктів.

Так як ТОВ є роботодавцем водія, останній перебував у трудових відносинах із товариством, а тому саме ТОВ повинно нести відповідальність за моральну шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, під час виконання водієм своїх трудових обов’язків.

Суд погодився з висновками попередніх інстанцій про те, що у момент наїзду на велосипедиста водій використовував автомобіль для виконання своїх посадових обов’язків, тобто як працівник ТОВ. Протилежного відповідачами не доведено.

Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.

Таким чином, Касаційний цивільний суд підтвердив, що сам по собі статус роботодавця як замовника послуг перевезення не робить його володільцем транспортного засобу у розумінні статті 1187 ЦК України. Водночас це не виключає відповідальності роботодавця на підставі частини першої статті 1172 ЦК України, якщо шкоду завдав його працівник під час виконання трудових обов’язків.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Виступ Генерального прокурора Руслана Кравченка на Ministerial Dialogue Group