У разі втрати батьками права на користування квартирою, його втрачають і неповнолітні діти, які підлягають виселенню, - Верховний Суд

Неповнолітні діти набувають прав на користування житлом лише в разі набуття такого права батьками або законними представниками. У разі втрати ними цього права правові наслідки поширюються і на неповнолітніх дітей.

Оскільки статус тимчасових мешканців не дає самостійного права на житлове приміщення, то діти цих осіб прав на займане житло теж не набувають, а у випадках самоправного зайняття житлового приміщення обов’язок виселення без надання іншого жилого приміщення поширюється і на неповнолітніх дітей таких осіб. На цьому наголосив Верховний Суд у постанові від 8 листопада 2023 року по справі №496/4525/17.

Обставини справи

Верховний Суд розглянув касаційну скаргу у справі за позовом селищної ради до матері, сина та його батька про виселення без надання іншого житлового приміщення та за зустрічним позовом матері, яка діяла у своїх інтересах та в інтересах малолітнього сина, до селищної ради, третя особа – служба у справах дітей РДА Одеської області, про визнання за нею та сином права користування спірною квартирою.

Судами встановлено, що відповідно до директиви Міністерства оборони України від 20 квітня 2006 року передано до комунальної власності територіальної громади селища Хлібодарське військове майно, у тому числі будинок. Квартира, стосовно якої виник спір, не приватизована, її наймачем був Г.

У листопаді 2002 року між командиром ВЧ по довіреності, яку надав Г, та батьком дитини, який виступає серед відповідачів в цій справі, укладено договір, за умовами якого останньому надано у тимчасове платне користування строком до листопада 2003 року у піднайм 1/3 частину жилого приміщення – квартири.

У подальшому Г був засуджений та відбував покарання. У червні 2004 року між відповідачами, чоловіком та жінкою, укладено шлюб, який розірвано рішенням районного суду у 2010 році, вони мають сина.

У 2016 році Г помер. З 1999 року мати разом із сином зареєстровані за іншою адресою. З довідки селищної вбачається, що вона станом на 2016 рік проживає разом із сином у спірній квартирі без реєстрації місця проживання.

Селищна рада зверталася до жінки із попередженням про виселення зі спірного житлового приміщення у зв’язку з його незаконним зайняттям. В свою чергу, жінка неодноразово зверталася до ради із заявами про укладення договору найму спірного житлового приміщення для постійного проживання, де зазначала, що у спірній квартирі проживає з 2002 року.

Мати та син із листопада 2017 року зняті з реєстрації місця проживання у зв’язку з вибуттям до нового місця проживання – спірної квартири.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд апеляційної інстанції керувався тим, що спірна квартира не приватизована, батько дитини вселився у неї на підставі договору піднайму (листопад 2002 року), укладеного з Г, який помер у липні 2016 року, строком до 6 листопада 2003 року.

Відповідачі за первісним позовом не надали доказів того, що наймач квартири за життя надавав у встановленому законом порядку згоду на проживання у ній матері та її сина.

Після закінчення строку договору піднайму житла батько дитини не мав права користуватися спірною квартирою, як і вселяти до неї дружину та сина без відповідної згоди квартиронаймача.

Позиція Верховного Суду

Постановою Верховного Суду постанову апеляційного суду залишено без змін з огляду на таке. Відповідно до статті 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму житлового приміщення. Згідно зі статтею 64 ЖК України члени сім’ї наймача, які проживають разом із ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов’язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім’ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов’язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім’ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім’ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом із наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім’ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов’язки, як наймач і члени його сім’ї. Згідно зі статтею 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім’ї, які проживають разом із ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім’ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім’ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім’ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з’ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку їх вселення та наявності згоди на це всіх членів сім’ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім’ї, що проживають з ним, певного порядку користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме, чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

Статтями 98, 99 ЖК України визначено правовий статус тимчасових мешканців жилого приміщення та визначено, що вони не набувають самостійного права на займане жиле приміщення незалежно від тривалості проживання.

Верховний Суд зазначив, що неповнолітні діти набувають прав на користування житлом лише у разі набуття такого права їхніми батьками або законними представниками.

У разі втрати цього права батьками або законними представниками правові наслідки поширюються і на неповнолітніх дітей.

Оскільки статус тимчасових мешканців не дає самостійного права на жиле приміщення, то діти цих осіб прав на займане житло теж не набувають, а у випадках самоправного зайняття жилого приміщення обов’язок виселення без надання іншого жилого приміщення поширюється і на неповнолітніх дітей таких осіб.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції вірно встановив, що спірна квартира не приватизована, батько дитини вселився у квартиру на підставі договору піднайму, укладеного з Г у листопаді 2002 року, строком на один рік. Проте після закінчення строку вказаного договору піднайму чоловік продовжив проживати у квартирі, вселивши до неї свою дружину, з якою зареєстрував шлюб після вселення до квартири, та їхнього сина.

Останні проживали в квартирі без письмової згоди користувача житла, тому після смерті Г у липні 2016 року вони повинні були звільнити житлове приміщення, оскільки з моменту спливу строку договору піднайму займали його без будь-якої правової підстави. З огляду на викладене апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права і дійшов обґрунтованих висновків під час вирішення спору.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.