Чи може суд зобов’язати Пенсійний фонд прийняти конкретне рішення і за яких умов – позиція Верховного Суду
Верховний Суд переглянув у касаційному порядку адміністративну справу за позовом фізичної особи до ГУ Пенсійного фонду України про визнання протиправною бездіяльності та зобов’язання вчинити дії.
Суть спірних у цій справі правовідносин полягала у тому, що позивач, батько якого помер під час виконання трудових обов’язків, звернувся до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України правонаступником якого є ГУ ПФУ, із заявою щодо виплати разової допомоги відповідно до статті 39 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року № 1645-III. Натомість, отримав лист, яким йому було вказано про відсутність підстав для виплати одноразової допомоги у зв`язку із відсутністю у відповідача підстав вважати позивача належним до складу сім`ї померлого медичного працівника та особою, яка має право на страхову виплату. Вказане мотивовано тим, що позивачем не надані документи, які підтверджують його належність до складу сім`ї померлого медичного працівника. Водночас, у листі рекомендовано позивачу звернутися до суду із заявою про встановлення факту родинних відносин з померлим.
Не погоджуючись з такою відповіддю, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом, в якому просив визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ, що полягає у неприйнятті рішення про надання страхової виплати (одноразової грошової допомоги), передбаченої пунктом 3 Порядку здійснення страхових виплат у разі захворювання або смерті медичних працівників у зв`язку з інфікуванням гострою респіраторною хворобою COVID-19, та визначення їх розмірів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2020 року №498 позивачу, як члену сім`ї його батька – медичного працівника, померлого у зв`язку з інфікуванням гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, та зобов’язати призначити і виплатити одноразову допомогу.
Суди першої та апеляційної інстанцій позов задовольнили.
Між тим, відповідач не погодився з вказаними судовими рішеннями, у зв’язку з чим звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Переглядаючи рішення судів попередніх інстанцій у касаційному порядку, Верховний Суд у цілому підтримав висновок судів щодо протиправної бездіяльності відповідача, однак, звернув увагу на те, що прийняття рішення про зобов’язання суб’єкта владних повноважень, у даному випадку – ГУ ПФУ, здійснити конкретну дію або ухвалити конкретне рішення згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України можливе лише у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, а саме – якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Однак, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Верховний Суд звернув увагу, що у разі, якщо межі заявлених позовних вимог не дозволяють суду під час розгляду справи здійснити перевірку того, чи забезпечив позивач на момент його звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень виконання всіх без винятку вимог закону для отримання позитивного рішення та(або) якщо суб`єкт до якого звертається позивач має право діяти при прийнятті відповідного рішення на власний розсуд (тобто має альтернативні варіанти поведінки за наслідками розгляду звернення позивача), то суд, у межах свого розсуду, з метою уникнення безпідставного перебирання на себе повноважень щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції іншого органу, повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення з урахуванням оцінки, наданої судом у рішенні.
На цій підставі Суд дійшов висновку, що зобов`язання судовим рішенням суб`єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов`язання суб`єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об`єктивно встановлено безальтернативність рішення суб`єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Поняття дискреційних повноважень нормативно закріплено у пункті 7 частини першої статті 2 Закону України «Про адміністративну процедуру» 17 лютого 2022 року № 2073-IX та визначається як повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.
Крім того, відповідно до частини третьої статті 6 Закону № 2073-IX здійснення адміністративним органом дискреційного повноваження вважається законним у разі дотримання таких умов:
- дискреційне повноваження передбачено законом;
- дискреційне повноваження здійснюється у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом;
- правомірний вибір здійснено адміністративним органом для досягнення мети, з якою йому надано дискреційне повноваження, і відповідає принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом;
- вибір рішення адміністративного органу здійснюється без відступлення від попередніх рішень, прийнятих тим самим адміністративним органом в однакових чи подібних справах, крім обґрунтованих випадків.
У цій справі Суд погодився з тим, що за наслідками розгляду заяви позивача, допустив протиправну бездіяльність та не ухвалив жодного передбаченого законом рішення.
Таким чином, враховуючи положення статті 245 КАС України, зобов`язання судом ГУ ПФУ призначити і виплатити страхову виплату, передбачену пунктом 3 Порядку № 498, може мати місце лише у випадку, якщо судом перевірено та встановлено наявність усіх передбаченим Законом №1645-ІІІ, Порядком розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 року № 337, а також Порядком № 498 підстав для призначення такої виплати особі, яка звертається з відповідною заявою.
Суд, за загальним правилом, не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх передбачених підстав для виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 3 Порядку № 498, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки вказане не входить до предмету судової перевірки, виходить за межі заявлених позовних вимог та є дискреційним повноваженням відповідача.
Прийняття судом рішення про зобов`язання ГУ ПФУ призначити і виплатити страхову виплату члену сім`ї померлого медичного працівника, передбачену пунктом 3 Порядку № 498, без перевірки наявності чи відсутності усіх передбаченим Законом №1645-ІІІ та порядками № 337, № 498 підстав для призначення такої виплати, може бути необґрунтованим та призвести до виплати такої допомоги з непередбачених підстав або отримання її особою, яка не має на це законного права.
З урахуванням вищевикладеного, а також враховуючи сталу судову практику про те, що належним способом захисту порушених прав позивача є покладення на уповноважений орган обов`язку повторно розглянути заяву особи та прийняти рішення згідно вимог законодавства, Верховний Суд зробив висновок, що рішення судів попередніх інстанцій щодо зобов`язання ГУ ПФУ призначити і виплатити позивачу страхову виплату (одноразову грошову допомогу), передбачену пунктом 3 Порядку № 498, як члену сім`ї його батька – медичного працівника, померлого у зв`язку з інфікуванням гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS- CoV-2, є незаконними та підлягають скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача і додані до неї документи та прийняти вмотивоване рішення (щодо призначення такої допомоги або щодо відмови у її призначенні) у відповідності до положень Закону №1645-ІІІ, порядків № 337, № 498 та з урахуванням висновків, викладених у цій постанові.
За результатом розгляду цієї справи Верховний Суд виклав правовий висновок про те, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення або вчинив бездіяльність за наслідками звернення особи, але таке рішення чи вчинена бездіяльність визнані судом протиправними з огляду на невідповідність чинному законодавству, то суд, як виняток, за відсутності сумнівів у тому, що суб`єктом звернення (позивачем у справі) дотримано усіх визначених законом умов для отримання позитивного результату за наслідками розгляду його звернення та за умови відсутності у суб`єкта, що уповноважений прийняти відповідне рішення за наслідками звернення позивача, дискреції (можливості на власний розсуд визначити зміст рішення та обрати на підставі поданих позивачем документів один з варіантів дій), вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення; критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Постанова Верховного Суду від 9 травня 2024 року у справі № 580/3690/23 (адміністративне провадження № К/990/44672/23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/118962328
Автор: Наталя Мамченко
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
