ВП ВС визначила, чи перериває строк, передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України, повторне подання позову після його повернення судом

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що строк, передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже і для відмови кредиторові в позові в разі звернення до суду. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов’язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений вказаною нормою, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін.

Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає вже фактично неіснуючий обов’язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором.

У цій справі в серпні 2009 року банк уперше звернувся до суду з позовом, у якому просив солідарно стягнути з позичальника та двох поручителів заборгованість за кредитним договором. Суд першої інстанції направив справу за підсудністю до іншого суду, який у жовтні 2010 року повернув позовну заяву позивачу для подання до належного суду. У лютому 2011 року банк повторно звернувся з позовом про стягнення кредитної заборгованості до належного суду.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості з поручителів, апеляційний суд зазначив, що в цій справі підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Оскільки вказаний шестимісячний строк належить до преклюзивних, а банк не подав відповідного позову до поручителів у межах цього строку, порука вважається припиненою і в стягненні коштів з поручителів слід відмовити.

Водночас банк у касаційній скарзі зазначав, що звертався до суду з позовом у межах шестимісячного строку, проте цей позов було надіслано за підсудністю до іншого суду, а останній повернув його позивачеві. Тобто, на думку заявника, строк на пред’явлення вимог до поручителів не пропущений через його переривання.

Велика Палата ВС погодилася з висновками суду апеляційної інстанції і вказала, що ані ст. 559, ані будь-які інші норми ЦК України не містять положень про можливість поновлення, зупинення чи переривання строку звернення з вимогами до поручителя.

Звернення банку в серпні 2009 року з позовом спочатку в один суд першої інстанції, а потім направлення справи за підсудністю в інший суд не може бути підставою для переривання строку, передбаченого ч. 4 ст. 559 ЦК України, який є преклюзивним, оскільки провадження у вказаній справі закінчене постановленням ухвали про повернення позовної заяви позивачу. Таке звернення не є вимогою до поручителя у цій справі в розумінні ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Ознайомитись з постановою ВП ВС від 4 липня 2023 року у справі № 2-1268/11 можна за посиланням. 

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.