Чи виплачують 100 тисяч грн військовим, які лікують психічні розлади після бойового поранення — позиція суду
Військовослужбовець, який після бойового поранення неодноразово проходив стаціонарне лікування через психічні розлади, домігся в суді виплати додаткової винагороди за постановою Кабміну №168. Військова частина відмовляла, вважаючи, що лікування проводилося вже не через саме поранення, а через захворювання. Однак апеляційний суд погодився з висновком першої інстанції: якщо захворювання є доведеним наслідком бойового поранення, а цей причинно-наслідковий зв'язок підтверджено ВЛК, військовослужбовець має право на відповідну виплату.
Обставини справи
Позивач проходив військову службу у прикордонному загоні. У квітні 2023 року під час виконання бойових завдань у Донецькій області він отримав мінно-вибухову травму та множинні осколкові поранення внаслідок ворожого мінометного обстрілу. Факт отримання поранення під час захисту Батьківщини підтверджувався довідкою про обставини травми, актом про нещасний випадок, первинною медичною документацією та висновками військово-лікарської комісії.
Після первинного лікування у військовослужбовця розвинулися наслідки бойової травми, зокрема органічний астенічний розлад, а згодом — змішаний тривожний і депресивний розлад з інсомнією. Протягом листопада 2023 року — лютого 2025 року він неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні у медичних закладах, у тому числі психіатричних. За ці періоди військовослужбовець просив виплатити додаткову винагороду у розмірі 100 тис. грн пропорційно дням лікування відповідно до постанови КМУ №168.
Військова частина відмовила у виплаті, вважаючи, що медичні документи не підтверджують перебування на лікуванні саме у зв'язку з пораненням, пов'язаним із захистом Батьківщини. На її думку, позивач проходив лікування вже через захворювання, а не через саме бойове поранення. Крім того, відповідач посилався на те, що окремі документи не були подані разом із рапортом про виплату винагороди.
Висновки судів
Суд першої інстанції задовольнив позов, а апеляційний суд погодився з цим рішенням.
Колегія суддів зазначила, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів №168 право на додаткову винагороду мають військовослужбовці, які перебувають на стаціонарному лікуванні у зв'язку з пораненням, контузією, травмою чи каліцтвом, пов'язаними із захистом Батьківщини. Водночас апеляційний суд не погодився з тлумаченням військової частини, за яким право на таку виплату виникає виключно під час лікування самої травми, а не її наслідків.
Суд звернув увагу, що ВЛК встановила причинний зв'язок між бойовим пораненням та подальшими психічними розладами позивача. Матеріали справи підтверджують, що органічний астенічний розлад і змішаний тривожний та депресивний розлад розвинулися саме як наслідок бойової травми. При цьому колегія суддів окремо зазначила у справі 140/3906/25, що наслідок травми є частиною самої травми, а не окремим, незалежним захворюванням.
Апеляційний суд також наголосив, що формулювання постанови Кабінету Міністрів №168 — «у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини» — у цій справі охоплює не лише лікування безпосередньо травми, а й лікування її наслідків, якщо між ними існує підтверджений ВЛК причинно-наслідковий зв'язок. На думку колегії, інше тлумачення позбавляло б військовослужбовців права на додаткову винагороду у випадках, коли первинне поранення вже не потребує тривалого лікування, але його наслідки зумовлюють повторні госпіталізації.
Також суд відхилив аргумент військової частини про відсутність окремих документів під час звернення із рапортом. Колегія зазначила, що у відповіді на заяву військова частина не повідомила позивача про необхідність подати додаткові документи та не запропонувала усунути відповідні недоліки, натомість одразу відмовила у виплаті.
Крім того, апеляційний суд звернув увагу, що вимога щодо встановлення тяжкості поранення за висновком ВЛК стосується виплати додаткової винагороди за час відпустки для лікування після тяжкого поранення. Натомість для виплати за час стаціонарного лікування визначальним є підтвердження того, що лікування проводилося у зв'язку з пораненням, пов'язаним із захистом Батьківщини.
Остаточне рішення
Восьмий апеляційний адміністративний суд залишив апеляційну скаргу військової частини без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду — без змін. Суд погодився з висновком першої інстанції про те, що військова частина безпідставно не нарахувала та не виплатила позивачу додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів №168, пропорційно дням його стаціонарного лікування у спірні періоди.
При ухваленні постанови апеляційний суд також врахував правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 11 квітня 2024 року у справі №340/5387/22 та від 19 березня 2026 року у справі №600/367/24.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
