Верховний Суд пояснив, коли звільнення працівника за пунктом 9 статті 36 КЗпП є незаконним
Звільнення працівника за п. 9 ч. 1 ст. 36 КЗпП України є правомірним лише за умови зазначення в наказі конкретної норми іншого закону, яка встановлює самостійну підставу припинення трудового договору. Норма закону, що визначає лише компетенцію органу юридичної особи щодо призначення та звільнення працівника, не є самостійною підставою для звільнення. Такий висновок зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду.
3 червня 2026 року КЦС ВС розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Особи у справі за позовом Особи до АТ «Укрпошта», Наглядової ради АТ «Укрпошта» про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначала, що вона працювала на посаді директора департаменту внутрішнього аудиту АТ «Укрпошта».
У березні 2023 року її було звільнено на підставі п. 9 ст. 36 КЗпП України та статей 71, 79 Закону України «Про акціонерні товариства». Позивач вважала звільнення незаконним, оскільки її посада не належить до переліку посадових осіб товариства, а наказ не містив законних підстав для припинення трудових відносин.
Справу суди розглядали неодноразово.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, відмовив у задоволенні позову, оскільки припинення повноважень позивача як посадової особи за наслідками незадовільної роботи є самостійною підставою для звільнення посадових осіб АТ «Укрпошти» без зазначення причин, що обумовлено специфічним статусом та гарантується нормами цивільного права для припинення або запобігання негативному впливу на управлінську діяльність товариства. Позивач не оскаржувала рішення наглядової ради АТ «Укрпошта».
ВС не погодився з висновками судів, скасував судові рішення в частині вирішення вимог про скасування наказів та поновлення на роботі, ухвалив у цій частині нове рішення, яким визнав протиправними та скасував накази про звільнення позивача, про внесення змін до наказу та поновив позивача на посаді. Постанову апеляційного суду в частині залишення без змін рішення районного суду про відмову в задоволенні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасував, справу в цій частині направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
ВС зазначив, що при розгляді справ про поновлення на роботі необхідно перевіряти відповідність законові саме тих підстав, які вказані в наказі.
Роботодавець визначив як підставу звільнення п. 9 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, що є бланкетною нормою. У такому разі в наказі має бути зазначена конкретна норма закону, яка встановлює підставу для припинення договору.
Водночас статті 71 та 79 Закону України «Про акціонерні товариства», на які посилалося товариство, лише визначають компетенцію наглядової ради (право призначати та звільняти), але не встановлюють конкретних матеріально-правових підстав (причин) для звільнення. Оскільки роботодавець не застосував п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України (припинення повноважень посадових осіб), а інших спеціальних підстав у законодавстві для цієї ситуації не передбачено, звільнення не відповідає вимогам трудового законодавства.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 03 червня 2026 року у справі № 761/33276/23 (провадження № 61-13136св25) можна ознайомитися за посиланням.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
