Звільнення за угодою сторін чи за власним бажанням: у чому різниця та які права має працівник

Звільнення за угодою сторін і звільнення за власним бажанням є різними правовими механізмами припинення трудових відносин. Хоча в обох випадках ініціатором може виступати працівник, порядок оформлення, строки звільнення та роль роботодавця суттєво відрізняються.

Чим відрізняється звільнення за власним бажанням і за угодою сторін

Трудове законодавство передбачає дві окремі підстави припинення трудового договору: за угодою сторін відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України та за ініціативою працівника згідно зі статтею 38 КЗпП.

У разі звільнення за власним бажанням працівник, який працює за безстроковим трудовим договором, повинен письмово повідомити роботодавця не пізніше ніж за два тижні до дати звільнення. Водночас закон передбачає низку випадків, коли працівник може вимагати припинення трудових відносин у визначений ним строк. Це можливо, зокрема, через переїзд, переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість, вступ до навчального закладу, вагітність, необхідність догляду за дитиною чи хворим родичем, вихід на пенсію, працевлаштування за конкурсом та з інших поважних причин.

Щодо звільнення за угодою сторін, то, як зазначало Міністерство соціальної політики України у листі від 4 квітня 2014 року №60/06/186-14, така підстава передбачає досягнення взаємної згоди між працівником і роботодавцем щодо припинення трудового договору та визначення дати звільнення.

Ініціатором такого звільнення може бути як працівник, так і роботодавець. Якщо пропозиція надходить від роботодавця, необхідно отримати згоду працівника. Це може бути оформлено шляхом письмової пропозиції роботодавця із зазначенням дати звільнення та письмовим погодженням працівника або шляхом подання працівником заяви про згоду на припинення трудових відносин.

Якщо ж ініціативу проявляє працівник, він має подати заяву із зазначенням підстави та бажаної дати звільнення.

На відміну від звільнення за власним бажанням, закон не встановлює обов’язкового строку попередження чи необхідності наявності поважних причин для звільнення за угодою сторін. Тому сторони можуть домовитися про припинення трудового договору у будь-який погоджений ними строк — як коротший, так і довший за двотижневий термін, передбачений для звільнення за власним бажанням. Крім того, такий спосіб припинення трудових відносин може застосовуватися як до безстрокових, так і до строкових трудових договорів, а також під час відпустки, тимчасової непрацездатності чи випробувального строку.

Таким чином, ключова відмінність полягає в тому, що звільнення за угодою сторін можливе лише за взаємною домовленістю працівника та роботодавця. Натомість при звільненні за власним бажанням працівник реалізує гарантоване законом право на припинення трудових відносин, а згода роботодавця для цього не потрібна. На цьому наголошують у Федерації професійних спілок України.

Які особливості звільнення під час воєнного стану

Звільнення в період дії воєнного стану звільнення за угодою сторін особливостей немає, на відміну від звільнення за власним бажанням. Відповідно до ст. 4 Закон України від 15.03.2022 №2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі – Закон №2136) у зв’язку з веденням бойових дій у районах, в яких розташоване підприємство, установа, організація, та існування загрози для життя і здоров’я працівника він може розірвати трудовий договір за власною ініціативою у строк, зазначений у його заяві (крім випадків примусового залучення до суспільно корисних робіт в умовах воєнного стану, залучення до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури).

Відповідно до ст. 38 КЗпП працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за 2 тижні. Крім цього, у ст. 38 КЗпП наводяться випадки, коли працівник може просити розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Водночас такої підстави, як «ведення бойових дій», у цьому переліку немає.

Положення статті надають право працівникові розірвати трудовий договір за власною ініціативою у строк, зазначений у його заяві за наявності таких умов:

1. ведення бойових дій у районах, у яких розташоване підприємство, та існування загрози для життя і здоров’я працівника;
2. робота за трудовим договором не зумовлена примусовим залученням до суспільно корисних робіт в умовах воєнного стану або залученням до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури.

Оскільки норма ст. 38 КЗпП не містила вичерпного переліку причин для звільнення без попередження роботодавця, то роботодавець і у період до набуття чинності Законом №2136 міг визнати причину – загроза життю і здоров’ю працівника – як поважну для звільнення без попередження. Проте не було визначено, на якій території України таку причину можна застосовувати.

Законом №2136 чітко визначено, що загроза життю та здоров’ю працівника може бути поважною причиною для звільнення без попередження тільки за умови розташування підприємства в районі проведення бойових дій, а не будь-де на території України.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.