Судові витрати у контексті критеріїв пропорційності й розумності: постанова ВС

Фізична особа — підприємець подала позов до ТОВ «МАРАФЕТ ХОУМ» про стягнення 2 650 574,66 грн заборгованості за договором про надання послуг (справа №910/15357/17). Відповідач звернувся із зустрічним позовом про визнання недійсним вказаного договору.

Рішенням місцевого господарського суду у задоволенні первісного позову відмовлено повністю, зустрічний позов задоволено.

Місцевий господарський суд додатковим рішенням, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції, стягнув з позивача на користь відповідача: витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 61 276,75 грн; витрати, пов’язані з проведенням експертизи, в розмірі 595,20 грн; витрати, пов’язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи, в розмірі 1 500 грн.

Додаткове рішення та постанова судів попередніх інстанцій мотивовані наявністю підстав для зменшення розміру витрат відповідача на професійну правничу допомогу на 50% від попередньо заявленої суми та судових витрат сторони в цій справі, оскільки таке рішення відповідатиме критерію пропорційності і розумності.

Переглядаючи додаткове рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів і залишаючи вказані судові рішення без змін, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виходила з такого.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, однак, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст. 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Таких доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката до справи, позивач не надав. Проте суди попередніх інстанцій дослідили додані до заяви про розподіл судових витрат докази (звіти по договору  про надання правових послуг, акти здачі-приймання робіт, рахунки, платіжні доручення) і не встановили недотримання відповідачем (його представником) вимог ч. 3 ст. 126 ГПК України.

Водночас аналіз норм ч. 4 ст. 126 ГПК України, а також ст. 129 цього Кодексу дає підстави для висновку, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: пов’язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Суди попередніх інстанцій з посиланням на докази зі справи, а також встановивши обставини здійснення адвокатом фактичного представництва інтересів відповідача в суді на підставі відповідного договору, дійшли висновку про доведеність вказаних витрат, здійснених відповідачем.

Вирішуючи питання про співмірність заявлених останнім до стягнення з позивача судових витрат, суди послалися на норму ст. 15 ГПК України та, застосувавши критерії пропорційності і розумності, дійшли обґрунтованого висновку, що вказаним критеріям відповідає сума, яка дорівнює 50 % від попередньо заявленої відповідачем до стягнення вартості таких судових витрат.

З повним текстом постанови можна ознайомитися за посиланням.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалив рішення щодо застосування практики ЄСПЛ у справі «Бартая проти Грузії» в апеляційному суді.