Звільнення працівника у зв’язку з призовом на строкову військову службу: позиція ВС

Вирішуючи питання щодо звільнення позивача з займаної посади у зв’язку з призовом на строкову військову службу, слід керуватись ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», який закріплював збереження за призовником займаної посади та середньомісячного заробітку протягом одного року, а не п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. На цьому наголосила колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, розглянувши адміністративну справу № 807/798/16 за позовом ПАТ до Управління Держпраці у Закарпатській області про визнання неправомірними дій, визнання неправомірним та скасування припису.

Так, Управлінням Держпраці в Закарпатській області було встановлено порушення щодо звільнення з роботи за п. 3 ч. 1  ст. 36 КЗпП України у зв’язку з призовом на військову службу. У приписі, зокрема, зазначено, що призов на військову службу не є підставою для припинення трудового договору. Позивача було зобов’язано вжити заходів щодо недопущення порушень законодавства стосовно звільненої особи.

ПАТ, вважаючи зазначені дії та рішення Управління Держпраці незаконними, звернувся до суду з адміністративним позовом.

Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив. Було встановлено, що дії головного державного інспектора Управління Держпраці у Закарпатській області щодо проведення повторної позапланової перевірки додержання законодавства про працю є законними, перевірка проведена з дотриманням правових норм та в межах компетенції Управління Держпраці

Суд апеляційної інстанції рішення суду попередньої інстанції скасував та прийняв нове, яким визнав протиправним та скасував припис Управління Держпраці.

Ухвалюючи зазначене судове рішення, суд апеляційної інстанції послався на п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (в редакції, що діяла на час призову позивача на строкову військову службу). Так, призов або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім призову працівника на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, є підставою припинення трудового договору.

Верховний Суд не погодився з висновками суду апеляційної інстанції з огляду на те, що Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу» є спеціальним в частині регулювання гарантій та пільг для громадян України, які призвані на строкову військову службу. І саме цей Закон визначав гарантії щодо збереження за призовником його робочого місця та середньомісячного заробітку на час перебування його на строковій військовій службі.

У справі № 807/798/16 Верховний Суд сформулював правову позицію, відповідно до якої на працівника, призваного на строкову військову службу в період дії особливого режиму, поширюються гарантії щодо збереження протягом року місця роботи (посади) та середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації відповідно до ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» та ст. 119 КЗпП України, а звільнення такого працівника на підставі п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України є незаконним.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла про сплату судового збору при оскарженні рішень, у яких судом не вирішено питання про судові витрати: постанова КАС ВС.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.