Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув справу № 725/507/19, в якій досліджував питання допустимості доказів.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що за вироком Першотравневого районного суду м. Чернівців особу визнано невинуватою у пред’явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 185 КК України та виправдано.

Органом досудового розслідування особа обвинувачувалась у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, за таких обставин.

Так, перебуваючи в кіоску, під час конфлікту, який виник між потерпілим (особою_2 ) та особою_3, скориставшись тим, що потерпілий зосереджений на врегулюванні конфлікту, маючи умисел на таємне, незаконне заволодіння чужим майном, переконавшись, що за її діями ніхто не спостерігає, шляхом вільного доступу викрала з кишені куртки потерпілого 1050 грн. Після цього вона зникла з місця скоєння злочину, а викраденими грошима розпорядилась на власний розсуд, тим самим заподіяла потерпілому матеріальної шкоди на вказану суму.

Вироком Чернівецького апеляційного суду вирок районного суду скасовано. Ухвалено свій вирок, яким особу визнано винуватою за ч. 2 ст. 185 КК України та призначено їй покарання у вигляді позбавлення волі на строк 1 рік. На підставі ч. 1 ст. 71 вказаного Кодексу частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком Шевченківського районного суду м. Чернівців та остаточно призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 1 рік 3 місяці.

У касаційній скарзі касатор стверджував, що протоколи пред’явлення особи для впізнання за фотознімками є недопустимими доказами. Також, на думку захисника, апеляційний суд усупереч положенням ст. 97 КПК України незаконно поклав в основу свого рішення показання свідка, які він давав у ході апеляційного провадження.

Висновок Верховного Суду

Судді ВС підкреслили, що у результаті судового провадження апеляційний суд дійшов висновку про доведеність винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, тобто в таємному викраденні чужого майна, вчиненому повторно.

Матеріали провадження свідчать про те, що висновки суду щодо доведеності винуватості засудженої у вчиненні вказаного злочину апеляційний суд належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до закону та в їх сукупності і правильно визнано судом достатніми та взаємозв’язаними для ухвалення обвинувального вироку.

ВС зауважив, що в основу вироку суд обґрунтовано поклав послідовні показання потерпілого щодо подій, під час яких у нього викрали грошові кошти, показання свідка, який вказав, що саме особа_1 викрала у потерпілого гроші, дані витягу із Єдиного реєстру досудових розслідувань,  а також показання самої особи_1, які вона давала в суді першої інстанції та якими не заперечувала факту перебування на місці конфлікту, що відбувся між потерпілим та її співмешканцем.

Досліджені в судовому засіданні докази є логічними, послідовними, узгоджуються між собою, не викликають сумнівів у їх достовірності та об`єктивно підтверджують винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, за який її засуджено.

За встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження дії особи у вчиненні вказаного кримінального правопорушення кваліфіковані правильно.

Доводи сторони захисту про те, що протоколи пред’явлення особи для впізнання за фотознімками є недопустимими доказами, не заслуговують на увагу, оскільки, як убачається із матеріалів провадження, апеляційний суд, ухвалюючи обвинувальний вирок, не брав їх до уваги. При цьому апеляційний суд, урахувавши всі інші докази у провадженні на  предмет достатності для підтвердження обвинувачення, дійшов безспірного висновку про доведеність вчинення особою кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, з чим погоджується колегія суддів касаційного суду.

Безпідставними виявились і доводи сторони захисту про те, що апеляційний суд усупереч положенням ст. 97 КПК України незаконно поклав в основу свого рішення показання свідка, оскільки він давав показання з чужих слів.

ВС підкреслив, що відповідно до ч. 1 ст. 97 КПК України показаннями з чужих слів є висловлювання щодо певного факту, яке ґрунтується на поясненні іншої особи. Таким чином, показанням із  чужих слів буде твердження про існування певного факту, який особа не сприймала особисто, а дізналася про нього зі слів іншої особи.

Та як убачається із матеріалів провадження, свідок в суді апеляційної інстанції пояснив, що після завершення конфлікту із потерпілим засуджена особисто на його запитання повідомила про те, що вона викрала в  потерпілого гроші. Свідок давав показання під присягою, з дотриманням усіх правил допиту. При цьому із матеріалів провадження вбачається, що зазначений свідок повідомляв виключно ті факти та обставини, очевидцем яких він був безпосередньо.

Таким чином, показання свідка, не є показаннями з чужих слів щодо обставин вчинення злочину особою_1, а тому ці показання можуть бути визнані допустимими з урахуванням положень ст. 97 КПК України.

Разом із цим апеляційний суд обґрунтовано визнав показання свідка та  потерпілого послідовними й такими, що не містять істотних суперечностей і  узгоджуються між собою та іншими доказами, й підстав не довіряти їм у суду апеляційної інстанції не було. Мотивів для обмови вказаними особами засудженої суд не встановив.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а вирок апеляційного суду – без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що ВС роз’яснив, чи повинен суд вживати активних дій для забезпечення явки свідків обвинувачення.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.