Коли тато й мама любитимуть дітей, а не себе, то в судах буде набагато менше справ, — секретар Пленуму ВС Дмитро Луспеник

«Коли тато й мама любитимуть дітей, а не себе, то в судах буде набагато менше справ»,— сказав секретар Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, секретар Пленуму ВС Дмитро Луспеник у підсумку правового практикуму на тему «Особливості розгляду деяких категорій справ, що виникають із сімейних правовідносин: сталість та єдність судової практики». Захід, співорганізаторами якого були КЦС ВС, Міністерство юстиції України та юридичний журнал «Право України», відбувся у КЦС ВС 19 жовтня 2018 року, повідомляє прес-служба суду.

У практикумі взяли участь секретарі судових палат апеляційних судів, судді КЦС ВС, представники Міністерства юстиції України, громадських організацій,  адвокати, науковці, ЗМІ.

Заступник міністра юстиції України з питань виконавчої служби Світлана Глущенко розповіла про законодавчі новели та судову практику щодо забезпечення прав дітей на належне утримання. «Дуже важливо, що сьогоднішнє оновлене законодавство та формування судової практики поступово наближається до європейського, в основу якого покладено саме найкращі інтереси дитини», — сказала вона.

Для прикладу доповідач навела постанову Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року (№ 6-15цс17). У ній викладено правовий висновок, згідно з яким пріоритетним у цій категорії справ є дотримання принципу рівності прав батьків щодо дитини. Натомість у постанові Великої Палати ВС від 4 липня 2018 року у справі № 712/10623/17 (провадження № 14-244цс18) зазначено, що ВП ВС вважає за необхідне відійти від цього висновку з огляду на те, що положення про рівність прав та обов’язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини.

Дмитро Луспеник у своїй доповіді зупинився на процесуальних питаннях вирішення згаданих спорів. Зокрема, він звернув увагу, що в зазначеній категорії справ нерідко процесуальні питання врегульовуються нормами матеріального права. На практиці припускаються помилок щодо застосування ст.13 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей.

Так, ч. 1 цієї статті покладає обов’язок доведення обставин, які можуть бути винятковими підставами для неповернення дитини, саме на особу, яка вчинила вивезення дитини та/або її утримує. У цьому випадку наведене формулювання відображає загальне процесуальне правило про те, що той, хто стверджує про наявність певного факту, повинен його довести. Водночас усупереч вимогам ст. 13 зазначеної Конвенції та статей 60, 61 Цивільного процесуального кодексу України обов’язок доведення відсутності підстав для відмови у поверненні дитини, передбачених статтями 12, 13, 20 Конвенції, нерідко саме судом перекладається на позивача тягар доказування вказаних обставин.  

Це стосується і справ про стягнення аліментів чи неустойки за прострочення сплати аліментів. Вину відповідача в наявності заборгованості зі сплати аліментів не позивач має доводити, а відповідач має її спростувати.

Суддя КЦС ВС Юлія Черняк розповіла про практику застосування Конвенції ВС та Європейським судом з прав людини. Зокрема, вона звернула увагу, що з точки зору застосування цього міжнародного документа інститут громадянства по суті не відіграє ніякої ролі. Натомість має значення переміщення дитини та місце її звичайного (постійного) проживання. Суддя послалася на рішення КЦС ВС від 15 серпня 2018 року у справі № 201/3664/17 (провадження № 61-19473св18). У ньому Суд зазначив, що в зазначеному випадку громадянство дітей не береться до уваги, а треба виходити з того, яка держава була їх постійним місцем проживання.

Секретар Другої судової палати КЦС ВС Марина Червинська розповіла про проблемні питання у практиці розгляду зазначених справ та про застосування судами практики ЄСПЛ і Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року. Вона зауважила, що справи, пов’язані із визначенням місця проживання малолітніх дітей, через об’єктивні причини яскраво вирізняються на тлі всіх інших категорій справ. Адже з ким би з батьків не залишилася проживати дитина, це суттєво ускладнює можливість реалізації сімейних стосунків між нею та другим із батьків.

За словами судді, це вимагає надзвичайної ретельності від суду при вирішенні таких справ. Адже, як зазначив ЄСПЛ, взаємне почуття втіхи батьків і дитини від того, що вони постійно перебувають разом, становить важливий елемент сімейного життя, тому національні заходи, що перешкоджають реалізації такого почуття, дорівнюють втручанню у право, яке захищається ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 7 серпня 1996 р. у справі «Йогансен проти Норвегії» (Johansen v. Norway), заява № 17383/90, п. 52).

Після кожного виступу тривало обговорення. Учасники заходу, зокрема судді, громадські активісти, журналісти, ставили доповідачам запитання та отримували на них вичерпні відповіді.

Суддя КЦС ВС Ольга Ступак звернула увагу, що новий ЦПК України передбачає таку процедуру, як врегулювання спору за участю судді. І запропонувала, щоб судді радили сторонам у таких спорах спочатку скористатися цією процесуальною можливістю. Також вона запропонувала  представникам громадських організацій, адвокатам проводити роз’яснювальну роботу, що в разі настання конфліктних ситуацій не потрібно одразу йти до суду. Існування в суді справи про визначення місця проживання дитини — це вже останній вихід. Треба орієнтувати батьків на те, що насамперед саме вони можуть і повинні визначити найкращі інтереси дитини між собою мирним шляхом, зауважила суддя.

Марина Червинська додала, що, на жаль, досить часто в цій категорії справ мати й батько вирішують свої проблеми. Водночас громадськість часто критикує суди за те, що вони не з’ясовують  найкращих інтересів дитини. Разом з тим, за словами судді, громадські організації повинні не тільки висловлювати критику, але й доводити до свідомості батьків, що любов до дитини – це найважливіше.

Дмитро Луспеник погодився зі сказаним. «Коли тато і мама любитимуть дітей, а не себе, то буде набагато менше справ у судах і менше буде травмування психіки дітей через судовий розгляд», — сказав він і додав, що в такій складній категорії справ суддя має бути передусім психологом і медіатором.