Дискреційні повноваження АМК і втручання в його рішення: постанова КГС ВС

У справі №910/23375/17 товариство звернулося з позовом до АМК про визнання викладеної в листі Комітету відмови заступника голови АМК — державного уповноваженого в розгляді справи за заявою товариства про порушення законодавства про захист економічної конкуренції ТОВ «Сканія Україна» незаконною, такою, що не відповідає вимогам законодавства України про захист економічної конкуренції; зобов’язання АМК за наслідками розгляду вказаної заяви прийняти процесуальне рішення згідно з вимогами чинного законодавства України про захист економічної конкуренції.

Господарський суд міста Києва рішенням, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 3 червня 2019 року, у задоволенні позову відмовив повністю.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що ст. 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» передбачено право на оскарження саме рішень Комітету по суті, проте не передбачено можливості оскарження до господарського суду окремих листів, тому оскарження товариством відмови АМК, викладеної в листі, не може вважатися належним способом захисту порушеного права, рішення за якою здатне було б відновити такі права товариства. Водночас суди зазначили, що відмова, викладена в спірному листі, не є рішенням Комітету в розумінні ст. 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

Суди, посилаючись на вимоги Закону України «Про Антимонопольний комітет України», також вказали, що відмова АМК у відкритті справи є виключно його дискреційними повноваженнями, втручання в які не допускається.

Касаційний господарський суд визнав ці висновки помилковими, рішення судів попередніх інстанцій скасував, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції з огляду на таке.

Виходячи із системного аналізу положень статей 7, 16 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», ст. 36 Закону України «Про захист економічної конкуренції» та п. 20 Правил розгляду справ відмова Комітету в розгляді справи, оформлена листом (а не розпорядженням), за своєю суттю є рішенням Комітету, тобто актом індивідуальної дії, що може бути оскаржений у судовому порядку.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові ВП ВС від 2 липня 2019 року у справі №910/23000/17.

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси.

Оскільки чинним законодавством майже не врегульовано процедури та критерії, за якими АМК ухвалює рішення про відкриття чи відмову в розгляді заяви, рішення про відмову має бути максимально вичерпним, ґрунтовним, повинне розкривати заявникові мотиви його ухвалення.

Дискреційні повноваження не можуть використовуватися органом свавільно, а суд повинен мати можливість переглянути рішення, прийняті на підставі реалізації цих дискреційних повноважень, що є запобіжником свавільних рішень в умовах максимально широкої дискреції державного органу.

Водночас у цій справі заявлено вимогу не про спонукання Комітету до відкриття справи за заявою товариства, а стосовно визнання викладеної в листі відмови в розгляді справи за заявою товариства про порушення законодавства про захист економічної конкуренції незаконною та про зобов’язання АМК за наслідками розгляду заяви прийняти процесуальне рішення згідно з вимогами чинного законодавства України про захист економічної конкуренції. Тобто друга вимога є похідною і залежить від результату розгляду першої. Такий спосіб захисту означатиме, що Комітет у разі задоволення позову має повторно розглянути відповідну заяву товариства й ухвалити мотивоване рішення про початок розгляду справи або відмову в її розгляді.

З повним текстом постанови можна ознайомитися за посиланням.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, коли суд може прийняти рішення замість державного органу.

Також судді розповіли про проблемні питання застосування нового інструмента — врегулювання спору за участю судді.