Коли заповіт визнається нікчемним: пояснення КЦС ВС

Якщо при складанні заповіту дотримана його форма, що виражає вільне волевиявлення заповідача, а допущені недоліки є несуттєвими, це не свідчить про нікчемність заповіту.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа – приватний нотаріус про визнання заповіту недійсним.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 зазначала, що після смерті матері вона подала заяву про прийняття спадщини до приватного нотаріуса районного нотаріального округу. Проте у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом їй відмовлено у зв’язку з наявністю заповіту на ім’я ОСОБА_2.

Позивач вважав вказаний заповіт недійсним з тих підстав, що під час його складання не дотримано вимог щодо його форми та порядку посвідчення.

Районний суд відмовив у задоволенні позову про визнання недійсним заповіту, складеного у 2006 році, оскільки допущені під час його складання недоліки не є суттєвими та не свідчать про його нікчемність.

Апеляційний суд змінив це рішення в частині мотивів відмови у задоволенні позову, зазначивши, що відповідно до положень частини першої статті 1257 ЦК України заповіт є нікчемним, оскільки порушені вимоги щодо його посвідчення, зокрема його складено машинописним текстом, заповідачеві не зачитано заповідальне розпорядження вголос.

Отже, такий заповіт не створює жодних правових наслідків, тому визнання його недійсним є неефективним способом захисту порушених прав позивача.

Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції з огляду на таке. Обов’язок посадових осіб органу місцевого самоврядування зазначати в заповіті перед його підписанням про прочитання заповіту заповідачем уголос (у випадку складання такого заповіту відповідною посадовою особою зі слів заповідача) введено 02 грудня 2011 року з набранням чинності Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5, який не діяв станом на момент посвідчення заповіту. Інструкція «Про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України», затверджена наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року № 22/5, у редакції, чинній на момент складання заповіту, зокрема у пункті 33 передбачала посвідчення посадовою особою виконавчого комітету заповітів дієздатних громадян, складених відповідно до вимог ЦК України й особисто поданих ними посадовій особі виконавчого комітету.

Тобто вказана Інструкція не передбачала повноважень посадової особи органу місцевого самоврядування на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Такі посадові особи лише посвідчували заповіти, що особисто подавались і складались дієздатними громадянами, які зверталися до виконавчого комітету за вчиненням відповідної нотаріальної дії.

Оспорюваний заповіт, складений у письмовій формі із зазначенням дати та часу, особисто підписаний заповідачем, посвідчений секретарем сільської ради як уповноваженою на вчинення такої нотаріальної дії особою органу місцевого самоврядування. Текст заповідального розпорядження складено від першої особи, що свідчить про складання заповіту особисто заповідачем. Заповіт власноручно підписаний заповідачем у присутності секретаря сільської ради, який у свою чергу вчинив нотаріальну дію щодо посвідчення поданого йому заповіту, що не викликало необхідності зачитувати заповідачем вголос складений і підписаний ним заповіт, як передбачено частиною другою статті 1248 ЦК України.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що ВС роз’яснив, коли аналогія закону та аналогія права не застосовується.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.