Правила організації ефективного судочинства: впровадження європейської практики в українські реалії відправлення правосуддя

Максим Кравченко,

суддя Обухівського районного суду Київської області,

спеціально для «Судово-юридичної газети»

4 жовтня 2024 року рішенням Ради суддів України схвалено Правила організації ефективного судочинства у судах першої та апеляційної інстанцій загальної, адміністративної та господарської юрисдикцій, а також рекомендовано судам України опрацювати питання їх впровадження шляхом затвердження на зборах відповідних судів.

Чому впровадження таких правил є важливим як для суддів, так і для учасників судових процесів? Чи обов’язково їх дотримуватись? Які наслідки недотримання? Яка правова природа таких правил? Це забаганка суддів чи цивілізовані професійні стандарти поведінки в суді? Чи життєздатною буде стала європейська практика в сучасних реаліях українського судочинства?

Напередодні початку масового застосування Правил організації ефективного судочинства (далі – Правил) в судах України ці питання цікавлять як самих суддів, так і прокурорів, адвокатів та інших фахівців у галузі права, що приймають участь у судових процесах. Будемо відверті – ідея запровадження Правил має як прихильників, так і критиків не лише серед професійних юристів, а й серед суддів. Але це характерно для кожної новації, тим паче коли це стосується такої консервативної галузі як юриспруденція. Лише з плином часу доцільність впровадження цієї ініціативи суддів добровільно прийняти на себе певні зобов’язання щодо організації судочинства додатково до норм чинного процесуального законодавства буде оцінена й, сподіваємось, схвально сприйнята юридичною спільнотою.

Важливим є готовність суддів продемонструвати відкритість і прозорість у реалізації власних дискреційних повноважень, що сприятиме передбачуваності судових розглядів та підвищенню рівня довіри суспільства до судової влади.  

Європейський досвід регулювання судових процедур

Навряд чи знайдуться серйозні правники, які б звинуватили суддів Європейського суду з прав людини у свавільності чи зловживанні повноваженнями при вирішенні питань організації судових процедур. При цьому, судові процедури у ЄСПЛ регулюються самим Судом без будь-якого стороннього впливу.

Так, статтею 25 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод надано повноваження Європейському суду з прав людини самостійно на пленарних засіданнях прийняти Регламент Суду. Регламент Європейського суду з прав людини та поправки до нього, затверджені на пленарному засіданні цього Суду, встановлюють певні правила, унормовують порядок провадження в суді, процедури слухань та інші процесуальні аспекти діяльності Суду. Більш того, відповідно до вказаного Регламенту Голова суду уповноважений видавати практичні рекомендації, які призначені допомагати сторонам орієнтуватися стосовно  тих  чи  інших  аспектів  процедури їхнього звернення до Суду, що має також сприяти подальшому впорядкуванню цієї процедури та  вдосконаленню  процесу  опрацювання  справ  у  Суді. Наразі в ЄСПЛ такі практичні керівництва визначено щодо подачі заяви до Суду,  вимог щодо справедливої сатисфакції, подачі сторонами документів електронним шляхом, процедури письмового провадження тощо.

У Королівстві Нідерландів існує більше двадцяти процесуальних правил, які застосовуються судами для різних видів процедур, зокрема для звичайних цивільних, апеляційних, районних судів, щодо спрощеного провадження, сімейного і петиційного провадження, невеликих позовів, адміністративного провадження, кримінального провадження тощо. Повноваження затверджувати і вносити зміни до таких правил належать зборам суддів. Правила не є законодавством, є м’яким правом (гайдлайнами), певною джентельменською угодою, однак їх дотримання суддями, адвокатами і прокурорами обумовлюється високими стандартами професійної етики, а їх застосування на практиці за декілька десятків років наочно довело доцільність їхнього впровадження, оскільки сприяло покращенню ефективності судочинства. Правомірність застосування вказаних процесуальних правил судами було підтверджено рішеннями Верховного суду Нідерландів та Касаційного суду.

Подібні правила ефективного судочинства декілька років тому впроваджені у Боснії і Герцеговині.

Правова природа Правил

Правила організації ефективного судочинства можна віднести до норм м’якого права (англ.- soft law), оскільки їх дотримання не є обов’язковим для суддів та учасників судових процесів, вони не створюють підстав для покарання у випадку недотримання, однак визначають певні юридичні наслідки.

Правила можуть слугувати допоміжним джерелом матеріального права (нарівні із нормами природного права, доктринами, нормами моралі, професійними стандартами)  і прямо не  передбаченим процесуальним законом джерелом процесуального права (нарівні із процесуальними (судовими) звичаями, судовою практикою). 

На початку ХХ сторіччя науковець, юрист, ректор Чернівецького університету Євген Ерліх писав: «Право в будь-якому разі містить прогалини, а суддівський розсуд покликаний заповнювати ці прогалини».

Правова природа Правил базується на дискреційних повноваженнях суду. Створення Правил саме суддями відповідає принципу jura novit curia – «суд знає закони», оскільки судді, визначаючи порядок реалізації ними дискреційних повноважень, не потребують згоди або дозволу учасників процесів, однак останні можуть оскаржити відповідне рішення, якщо їхні права внаслідок застосування цих правил були непропорційно порушені.

Правила організації ефективного судочинства розроблені на підставі статей 1, 3, 55, 131-1, 131-2 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статті 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», ст. 3 Закону України «Про прокуратуру», норм Цивільного процесуального кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України, Рекомендацій CM/Rec (2010) № 12 Комітету Міністрів Ради Європи від 17 листопада 2010 року щодо суддів, виходять з принципу верховенства права та не суперечать чинному законодавству, відповідно до якого суд вирішує справи, запроваджуючи єдині стандарти вирішення процесуальних питань, які оформлюються ухвалами і зазвичай приймаються із застосуванням суддівського розсуду.

Чому впровадження Правил є важливим для суддів?

Необхідними передумовами ефективного судочинства є добросовісне використання учасниками справи процесуальних прав (недопущення зловживання цими правами), добросовісне виконання встановлених законом обов’язків, дотримання всіма суб’єктами судового провадження етичних норм. Здійснюючи свою діяльність на професійній основі судді, адвокати та прокурори зобов’язані демонструвати і пропагувати високі стандарти процесуальної поведінки.

Правила організації ефективного судочинства покликані напрацювати й уніфікувати певні критерії та алгоритми поведінки в суді, професійні стандарти, що можуть враховуватись при прийнятті суддями процесуальних рішень, відносяться до сфери судової дискреції, однак не є нормами права і не змінюють норм чинного процесуального законодавства.

З 2018 року на території Одеської області рішенням Ради суддів України було запроваджено пілотний проєкт, в межах якого судами спільно із адвокатами та прокурорами було розроблено, а судами розпочато застосування Правил організації ефективного судочинства у кримінальному та цивільному судочинстві. Вказані правила були застосовані одеськими судами принаймні більш ніж у 15 тисячах судових рішеннях, що містяться у ЄДРСР. Успішні результати пілотування дали підстави для залучення до цієї ініціативи всіх судів України.

Важливим на початкових етапах застосування судами Правил є інформування учасників судових розглядів про те, що суд буде застосовувати їх при відправленні правосуддя, оскільки це надасть можливість учаснику процесу обрати певний спосіб реалізації процесуальних прав, спрогнозувати наслідки вчинення або ж невчинення певних процесуальних дій, отже судовий процес стане більш передбачуваним і зрозумілим. Ефективним прикладом такого інформування може слугувати, зокрема, зазначення відомостей про їх застосування судом в ухвалі про відкриття провадження у справі. Дотримання запропонованих Правилами алгоритмів зможе пришвидшити судові процедури, скоротити строки розгляду справ і, як наслідок, сприятиме кращій ефективності правосуддя, зменшенню надмірного навантаження на суддів в умовах гострого кадрового голоду. Поряд із тим, недотримання учасником процесу напрацьованих Правилами алгоритмів і критеріїв може мати наслідком висновок суду про зловживання процесуальними правами, а у суддів з’являється додатковий інструментарій для протидії таким зловживанням.

Для суддів будуть корисними напрацьовані у Правилах критерії вирішення процесуальних питань за наявності «сірих зон», прогалин чинного законодавства, які можуть використовуватись для більш чіткої аргументації при вмотивуванні певного процесуального рішення, що потребує застосування судової дискреції.

Прикладами можуть слугувати положення Правил щодо порядку подання документів до суду, вирішення питань відводу (самовідводу), планування судових засідань, оцінки поважності причин неявки до суду, окремих аспектів проведення судового засідання головуючим суддею, роботи суду в умовах надзвичайних ситуацій тощо.

Правила хоч і запроваджують єдині стандарти вирішення процесуальних питань, але відступ від них можливий за умови певного вмотивування. Наприклад, залежно від обставин конкретної справи учасники процесу зможуть аргументувати доцільність більш тривалого строку вчинення певних процесуальних дій, часу виступів у судових засіданнях тощо. Суддя також має можливість застосовувати відмінні від запропонованих Правилами процесуальні алгоритми чи критерії якщо цього потребують інтереси правосуддя з огляду на особливості конкретної справи.  

Оприлюднення Правил, їх загальнодоступність і застосування всіма судами сприятиме уникненню сумнівів щодо об'єктивності та неупередженості конкретного судді, а уніфікація процедур сприятиме скороченню строків розгляду справ.

Яка користь для учасників судових процесів?

Метою впровадження Правил є досягнення найбільшої ефективності судочинства через оперативність, скорочення строків розгляду справ, передбачуваність, зрозумілість і прозорість відправлення правосуддя, підвищення рівня довіри до суду.

Чинні процесуальні кодекси надають суддям дискреційні повноваження, тобто можливість діяти на власний суддівський розсуд, при вирішенні певних процесуальних аспектів організації судового процесу. Зокрема, це стосується надання оцінки доказам за внутрішнім переконанням, звільнення чи відстрочки сплати судового збору, можливості витребування доказів судом, оцінки «інших підстав» для відводу судді, обрання судом певного покарання із декількох альтернативно можливих у передбачених законом випадках, порядку призначення відеоконференцій тощо.

Розсуд – це повноваження, дане особі, яка має владу вибирати між двома або більше альтернативами, кожна з яких є законною («Суддівський розсуд», Аарон Барак).

Учасники процесу мають право очікувати від суду зрозумілих і передбачуваних рішень навіть у тих процедурах судового розгляду, які законодавець не врегулював із достатньою чіткістю, а залишив на розсуд суду, адже справедливий судовий розгляд є складовою гарантії права на справедливий суд у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Реалізація права судді діяти на власний розсуд не повинна породжувати сумніви у його об’єктивності й неупередженості, давати підстави для висновків про свавільність відповідних процесуальних рішень.

Іноді від правників можна почути скарги на те, що у різних регіонах чи навіть у різних суддів одного й того самого суду відмінний підхід до вирішення однакових процесуальних питань, що подекуди призводить до протилежних рішень у аналогічних правових ситуаціях.  Протирічність судової практики в сфері застосування суддівського розсуду викликає нерозуміння учасниками процесу причин різного тлумачення судом одних і тих самих процесуальних норм, що позначається на рівні довіри до суду та судової влади.

Також з огляду на надмірне навантаження на суддів у реаліях сьогодення виникають нарікання на тривалість розгляду справ судами, тривалість очікування початку судових засідань через зайнятість складу суду у інших справах тощо. Однак, окрім об’єктивних перешкод, пов’язаних, наприклад, із воєнним станом, відсутністю електропостачання, несвоєчасністю конвоювання обвинувачених, достатньо значна частина робочого часу суддів витрачається на усунення перешкод для вирішення справи, що обумовлені суб’єктивними факторами: неналежною підготовкою учасників процесу до судових засідань та їх неналежною процесуальною поведінкою, що проявляється у несвоєчасному поданні документів суду чи іншим сторонам, несвоєчасній явці до суду, надмірній тривалості виступів у судових засіданнях, надмірній кількості і неодноразовому заявленні аналогічних клопотань, а також у інших проявах доволі розповсюдженої практики зловживання процесуальними правами. З огляду на особливості правового регулювання виникає потреба додаткового витрачання робочого часу суддів на протидію зловживанням з боку учасників процесу, зокрема, на вирішення безпідставних заяв про відвід судді іншими суддями. До слова, подібні випадки у практиці нідерландських судів є вкрай поодинокими через високий рівень правосвідомості адвокатів та прокурорів. Зайнятість судді у вирішенні незапланованих додаткових процесуальних аспектів у одній справі унеможливлює участь судді у вирішенні наступних призначених справ, отже призводить до невиправданих очікувань учасників інших справ на те, що суд забезпечить їм можливість бути почутим. Кожна сторона кожної справи має рівні права перед законом. Не слід зневажати тим, що час суддів та судів це обмежений ресурс, кількість суддів, працівників судів та залів судових засідань обмежена. Саме тому, слід визначитись як розподіляти наявний час суддів поміж справами, що розглядаються судом.

Правила організації ефективного судочинства шляхом запровадження уніфікованих підходів до розгляду окремих процесуальних питань сприятимуть скороченню часу судових проваджень без втрати якості розгляду справ, передбачуваності судових процедур для учасників проваджень, зменшенню корупційних ризиків.

Розглянемо ситуацію притягнення особи до адміністративної відповідальності за прояв неповаги до суду. Статтею 185-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена відповідальність, зокрема, за вчинення будь-ким дій, які свідчать про явну зневагу до суду або встановлених у суді правил. За даними Єдиного державного реєстру судових рішень саме відповідно до цієї статті КУпАП накладались адміністративні стягнення за відвідування суду у стані алкогольного сп’яніння. Але ж чому поява в приміщенні суду у стані сп’яніння однаково у різних судах кваліфікується як порушення встановлених в суді правил, якщо єдиних правил для всіх судів законодавцем не встановлено? Чи випливає із цього, що відсутність прямих заборон на такі дії у приміщенні суду означає їх правомірність? Чи допустимі такі діяння в одному суді, але заборонені в іншому? Чи можна вважати постанову судді свавільною за умови наявності певної неврегульованості законом? Правова оцінка наведеній ситуації здійснюється суддею у кожній окремій справі із застосуванням суддівського розсуду. Вперше у Правилах організації ефективного судочинства визначено загальні правила поведінки учасників судового провадження та інших осіб в судах, які базуються на загальновизнаних етичних нормах поведінки. Доступність інформації про узагальнені правила поведінки в суді, однаковість відповідних заборон для всіх судів надасть можливість особі завчасно скоригувати свою поведінку таким чином, щоб вона не вважалась протиправною і не спричинила притягнення до відповідальності. Застосування уніфікованих, справедливих і прозорих критеріїв при визначенні меж суддівського розсуду сприятиме єдності судової практики, уникненню судових помилок та недопущенню суддівського свавілля.

Особливо корисними у воєнний час будуть новели щодо визначення алгоритму дій суду та учасників процесу під час повітряних тривог, замінування, інших надзвичайних ситуацій.

Отже, Правила організації ефективного судочинства сприятимуть належному плануванню та організації розгляду судових справ, ефективному використанню ресурсів, процесуальній економії та запровадженню транспарентності правосуддя. Впровадження найкращих європейських практик судочинства, уніфікація підходів до судочинства українських і європейських судів, застосування європейських принципів організації роботи суду дозволять адаптувати судову систему України до європейських стандартів, забезпечуватимуть кращі умови для реалізації права на справедливий суд.

 Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.